Escape from love (втеча від кохання)

28 глава

*Кейт 
Сьогодні наш останній день в Чикаго .Вже ввечері ми виїжджаємо додому .Після прогулянки в Millennium park Майкл знову зробив мені сюрприз .Зараз ми їдемо кудись в таксі і в мене зав'язані очі .Я відчуваю легке хвилювання ,але Ворнер тримає мене за руку і від цього мені стає спокійніше .Куди ж ми цього разу ?Останнім часом я взагалі його не впізнаю .Такий ніжний ,романтичний ,добрий і уважний ...Я ще більше закохуюсь в нього ,ще більше прив'язуюсь , але не забуваю ,що і в цієї казки буде кінець ,а в нашої він точно буде сумним .Тому я радію кожному моменту поруч з Майклом. Він дозволив мені відчути справжнє кохання ,робить щасливою .Хіба це не головне ?
Я почула ,як машина почала сповільнюватись .Ворнер розплатився з таксистом і ми вийшли .В лице мені дув прохолодний вітерець. Коли відчула асфальт під ногами ,то стало якось спокійніше .Майкл все ще продовжував тримати мене за руку. Я відчувала приємний аромат його парфумів .
—Хвилюєшся ?—запитав він. 
—Трішки .—чесно відповіла я. 
—Ну нічого ,вже не багато залишилось .Пам'ятай ,що я завжди поруч .—друга рука Майкла притримувала мене за талію і скеровувала куди йти .Я відчула ,що ми зайшли в якусь будівлю і почали підніматись ліфтом. І чому ми так довго їдемо ?Надіюсь ,що все буде добре ,а то в мене ця клята клаустрофобія і підніматись ліфтом це для мене ще те випробування ,а ще й з закритими очима,то взагалі як страшний сон .На щастя ,ліфт зупинився і ми вийшли .
Пройшовши декілька кроків ми зупинились на місці. 
—Ти готова ?—запитав в мене Майкл. 
—Так .—з легким хвилюванням відповіла я. Ворнер обережно розв'язав пов'язку і я зняла її 
.Перед собою я побачила все Чикаго ,неначе на долоні .Краса просто неземна. Незважаючи на те ,що це було ну дуже високо для мене ,на мить я таки захопилась красою .Який ж таки прекрасний цей світ. 
Коли я глянула донизу ,то мої коліна почали трішки дрижати. Від страху я відсахнулась до Майкла ,який міцно мене обняв і ми вже разом дивились на місто.
—Skydesk Chicago один з найвищих оглядових майданчиків міста .103 поверх ,але думаю ,що це вартує того.Тут так красиво ,правда ?
—Дуже .—я не могла відвести очей від червоно-рожевого палаючого неба ,яке ніби надвисало над Чикаго .Неземна краса оточувала нас .Як ж нам пощастило побувати в цьому місці .Я б все віддала ,щоб залишитись з Майклом назавжди .Чому це життя забирає в нас найдорожчих нам людей ?Так боляче це усвідомлювати ...—Ніколи не відпускай мене .—наші руки сплелись воєдино .Я стала на п'яточки і наблизилась до лиця Майкла .Він накрив мене гарячим поцілунок .Здавалось ,що він тривав цілу вічність ,яка належала тільки нам .Поцілунок з присмаком кохання .Чому він настільки хороший ?
—Ніколи не відпущу ...—тихо прошепотів мені  на вухо Майкл .Ми стояли так хвилин 20 і всі слова були зайві .Нам було достатньо лише кохання ,яке було між нами .
Після цього ми пішли гуляти містом ,адже в нас була ще година до від'їзду .Ми з Майклом жартували і гуляли по парку. Поруч пройшла красива дівчина,яка продавала  квіти і Майкл подарував мені букет . Останнім часом він мене дуже балує .
—Чого ти хочеш в даний момент ?—запитав мене Майкл .
—Хочу на пляж .Слухати шум хвиль ,які вдаряються об пісок ,тримати тебе за руку і дивитись кудись у далечінь .
—Дивно...—Майкл усміхнувся .
—Що саме ?—поцікавилась я .
—Наші бажання співпадають .То чому  б нам зараз не забити на все і не поїхати туди ?—я усміхнулась на його слова . Впізнаю Майкла ,який завжди піддається емоціям і бажанням .
—Я згодна .—Майкл потягнув мене в бік стоянки ,де було багато таксі .Ми сіли в одне з них і помчали на узбережжя .Через декілька хвилин ми вже були на місці .Ми стояли тримаючись за руки ,а вітер розвіював моє волосся. Омріяна прохолода і спокій .Порівняно з шумним містечком тут не було жодної душі.
Ми вирішили пройтись по пляжу .Я зняла кросівки і ми йшли так ,що мої ноги були по щиколотки в воді . Майк підхопив мене на руки і почав кружляти.На моєму обличчі з'явилась така щира й дитяча усмішка. Я міцно прижалась до його грудей ,щоб не впасти .Ворнер обережно опустив мене на землю. Він провів по моєму обличчю вказівним пальцем і поправив волосся. 
—Світ подарував мені найкращий подарунок в вигляді тебе .Хіба я колись зможу відплатитись за кожен щасливий момент проведений з тобою ?—усмішка з мого лиця зникла. Як же сказати Майклові ,що ці щасливі моменти скоро закінчаться ?Я бачила в його очах справжні почуття .І найгіршим в житті мені здавалось розбити йому серце .Як ж мені розповісти йому все ?Ні ,я не можу розказати про Сашу ,ні про Ніка .Майкл захоче все виправити ,допомогти. Він не відпустить мене просто так ,але це не в його силі .На жаль ...По моїх щоках почали котитись сльози .
—Якби ж світ дозволив мені залишиться в цьому моменті поруч з тобою .Якби ж наше щастя було вічним .—мені бракувало повітря ,щоб все сказати .Ніби щось душило мене з середини .Мабуть ,що це почуття провини .
—Не плач .Ми завжди будемо разом .Ніхто не зможе забрати тебе в мене. —якби ж його слова виявились правдою .
—Ворнер...—я зам'ялась —Я люблю тебе .—промовила я. Майкл був в шоці від почутого .Адже жоден з нас до цього моменту не признавався в власних почуттях .Для мене це було морально важко ,бо одного разу я вже сказала ці слова ,але потім дуже про це пошкодувала .Надіюсь ,що більше я так не пожалію .На обличчі Ворнера появилась усмішка.Думаю ,що це було для нього дуже неочувано .
Нашу мертву мовчанку порушив його телефон .
—Так Дереку .—Майкл прийняв виклик .—Що ?—Ворнер був здивований від почутого .—Ми вже біжимо. 
—Щось сталось ?—стурбовано запитала я .
—Нічого страшного ,крім того ,що вже всі наші готові і на нас чекає автобус ,бо ми вже мали виїхати.
—Я зовсім забула за час .
—Гаразд .Немає часу на балачки .Побігли. 
Коли ми добрались до готелю ,то зловили на собі декілька косих поглядів наших одногрупників .Це вже стало нашою традицією постійно кудись запізнюватись. 
—Негайно всі в автобус .—суворо мовив містер Лорен .І ми взявши валізи ,які Дерек вже зніс в хол ,пішли сідати на свої місця .
На дворі вже темно .Ця дорога мене так втомлює.Я одразу ж заснула на плечі Майкла ,який накрив мене своєю курткою і обняв .
Прокинулась я ,коли на дворі вже було світло .
—Нам ще довго їхати ?—запитала я в дівчини ,яка сиділа позаду нас .
—Ні .Думаю ,що за хвилин 30 ми вже будемо на місці.—дівчина зняла навушники і відповіла мені .
—Ага , дякую. —відповіла я і обернулась до Майкла ,який ще солодко спав .Не хотілось будити цього мілашку. Він цілу ніч вертівся .Нехай хоч трішки поспить .Я за той час посиділа в Інстаграмі ,перевірила пошту і пошукала трохи інформації для проекту з Дереком. 
—Ми вже приїхали .Виходимо .—сказав містер Лорен і ми по трохи почали підніматись. 
—Майкле ,прокидайся .Ми вже на місці .
—Мама ,в мене сьогодні немає першої пари .—пробурмотів Ворнер і обернувся до вікна .
—Майкі-пайкі ми з'їли твій вишневий пиріг ,поки ти спав .—від цих слів він скривився ,неначе все відбувалось насправді .
—Ну мама ...—і він нарешті відкрив очі ,а я почала з нього сміятись .
—Я говорив в сні ?—запитав мене Ворнер ,протираючи свої заспані очі .
—Так.—відповіла я.
—І що я там такого веселого наговорив ?
—Та нічого такого.—сказала я ,ледь стримуючи сміх .—Ходімо вже ,а то всі вийшли. 
—Гаразд .—ми підвелись і вийшли з автобуса .Попрощавшись з Дереком ,Фелісією ,Бланкою і Ніколасом ,ми з Майклом поїхали на таксі додому .Майкл допоміг мені донести валізи і тоді поїхав до себе. Ми обоє були дуже стомлені після дороги. Домовились зустрітись ввечері на тренуванні .Добре ,що хоч в універ сьогодні йти не потрібно .Розклавши одяг я вляглась на своє вже таке рідне й знайоме ліжко і солодко заснула...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше