39 глава

*Кейт 
Сьогодні дуже важливий день .Вже через декілька годин ми знову вийдемо на сцену .Я дуже рада ,що ми пройшли в 2 тур ,але мені хотілось більшого .В очах горіли вогники ,коли чула про перемогу .
—Як ти ?—запитав в мене Майкл після закінчення репетиції .
—Добре .—сказала я ,усміхнувшись .
—До початку конкурсу залишилось 2 години .Часу їхати додому немає ,бо зараз в місті затори ,та й необхідності теж ,бо наші костюми вже тут .
—Ти правий,але й сидіти тут стільки часу я не хочу. 
—Тут поруч є дуже красивий парк .Хочеш прогулятись?—запропонував Ворнер. 
—Я не проти .—накинувши на себе пальта ми вийшли з павільйону. Легкий вітер розвивав моє волосся. Майкл взяв мене за руку і ми пішли далі. 
Поруч почав бігати якийсь маленький котик і нявчати. Ворнер підняв його на руки. 
—Який ж він маленький. —я почала його гладити .
—І до того ж голодний. —це чудо з небесно-голубими оченятами почало облизувати руку Майкла. 
—Де ж ділись його господарі ?
—Думаю ,що в нього їх немає .
—Чому ?—зі здивуванням запитала я .
—Бо в нього немає ошийника ,він брудний і голодний гуляє собі по парку,а отже безпритульний. 
Мені стало сумно .Так шкода цього рижика .Хіба він заслужив на таке життя ?
—Потрібно його нагодувати. —сказала я —Я бачила поруч зоомагазин. Зараз повернусь .
Через хвилину я вже стояла біля Ворнера і котика з пакетом корму. Я відкрила його і рижик почав жадібно його наминати. А коли все з'їв ,то почав тертись об мою ногу і муркати. 
—Ти йому сподобалась. 
—Він такий милий .
—Ей .Містер кіт ,ти зараз в мене хочеш дівчину відібрати ?—кинув Ворнер до котика ,а той сховався за моєю ногою .
—О ,Боже ,Майкле ...Не лякай кота .
—А я й не лякаю .
—Я не зможу його тут залишити. Він ще такий малесенький. Давай візьмемо його з собою .
—Кейт ,ти здуріла ?Який ще кіт ?—той здивовано глянув на мене. 
—Ну будь ласочка ,прошу тебе. —я повисла в нього на шиї і почала дивитись на нього як той котик з мультика "Шрек" .
—Гаразд .—я поцілувала його в щоку. —Але з однією умовою .—додав він. 
—І якою ж ?—з цікавістю запитала я. 
—Я сам придумаю йому ім'я .
—Гаразд .—відповіла я ,а потім підняла котика на ручки. Ми ще трохи погуляли ,а тоді знову повернулись в павільйон ,бо конкурс вже от-от мав розпочинатись .
На вході ми зустріли Дерека. Як ж вчасно він появився .
—Привіт .—почав Ворнер .
—Хай.—відповів Браян ,нічого не підозрюючи .
—А в нас для тебе сюрприз.—Майкл різко з-за спини дістав кошеня і вручив його переляканому Дереку. 
—Ей.Що ви задумали?—він з острахом взяв кота .
—Ну в тебе ж весілля скоро. Діти ,пелюшки все таке .От дізнаєшся чи готовий ти до сімейного життя .
—Ворнер ти головою вдарився .До чого тут кіт ?!
—Посидиш з ним ,погодуєш ,пограєшся .Він ж майже як маленька дитина .Так сказати попрактикуєшся .
—Ти знущаєшся ?
—Ну Дереку ,ну виручи .Тільки під час конкурсу .Ну побудь ти з ним декілька годин .
—А якщо я йому щось зроблю ?
—Швидше він тобі .—ми обоє почали сміятись .
—Що ?
—Та це просто маленьке кошеня .Впораєшся .—Майкл взяв мене за руку і потягнув в гримерку .
—Ей...—лише чули ми за спиною обурення нещасного Браяна .
—Можливо ,треба було залишити кота з кимось іншим .Дерек здається не в захваті від нього .
—Нічого .Нехай привикає. А шукати когось іншого немає часу .—на цьому наша розмова завершилась і ми пішли переодягатись. Сьогодні ми виступали другими .Мені скоро зробили макіяж і зачіску. Перша пара вже виступила і ми одразу за ними вийшли на сцену. Я почула музику і просто забула про все ,піддавшись танцю .На сцені я неначе зовсім інша людина ,в якої з'являються крила і яка хоче полетіли далеко далеко ,туди, де щастя і жодних турбот .Моїйми крилами став Майкл ,який ніколи не давав мені впасти і переносив в омріяну країну щастя .От би цей танець ніколи не закінчувався ,якби ж ми могли залишитись в ньому назавжди. Такими радісними ,щасливими і коханими .Та це лише мить ,проте ...Хіба не заради таких моментів ми живемо ?
Оплески повернули мене в реальність .Я подивилась на Ворнера і мимовільно усміхнулась ,ще сильніше здавивши його руку .Ми поклонились і пішли ,а вже там він підхопив мене на руки і поцілував. 
"Ти навіть не уявляєш як же я сильно тебе люблю " майнуло в моїх думках .І тисячі признань в коханні буде не достатньо ,щоб висловити мої почуття .Я не переставала усміхатись ,бо розуміла ,що відчуваю найпрекрасніше почуття в своєму житті .Серед мільярдів людей ,я знайшла саме ту ,яка належить мені .І більше мені вже ніхто не потрібен. 
—Ми молодці .—промовив Майкл ,коли опустив мене на землю .
—Тепер залишилось дочекатись результатів. 
—Ага .—і ми пішли в зал ,подивитись ,як виступлять інші .Час пройшов так швидко. І ми знову стоїмо на цій сцені ,правда вже  щоб почути результати .Я так хвилююсь .Серце ніби вилітає з грудей .
—І так, в фінал проходять Емілі Грін та Вілл Дауні ,Аліса Доценко та  Микола Малієнко ,а також...—і навіщо робити такі довгі паузи ?Я ж зараз помру тут .—Кейт Летвиненко та Майкл Ворнер !—голосно промовив ведучий .Зал знову залився оплесками ,а я з полегшенням видихнула ,коли почула наші імена .Ми це змогли .
—Прошу наших фіналістів підійти ближче .Зараз пройде жеребкування в якому порядку вони будуть виступати .
—Хто хоче бути першим ?—запитав ведучий .Ми з Ворнером одночасно сказали "Ми" .
—Хто буде тягнути ?—звернулась я до хлопця .
—Давай разом .—я схвально покивала .Ми підійшли до скляної посуди ,в якій було лише три листочки .Ми закрили очі і почали вибирати листочок .І моя ,і рука Ворнера вхопли один і той самий і тоді ми підняли його догори і відкрили. На ньому було число 1 .Ну що ж ,ми перші .
Глядачі почали нам хлопати. 
Другим тягнули Нік і Аліса .Вони виступають 2 ,а Емілі і Вілл вже не тягнули ,бо їм залишилось виступати третіми .
Ми всі вийшли з сцени .
—Ми відкриваємо .—промовив Нік .
—А й добре .Виступимо і будемо менше хвилюватись .
—Ага .Я йду пошукаю Дерека. Надіюсь ,що той котик його ще не з'їв .—ми почали сміятись .
—Гаразд .—я залишилась чекати на Майкла в коридорі .Як раптом хтось штовхнув мене в плече і я опинилась в вузькому темному приміщенні .
—Та чого ти від мене хочеш ?—почала кричати я ,побачивши особу ,яка це зробила .Мої останні нервові клітини просто розірвались десь всередині мене .
—Тихо .—іронічно промовив він з єхидною усмішкою на обличчі. Тоді він приставив до моїх губ свій вказівний палець .Їдкий аромат хлопця вдарив мені в голову .
—Чого тобі ?—я різко відсахнулась назад .
—Не поводься як стерва ,Катерино. Я в мирних цілях .—як же я не люблю коли мене так називають .
—Ти і мирні цілі ?Ми-ко-лааа відстань від мене !—я нагло почала сміятись прямо йому в лице .
—Маленька моя ,вислухай до кінця .Я пропоную тобі угоду .Ти кидаєш цього Майла чи як там його і стаєш моєю новою партнеркою і ми обоє в виграші .А про минуле давай забудемо. Нам ж було добре разом ...—він підійшов ближче і провів рукою по моєму лиці .
—Ти зглузду з'їхав ?Ніколи цього не буде ,ніколи вже не буде як раніше !Зникни з мого життя ,Нік !—прокричала я і вдарила хлопця в груди ,від чого він лише засміявся. 
—Ну як хочеш. Я лише хотів тобі допомогти .Та знай ,я не віддам вам цю перемогу .Подумай добре ,номер в мене той самий .Якщо що ...—я не дала йому договорити ,бо тріснула долонею по його щоці .
—Ти гидкий мені ,Малієнко !—промовила я.
— Я заставлю тебе пожаліти про сказане ,Катя .—грізно кинув мені в слід ,та я вже не зважала на нього .Швидко вибігла з того приміщення і побачила Ворнера і Браяна ,які про щось розмовляли .Декілька разів глибоко вдихнула і пішла до хлопців. 
Вони про щось спорили і Майкл сміявся. 
—Я вже більше не можу .—ображено промовив Дерек .—Цей пухнастий монстр хотів мене вбити.
Майкл аж за живіт тримався від сміху .
—Дереку ,це лише кошеня .Ти і з ним впоратись не вміг ?—сказав Ворнер ,забравши пухнастика на руки .
—Подивись ,що він наробив !—Дерек трохи обернувся і вказав на свою щоку .На ній були царапини він кігтів .
—Вибач , Дереку ,ми мали залишити його з кимось іншим .—я почувала себе винною в цій ситуації. Тоді я з докором глянула на кота і він сховався в рукав Майкла .—Нечемний ,нечемний кіт .—я помахала до нього пальцем ,а він лише винувато глянув на мене ,визираючи з під свого укриття .
—Чесно ,я вже його обожнюю .Цей рижик зміг зробити з Дерека підлітка-істеричку ...—і знову цей сміх .Дерек ображено хмикнув і поправив свої окуляри .
—Це кіт в вас просто неправильний .—і Браян показав пальцем на пухнастика ,а той почав на нього шипіти ,від чого Дерек аж відскочив .—От бачите ,він агресивний !—додав  хлопець .Тут і я вже залилась сміхом. Хлопець якому  20 скоро буде боїться маленького кошенятка .І сміх, і гріх .
—Ну все ,досить.—я похлопала Ворнера по плечу і забрала кошеня .
—Вибач, Дереку ,більше цього не повториться .І велике дякую ,що посидів з ним .Ти справді нас дуже виручив .
—Та немає за що ,але більше я з ним не залишусь .
—Добре .
—Ок ,забудемо вже про цього кота .—сказав Майкл .
—А точно .Я з цим всім і забув вас привітати з виходом у фінал. Ви молодці .
—Дуже дякуємо .—відповіла я .
—Надіюсь ,що фінал буде феєричним .—сказав Браян .
—Це точно .
—Гаразд ,я вже піду .На мене Фелісія чекає .А вам удачі .
—Бувай...
Ми взяли своє пухнасте щастя і поїхали додому .Правда ,перед тим ще вступили в зоомагазин і купили для малого все необхідне .
Я була така стомлена від всіх сьогоднішніх подій ,але спати ще не пішла .Потрібно було попіклуватись про кота .Добре ,що Ворнер вечерю нам замовив і вже не прийдеться її готувати .
—Його потрібно скупати .—сказала я.
—Гаразд .Піду наберу йому в ванну води .—я тим часом почала ловити нечемне кошеня по квартирі .Він таке враження ,що почув нашу розмову про купання і вирішив втекти .
—Пухнастику ,я обіцяю ,що з тобою все буде добре .Ну виходь, малий .—я побачила як штори почали рухатись .А он де сховався цей пустун. Я швидко його впіймала .Ну все ,тепер не втечеш.
Зайшла в ванну і побачила Ворнера ,який якраз закручував кран .
—Все готово ?—запитала я .
—Так .—спокійно відповів хлопець .
Я почала мити кота .Він здається ,взагалі не був цьому радий .Весь час намагався вислизнути з моїх рук і втекти ,та я не дала йому цього зробити .Ще й Майкл мені допомагав .Ми закутали це тремтяче нещастя в рушник і понесли в вітальню.На моїх руках він і заснув .
—І як ми його назвемо?—з цікавістю запитала я в Ворнера ,що сидів поруч на дивані .
—Хм ...А дай но подумати. —хлопець зробив серйозне лице .— Peach cat .—видав той ,після хвилини роздумів .
—Що ?—з усмішкою видала  я.
—Вже дуже він мені тебе нагадує ,а особливо по характеру. 
—Неправда .—вигукнула я .—Я не така вредна .—ображено додала я.
—Так ,ти ще вредніша .—в очах Ворнера заграли бісики .Він нахилився до мене .
—Тоді знайди собі менш вредну дівчину .—злісно кинула я .
—А мені потрібна тільки ти .Моя маленька вредіна .—тихо промовив Ворнер і я відчула його гарячий подих на своїх губах .Солодкавий аромат його парфумів огорнув мене. Я відставила кошеня в бік і пересіла на коліна хлопцю .Його руки швидко перемістились на мою талію ,а мої бликали по його розбурханому волоссю .
Раптом ми почули звук дверного дзвінка і я відсторонилась від хлопця .Між нами виникла незручна тишина ,яку порушив Майкл :
—Я піду відчиню .Це ,мабуть ,кур'єр. 
—Гаразд .—якось сумно промовила я і злізла з його колін .Ворнер пішов відчиняти ,а я накривати на стіл .Згодом він повернувся з піцою в руках .Повечерявши, ми пішли спати. 
—Прокидайся .Ну Кейт .Ми запізнюємось .
—Куди запізнюємось ?—я заспана підірвалась з ліжка .
—Ти що забула ?—цікаво ,про що  забула .Я зранку похожа на примару ,яка не знає де вона ,хто вона і що від неї хочуть .—Ми сьогодні маємо кататись на повітряній кулі .Подарунок Мії.—А точно ,згадала .
—Я вже збираюсь .—я підвелась і швидко побігла в ванну .За годинку вже повністю була готова .Ми якраз доїдали свій сніданок ,як раптом я згадала одну важливу деталь .
—А як же кіт ?—вигукнула я .—Така моя реакція дуже потішила Майкла .Він трохи посміявся ,а тоді сказав :
—Не переживай. Я домовився з сусідкою і вона погодилась посидіти з нашим peach котом .Головне ,щоб ця кошатниця не розгодувала його до нашого приходу .Бо в неї котів 5 вдома ,а виглядають вони ,ніби їдять 10 разів в день .
—Ок .—ми віднесли кота сусідці і поїхали. 
—Як же тут красиво .—промовила я .Неймовірний схід сонця і на його фоні велика червона повітряна куля .
—Дуже .—додав Майкл ,який підійшов до мене і обійняв за спину .Ми милувались цією красою хвилин 10 ,а потім пішли на інструктаж. 
—Тобі страшно ?—запитав мене Ворнер ,коли ми вже підходили до кулі .
—Трохи .—чесно відповіла я,бо  боялась висоти .
—Не переживай ,я поруч .—він подарував мені свою чарівну усмішку і міцно зжав мою руку .Ми почали підніматись .Спочатку мені було дуже страшно глянути вниз і я просто дивилась в красиво-небесні очі Майкла ,в яких я знаходила свій спокій .Він не відпускав моєї руки і я розуміла ,що поруч з ним в безпеці .Хлопець розвернув мене в другий бік і я побачила перед собою неймовірну красу .Ці краєвиди заворожували мій погляд .Невже ми частинка цієї краси ?Не віриться просто .Я ніби попала в якесь інше місце .Звідси все здавалось таким маленьким і крихітним .А ще щойно я знаходилась там ,на землі .Хіба це не чудо ?Ворнер міцно обняв мене за спину і поцілував в щоку .
—Мія таки не прогадала з подарунком .—тихо сказав хлопець .
—Так .Емоції просто безцінні .Така краса .—в мене по щоках почали котитись сльози .
—Що сталось ?—стурбовано запитав Майкл .—Чому ти плачеш ?—він почав витирати мої сльози .
—Це просто сльози щастя .—я усміхнулась і міцно обняла Ворнера .