2 глава

*Кейт

Сьогодні мій перший день в університеті. Я трішки хвилююсь, але це ж нормально. Кожен хвилюється, коли робить щось нове.

Я вмилась і пішла готувати собі сніданок. Нічого не бадьорить так швидко, як запашна кава. До неї я ще приготувала собі тости з арахісовою пастою та лохиною. Просто смакота!

Швидко поснідавши, я пішла одягатись. Мій вибір зупинився на сорочці в клітинку та чорних штанах. Образ доповнила білими кросівками та невеликим рюкзачком, в який я поклала все, що знадобиться мені під час пар. Волосся я зібрала в низький пучок. Макіяж я вирішила не робити. Буду вражати природною красою.

Хвилин 15 я просто намагалась одягнути лінзи. Цього разу мені це довго не вдавалось, але я впоралась. Я сіла в таксі та поїхала в університет, який знаходився неподалік від моєї квартири. Серед нових одногрупників я побачила одне знайоме обличчя. О ні, тільки не він! Я не вірю своїм очам, або просто не хочу їм вірити...

Не повірите, але в всій величезній аудиторії було лише одне вільне місце — біля того хлопця. Мені прийшлось присісти біля нього. Він розмовляв з іншим хлопцем і дівчиною, які сиділи позаду нього. Напевно, вони всі троє були добрими знайомими, а може й друзями. Ну і добре! Можливо, він мене взагалі не впізнає або просто не помітить. Проте, моїм сподіванням не судилось здійснитись. Коли в аудиторію зайшов викладач, то мій знайомий персико-ненависник обернувся у мій бік.

*Катя вступила одразу на 2 курс. Про перехід в інший універ домовився її батько, тому ніяких проблем не було.

— Дорогі студенти, в нашому колективі поповнення. Тепер з вами буде навчатись ще одна дівчина — Катя Летвиненко. Вона перевелась у наш університет і тепер навчатиметься з вами.

Викладач дав мені слово і я трішки розповіла про себе. Сказала, що я прилетіла з України й тепер буду жити та навчатись тут, а ще — попросила називати мене Кейт. Нова країна — нова я. Тут я буду Кейт, тим паче, що від старої Каті вже нічого не залишилось...

Так і почалась моя перша пара. В загальному студенти досить тепло сприйняли мене. На їх обличчях було видно щирі усмішки та зацікавленість. Тільки одна людина дивилась на мене якось по-іншому.

— Peach girl, ти що мене переслідуєш? — хтось тихо просичав мені на вухо. Я повільно обернула голову в бік свого співрозмовника та зустрілась з його очима. 

— Це швидше ти мене переслідуєш, ненормальний! — відповіла я, підвищивши голос.

— А ти я бачу в нас смілива? — лукава усмішка цього хлопця викликала в мене сироти.

— Ну є трохи, а тобі то що? — Чому він постійно чіпляється до мене?

— Ти будеш винна мені футболку. І не раджу тобі псувати зі мною стосунки.

Чому він говорить зі мною в такому тоні? Від нього так і пре самовпевненістю та егоїзмом. Ну нічого, я теж не маленька скромняга, яка не може за себе постояти. 

— Ну звісно! Ти сам винен в тому, що трапилось в тому клубі.

Ще бачте я йому щось винна! Це він винен мені мій персиковий лимонад.

Я незадоволено примружила очі від яскравого світла, що пробивалось через жалюзі.

— Так, peach girl, не дратуй себе, маленька вискочко, а то я і розізлитись можу.

Він думає, що може мене залякати? Йому це точно не вдасться. У цьому житті я зустрічала й гірших за нього людей і тепер ніхто вже не зможе завдати мені такого болю, який колись завдав Нік. 

— Ой, боюсь-боюсь. У мене взагалі то й ім'я є! Ніяка я не peach girl, ясно тобі? — мене дратувало коли він так мене називав, вже дратувала його нахабна посмішка.

— Я буду називати тебе так, як хочу. Зрозуміло тобі?

Ну це ми ще побачимо. Звідки ж він звалився на мою голову? Хлопець єхидно посміхнувся і помахав пальцем прямо в мене перед очима. Я вирішила просто його ігнорувати. Не хочу, щоб викладач мені ще в перший день робив зауваження. Я обернулась і решту пари просто дивилась в інший бік та щось занотовувала в зошиті. Після закінчення цієї пари персико-ненависник кудись пішов, а до мене підійшла якась мила дівчинка з русявим волоссям і сірими очима. 

— Привіт, Кейт, — сором'язливо промовила вона. В неї була дуже щира та мила посмішка. 

— Привіт.

— Мене звати Бланка. Я переїхала сюди рік тому з Іспанії.

— Дуже приємно познайомитись, — я усміхнулась їй. Думаю, вона хороша.

— Як тобі тут у нас?

— Нью-Йорк — дуже красиве місто. Мені подобається, але поки що звикаю до нової країни, до нових правил та людей, — сказала чесно, як є.

— Важко в новому колективі та в новій країні. Пам'ятаю себе минулого року. Я думала, що буде складно, але я так полюбила це місто. Якщо в тебе виникнуть якісь питання, то можеш звертатись до мене і я радо тобі допоможу.

— Дякую. Бланко, а можна в тебе дещо запитати?

Вона схвально кивнула на мої слова.

— Так, звісно, — Бланка присіла біля мене.

— А як звати того хлопця, що біля мене сидів?

— Майкл. 

— Що ти можеш про нього розказати?

— Ми рідко спілкуємось, а якщо в загальному, то він головний серцеїд нашого універу. За ним бігають всі дівчата. Він веселий, самовпевнений і досить впертий. Його батько відомий в Нью-Йорку бізнесмен, а мати — декан в нашому універі. Ще він грає на гітарі та захоплюється контемпорарі. Навіть 3 місце зайняв минулого року в цьому відомому шоу. Ммм... Як його там? О, згадала — "Young stars", — після цих слів мене як током вдарило. Ні, ні й ще раз ні! Я не хочу вірити, що це той самий Майкл, який має стати моїм новим партнером. Ні! Що ж це таке? Я не хочу з ним танцювати. — Кейт, з все добре? Кейт?

— Я просто задумалась, — я знову перевела погляд на Бланку.

— Аа, ну гаразд. Нам потрібно йти. Наступна пара в іншій аудиторії.