41 глава

*Кейт 
Наш останній день ,який ми проведемо разом ,якщо не враховувати завтра. Я глянула в небесні очі Ворнера ,які так мило спостерігали за мною .Як я зможу прокидатись без цих очей ?В один прекрасний день доля дозволила мені відчути себе щасливою поруч з цією людиною ,а зараз вона забирає в мене моє щастя. Хіба це справедливо ,що одні до кінця життя можуть бути з коханою людиною ,а інші лише збоку спостерігати ,як їхнє кохання просто втікає в них з-під рук ?
—Про що думаєш ?—запитав а мене Майкл ,обіймаючи. 
"Думаю про те ,як зупинити час ,щоб ніколи з тобою не розлучатись ..."—хотіла сказати я ,та не вийшло. 
—Про завтра .—тихо відповіла я ,згадуючи про конкурс ,який і об'єднав нас. Дивне це життя .Завдяки конкурсу люди ,які з першого погляду ненавиділи об'єдналися заради спільної перемоги ,а потім покохали один одного .А що ми маємо зараз ?Вони повинні розлучитись назавжди після того ж конкурсу .—Я можу в тебе дещо попросити ?—подивилась я ,з якось невеличкою надією на хлопця .
—Звісно ,що можеш .Уважно слухаю .—відповів Ворнер ,поправляючи моє неслухняне волосся ,яке впало мені на очі .
—Я хочу ще раз прожити той день ,коли ми з тобою танцювали на пляжі,піднялись на багатоповерхівку і дивились фільм ...—Ворнер мило усміхнувся .Напевно згадав ,як все було .
—Гаразд,все буде як ти захочеш. Але є одне "але".
—І яке ж ?—я з цікавістю глянула на нього .
—Ми ще маємо на репетицію сьогодні сходити ,яка, до речі ,почнеться через пів години. 
—Ой !—я аж підскочила з ліжка. —Ми знову запізнюємось !—Майкл почав сміятись з моєї реакції .—Та що ти сміяєшся ,остання ж репетиція !—сказала я ,кинувши в нього подушку. Та часу подурачитись в нас не було ,тому я швидко пішла одягатись .Сині джинси і білий топ ,а зверху пальто. Вдягнула перше ,що попало під руки .Волосся зібрала в пучок і зробила легкий нюдовий макіяж. Ми швидко поснідали тостами з авокадо і поїхали на тренування .
—Фух ...—сказав Майкл ,коли ми вже вийшли в коридор. —Здається я видавив з себе всі соки. 
—Я теж ...—сказала я ,важко дихаючи. 
—Надіюсь ,що ми не марно старались .—промовив Майкл. Я ж трохи перевівши дух підняла очі догори і побачила того ,кого явно не очікувала бачити .
—Я в гримерку по воду .—сказав Майкл і зник з мого поля зору,а я почала протирати очі ,думаючи ,що мені привиділось .
—Кейт ?—першим підійшов він і з таким ж здивуванням глянув на мене .
—Так ,це я...—розгублено відповіла .—Джозеф ?—запитала я ,щоб підтвердити власні здогадки. Він ж усміхнувся і схвально покивав.—Як ти тут опинився ?—з цікавістю запитала я .
—Я буду 4 суддею на конкурсі .
—Ого ,круто. —єдине ,що я змогла видавити з себе .
—А ти Кейт Летвиненко ,яка бере участь в цьому конкурсі .Яка ж ця планета все таки тісна ...—додав хлопець .—3 роки тому я так само стояв на цій сцені ,так само хвилювався ,чекаючи лише одного —щоб моє ім'я назвали ,коли оголошуватимуть переможців .І знаєш ,це таки сталось. Тепер в мене є все ,що я так довго хотів —а головне ,я займаюсь справою ,яку безмежно люблю .
—Ти виграв гру ,тому що просто став щасливим ?—запитала я .
—Так .Та до цього мені прийшлось добре за своє щастя поборотись .Смерть брата ,підстава конкурентів ,проблеми зі здоров'ям ...Я думав ,що ще одне нещастя просто зламає мене ,та я все ж продовжував боротись і як бачиш ,не даремно .—промовив він. —І знаєш ,я бачу в тобі сильну дівчину ,яка теж це зможе. Ти заслуговуєш на щастя ,Кейт.
—Я...я...навіть не знаю ,що сказати. —розгублено відповіла я .
—А й не треба .Просто йди до кінця.—з усмішкою відповів він ,а я й сама усміхнулась .
—Я зроблю це ,чого б мені не коштувало .—з запалом промовила я .
—З нетерпінням чекатиму на ваш завтрішній виступ .—промовив він і вирушив на сцену .Я здається ,ще не відійшла від шоку .
Випадковості —не випадкові ...
—Ну що ж ,тепер можна і на пляж.—промовив Майкл ,який щойно підбіг до мене. Він швидко перекинув мене через плече і побіг в бік виходу .
—Майкл ,ти що здурів ?—здивовано запитала я .—Опусти мене .
—Хах ,ні .Тоді я ніс тебе на своєму плечі і сьогодні буде так само .
—Ей .—обурено сказала я.
—Тихо , peach girl. —єхидно промовив Ворнер .Біля виходу вже стояв його мотоцикл .
—Навіть не думай зав'язувати мені очі !—з обуренням промовила я ,коли він почав шукати щось у своїй кишені .
—Ей ,ну я зараз ображусь. Ти ж сама хотіла відтворити цей день .Тому ...—останнє ,що я побачила —хитру усмішку Майкла. Ну нічого не змінилось .Лише вітер був холоднішим ,ніж в той день .Але це й не дивно ,зараз ж останній місяць осені .
Через декілька хвилин ми вже були на пляжі .Ворнер зняв пов'язку і я побачила той самий прекрасний краєвид ,який знову захопив мій погляд до себе в полон. Я скучатиму за твоєю красотою Нью-Йорку .Це місто вже встигло стати для мене таким рідним за цей час .
—Вода холодна ,тому сьогодні не вийде покупатись .—сказав Майкл ,який підійшов ззаду і обійняв мене .
—Потанцюємо ?—запитала я .
—Звісно .
Я дістала з кишені телефон і рандомно вибрала мелодію .Цього разу випала Arcade - Duncan Laurence .
Люблю цю пісню ,ще з часів Євробачення. Та цього разу вона мала для мене зовсім інше значення .
Вона описувала наші з Майклом стосунки ...
"Loving you is a losing game ..."—наше кохання з самого початку було приречене .Це була наша гра ,яка закінчилась...
Майкл подав мені руку і я піднялась з піску .Наші погляди пересіклись .Він легко підкинув мене догори і опустив на землю .Наші руки переплелись в одне ціле .Стрибок ,один ,другий ...І лише погляд прикутий один до одного. Ми обоє розуміли ,що наближаємось до кінця ...З очей почали котитись сльози. На останніх акордах ми просто стояли ,сплівши наші руки разом .Майкл витер з моєї щоки сльозу і промовив :
—Я ніколи не перестану любити тебе ,Кейт .Де б ти не була ,знай ,що мої почуття ніколи до тебе не зміняться .Ти завжди будеш моєю peach girl ...—я не дала йому договорити ,бо вп'ялась в пухкі губи Ворнера з поцілунком .Він міцно прижав мене до себе ,ніби боячись ,що я втечу .По моїх щоках все ще продовжували текти сльози .Поцілунок з присмаком гіркоти і болю ,бо ти розумієш ,що він може бути останнім. Ти розумієш ,що тобі прийдеться попрощатись з цим його унікальним запахом ,з його розтріпаним волоссям ,з відчуттями ,які тобі дарує ця людина .
—І я завжди любитиму тебе...—промовила я ,відсторонившись від Ворнера .Він взяв мене за руку і потягнув за собою .
Ми знову зустрічаємо захід сонця на багатоповерхівці ,та цього разу я вже не боюсь висоти. Не боюсь ,бо поруч зі мною той ,хто знищив всі мої страхи ,крім одного —втратити його. Це єдине ,чого я зараз боюсь.
—Це місце особливе. Тоді ти дала мені шанс,ти дала нам шанс відчути це кохання .І знаєш , я жодного разу про це не пошкодував...—тихо промовив він мені на вухо .
—І я не пошкодувала...—я відчула на своїй щоці теплий подих Майкла. 
—Кожен захід сонця проведений з тобою став особливим...—як же я маю сказати йому ,що цей захід —останній ,який ми проводжаємо разом .Я обернулась ,щоб не розплакатись при ньому .Ворнер ж відволікся ,бо йому прийшло якесь повідомлення .Я витерла сльози і обернулась. 
—Щось сталось ?—запитала я ,бо Майкл змінився на лиці .Він обернув до мене свій смартфон і показав повідомлення від Дерека :
"Чекаю на тебе біля клубу. Це дуже важливо !"
—І що це означає ?—запитала я .
—Думаю ,що Дерек в щось вляпався ,бо він просто так не пише. Та ще й поза зоною ...
—Їхати з тобою ?—запитала я.
—Я сам .Кейт ,ти вибач мене ,ми ж хотіли цей день вдвох провести...
—Та перестань ,я все розумію .Дерек теж мені не чужа людина .Як тільки його знайдеш ,то передзвони мені ,щоб я не хвилювалась .
—Гаразд .—ми спустились з багатоповерхівки і Майкл поїхав на таксі .Мене забрав Крістофер .Ми поїхали на байку.Та до Майкла я не поїхала ,а до себе на квартиру .Почала збирати там всі речі .Я ж завтра звідси з'їжджаю.Не вірю ,що ці два з половиною місяці пролетіли так швидко.І тут я не стримала сліз .Сповзала по стіні і знову заплакала. Як ж я не хочу цього всього .От би повернути час назад .Та це не можливо ...
Близько години я спаковувала валізи .Забрала всі свої речі і поїхала на квартиру до Ворнера. Його ще не було, і тому я вирішила зробити те ,на що не наважувалася вже декілька днів —написати йому прощального листа .Для когось це здасться дурною банальністю ,але не для мене. Здається ,що після його написання в мене взагалі не залишилось сліз .Папір повністю промок ,та я не стала переписувати .Нехай буде так .Я сховала свою валізу і листа .Тоді пішла годувати peach кота .Той весь час хотів зі мною гратися .Встиг залізти в шафу і витягнути звідти шкарпетки Ворнера .Одну з них він навіть погриз .Уявляю собі реакцію Майкла ,коли він побачить це .Цей маленький рижик зміг хоч трішки мене розвеселити. Та на душі було якось неспокійно .Я вже декілька разів писала Ворнеру ,та він не відповідав .
—Ну Майкле ...Чому ж ти не береш трубки ?—я вже вкотре набираю на його номер ,та знову чую лише гудки. 
Я починаю панікувати .Невже все так погано ?Що сталось з Дереком ?Чи вони тепер двоє в небезпеці .
Я почула стукіт в двері .Швидко піднялась з дивана і побігла відчиняти ,в надії ,що це Майкл повернувся.
—Доброго вечора. —привітався молодий кур'єр .
—Доброго...—здивовано відповіла я .Не пам'ятаю ,щоб ми щось замовляли .
—Це ваше замовлення. Розпишіться ,будь ласка. 
—Але я нічого не замовляла...—тихо відповіла я .
—Можливо ,хтось вирішив зробити вам сюрприз ?Доставка вже оплачена ,тож заберіть ,будь ласка ,замовлення. 
—Гаразд .—я підписалась і зайшла всередину. Я відкрила упаковку з піцою і побачила всередині невеличку записку .Розгорнула її і прочитала :
"Ти думала ,що я жартую ?Я ж сказав ,що все одно виграю той конкурс і ніхто не стане мені на заваді. Тепер ж тобі доведеться лише спостерігати за драмою ,яку я тобі і твоєму коханому влаштував. Смачного тобі ,люба ."
В мене почали трястись руки від прочитаного. Нік не жартував .Він щось заподіяв Майклу .Мені не хотілось в це вірити і я знову почала набирати хлопця ,та він вже був поза зоною .І за що мені це покарання ?В паніці я почала дзвонити до Фелісії ,щоб запитати чи Дерек зустрівся з Майклом ,та яке ж було моє здивування ,коли дівчина сказала ,що Браян вдома і нікуди він не ходив .Вона дала трубку Дереку і тоді ми зрозуміли ,що все це була підстава .Вже за пів години Браян приїхав до мене. 
—Кейт .—я сиділа на підлозі ,обнімаючи кота .—Не плач .Ми його обов'язково знайдемо. Просто розкажи мені все від самого початку .Важлива кожна деталь. 
Він допоміг мені піднятись і ми обоє сіли за стіл. 
—Ми з Майклом гуляли. Тоді до нього прийшло повідомлення від тебе ,щоб він приїхав в клуб ,що це важливо. Він поїхав в клуб. Це все ,що я знаю .
—Це хитро спланований план .В мене зник телефон зранку ,після того як я забирав деякі папери пов'язані з конкурсом .Я думав ,що це випадковість ,але як бачиш —ні .Хтось спеціально викрав його в мене ,щоб потім викрасти Майкла. 
—Це був Нік .Він прислав мені це ...—я показала йому записку ,яку знайшла в коробці з-під піци. 
—Вирішив позбутись конкурента. От гад. —Браян вдарив кулаком по столі. 
—Дереку ,я боюсь .—я знову почала плакати. Він підійшов до мене і міцно обійняв .
—Не переживай ,ми його обов'язково знайдемо. 
—Ходімо в поліцію .—запропонувала я .
—Ні .Ще не минуло 3 дні. Ніхто не стане його шукати. Що ж тоді робити ?
Я глянула на годинник і побачила ,що вже 2 година ночі .
—Конкурс через 10 годин. Ми не встигнемо його знайти. Я боюсь ,що Нік нашкодить йому .
—Він просто хоче ,щоб ви не з'явились на конкурс .Думаю ,що він не стане шкодити Ворнеру. Опануй себе ,Кейт. Все буде добре. Тобі потрібно відпочити і виспатись ,бо завтра конкурс. Ми обов'язково знайдемо Ворнера .Я зроблю все ,щоб за 10 годин ви вже стояли на сцені. А зараз іди спати ,тобі потрібно набратись сил .
—Ні ,я не піду .Не зможу заснути,поки не побачу його .
—Добре. 
—Що ми будемо робити ?
—Спочатку я поїду в клуб і спробую щось там дізнатись. Можливо ,хтось  бачив там Ворнера .
—Гаразд ,я з тобою .
—Тоді швидко. 
Ми замовили таксі і помчали в клуб ,та на годиннику вже була 3 ночі .І тут було зачинено .
—І що будемо робити ?
—Почекай .—Браян почав набирати когось в свому телефоні .—Алло .Ти ще в клубі ?Відчини ,будь ласка. Це терміново .—І вже за секунду двері були відчинені. 
—Привіт .—сказала я до Ніка. Я впізнала його .Це друг Ворнера ,що працює тут діджеєм .
—Привіт. Дереку ,що сталось ?Я вже хотів їхати додому ,а тут ти посеред ночі .—ми зайшли всередину. 
—Ворнер зник ,а точніше його викрали .
—Що ?—хлопець був просто в шоці від почутого .
—Їхній конкурент на конкурсі викрав Майкла. Вони мали зустрітись біля клубу. Ти можеш дістати нам відео з камер спостереження?
—Я постараюсь ,але це займе не мало часу. 
—Ми готові чекати .—сказав Браян ,поглянувши на мене .
—Я подзвоню босові ,надіюсь ,що він дозволить.
—Ок .Здається ,я зараз засну .В тебе є кава?—запитав Дерек в Ніка ,позіхаючи .
—Так .Іди за барну стійку. Внизу в крайній полиці пошукай .
—Добре ,дякую .—Браян пішов за барну стійку ,а Нік вийшов в коридор і почав дзвонити до власника клубу. 
—Будеш каву ?—запитав в мене хлопець .
—Я щось нічого не хочу .
—Та я все одно зроблю ,а то сили звідкись брати потрібно. 
—я закрила очі руками. От би зараз їх відкрити і побачити перед собою Ворнера .Та дива не сталось .
—Випий ,це допоможе .—Дерек простягнув мені чашку з теплим напоєм .Я зробила ковток .
—Дереку ,ми ж знайдемо його?
—Звісно ,знайдемо. —він міцно обняв його за плечі. 
Ми пили каву і очікували на те ,що Нік  договорить і скаже нам якісь хороші новини. Та він все ще говорив з власником .Здається вони вже вічність розмовляють .Я знову глянула на годинник .В нас залишається трохи більше 8 годин ,щоб знайти Майкла .
Як він там без мене ?Це мав бути останній наш разом проведений день ,та доля мені й цього не дала. 
—Ну що там ?—запитала я ,коли Нік повернувся.
—Я до кінця намагався його вмовити ,але це марно ,бо йдеться про викрадення людини ,а це —кримінал і це вплине на репутацію закладу .
—І що нам тепер робити ?—розчаровано запитала я .
—В мене є номер хлопця ,який має ключі до кімнати де знаходяться записи ,які вам потрібні. Ми можемо спробувати зв'язатись з ним напряму. 
—Гаразд .Набирай його. 
Нік знову вийшов ,та повернувся через декілька хвилин. 
—Не бере. —розчаровано відповів хлопець .
—Ти знаєш його адресу ?—запитав у нього Дерек. 
—Ні ,але можу дізнатись .—Нік комусь написав і вже через декілька хвилин ми мали на руках його адресу. 
—Це на самому кінці міста .—сумно промовив Дерек .
—Але це єдина зачіпка,що в нас є .—з якоюсь надією промовила я .
—Тоді вперед. —сказав Нік .Я теж почала одягати своє пальто ,але Браян мене зупинив .
—Ми поїдемо вдвох .
—Але...—він не дав мені договорити. 
—Ні ,Кейт ,це не обговорюється. Ми сюди повернемось вже з ключем ,а ти тим часом поспи.Я тебе дуже прошу. Ворнер не пробачить мені ,якщо побачить тебе в такому стані. Завтра конкурс і ти маєш бути до нього готова, а Майкла ми обов'язково знайдемо .
—Гаразд,але подзвони мені ,якщо що .—хлопець схвально кивнув і вони з Ніком вийшли з клубу. Я почала намотувати круги по приміщенню.Кожна секунда здавалась безкінечністю ,в якій я просто тонула. В мене вже не було сил і я присіла на диванчик. Очі самі почали закриватись. Сама того не розуміючи я заснула. 
—Кейт...—хтось доторкнувся до мого плеча. Я розплющила очі і побачила Дерека .Я швидко піднялась .
—Ну що там ?Ви вмовили того хлопця ?
—Це було дуже складно ,але він погодився дати нам ключ .Головне ,щоб ніхто про це не дізнався. —відповів на мої питання Нік. 
—Ходімо дивитись що там на камерах .—промовив Браян і ми відправились в якусь невеличку темну кімнату .Я визирнула в вікно і побачила сонце.  
—Яка зараз година ?—запитала я.
—7:30 —відповів Нік .Залишалось все менше й менше часу. 
Хлопці почали відкривати якісь файли в комп'ютері. Я лише спостерігала за їхніми діями. І от вони знаходять відео на якому Майкл під'їжджає до клубу і чекає на когось .Потім до нього підходить мій колишній і вони кудись йдуть. 
—Чорт !—Браян з усієї сили вдарив кулаком по столі. —Ми угробили стільки часу ,а в результаті —нічого. Я так надіявся ,що ми побачимо на відео номер машини на якій вивезли Ворнера ,та цей гад виявився розумнішим .Зараза !—він ще раз грюкнув кулаком ,від чого я аж здригнулась. 
—І що тепер?—Дерек почав ходити по колу і думати ,що нам робити далі. 
—Нік ,дякую за допомогу .Кейт,ми  їдемо до вас. Там мій ноутбук .Я спробую відстежити телефон Майкла. —він взяв мене за руку і ми швидко вибігли з клубу. 
—Час явно не на нашому боці ...—іронічно промовила я .
—Це точно. Половину нашим пошуків ми потратили просто в дорозі .Та в нас ще є трохи часу. Ми встигнемо. Через пів години ми вже були вдома в Майкла. 
Дерек одразу взявся за роботу .Хлопець уважно щось читав в свому ноутбуці. 
—Як успіхи ?—я присіла біля нього .
—Мені потрібно щонайменше годину ,щоб відслідкувати де зараз його телефон...—я скривилась ,коли почула це .Та нам не залишається іншого вибору.—Кейт ,іди лягай .Тут нічим не зарадиш,а як тільки я щось дізнаюсь ,то одразу тебе повідомлюю.Прошу ,не муч себе .
Я пригягла поруч на дивані .Сил і справді вже не залишилось ...
—Єєєє!—я почула крик Браяна і здригнулась .
—Ти дізнався де він ?
—Так .Надіюсь ,що Ворнер у тому самому місці ,що й його телефон.
—Ура !—я почала обнімати Дерека .Це була наша маленька перемога .
—Та нам потрібно поспішати. До початку конкурсу дві з половиною години ,а Ворнер знаходиться за 120 кілометрів звідси. 
—Це ж так далеко .Ми не встигнемо добратись туди на таксі ...
—Тому ми поїдемо на байку Ворнера і так зекономимо час .Я все прорахував .Якщо ми будемо їхати 100 км/год ,то ви якраз встигнете до початку.
—Дереку ,але ж ти ніколи не їхав так швидко .
—Нічого.Все ж буває вперше .Ходімо ,бо в нас немає вільного часу .Ключі в тебе ?
—Так .—вже через хвилину я вдягала шолом .Ну що ж .Пригоди продовжуються .Ми з Дереком сильно ризикували ,але іншого виходу в нас не було.Якщо не ризикнемо ,то точно програємо. Двоє людей ,які бояться швидкості мчуть на байку Нью-Йорком .І ні —це не сон ,а божевільна реальність в якій я живу .
—Ми на місці .—сказав Браян,коли ми зупинились біля якогось пустиря. Поруч була стара закинути будівля .Напевно в ній і є мій коханий. 
—Дереку ,а якщо вони озброєні ?—з острахом запитала я .
—Не переживай .—хлопець розщіпнув свою куртку і я побачила в нього на поясі пістолет .
—Звідки ?—сказати ,що я була а шоці —це нічого не сказати .
—Нік дав ,коли ми з клубу виходили. 
—Не переживай .Я піду перший. 
Ми почали наближатись до цієї будівлі .Швидше за все —це старий закинутий завод ,який не працює вже років 20 так точно. Ідеальне місце для утримання заручників. 
Ми повільно пересувались ,щоб не привернути уваги. Дерек зайшов перший ,а я стояла за стіною і чекала .
—Відійшов від нього і поставив пістолет на землю .—я чула всю їхню розмову .—Негайно !—здається той чоловік послухав його ,бо я почула як щось впало на підлогу.—А тепер підійшов до стіни .—тоді, як я зрозуміла, Браян пішов визволяти Майкла. Та тут я помітила як в приміщення зайшов ще один чоловік. Він не побачив мене ,бо я стояла за стіною .Потрібно щось робити ,бо тепер в них буде два пістолети і вони їх легко пристрелять. Я вийшла з укриття і побачила на підлозі розбиту пляшку. Швидко схопила її і побігла за тим чоловіком .Він якраз направив пістолет на Браяна .І тоді я з усієї сили стукнула того бандита по голові пляшкою .Він впав на землю ,а я побігла розв'язувати Майкла .Коли зробила це ,то одразу кинулась йому на шию з обіймами .Сльози автоматично почали текти по моїх щоках. 
—Як же ти мене налякав .—Ворнер почав цілувати мене і міцно до себе пригортати .
—Ну все ,голубки. В вас мало часу. Бігом на конкурс .—вивіз нас з трансу Дерек. 
—Добре .А що ми з цими двома робити будемо ?—запитала я .
—Не переживай .Поліція вже їде за ними .—і за мить ми вже почули звук сирени. —Ви їдьте ,а я дам свідчення .Швидко ,бо запізнитесь .Удачі вам .—Браян на останок нам посміхнувся і ми побігли.
—Я так хвилювалась за тебе Ворнер .—сказала я ,перед тим як ми сіли на байк .—З тобою все добре ?
—Буде ,коли ми виграємо цей клятий конкурс .—і він з усієї сили нажав на газ .