42 глава (2)

2 частина 
*Кейт 
Поки їхала в таксі отримала повідомлення від батьків. Вони привітали мене з перемогою і сказали ,що вже чекають на мене в Чикаго .Я стримувала сльози ,щоб вони не чули мого плачу .Вони б цього не витерпіли .
До Чикаго я добиралась літаком і вже під вечір була на місці .Я заплатила таксисту і попросила ,щоб він доставив мої речі в готель ,а сама я вирішила прогулятись містом .Навіть тут ,я все ще згадувала про Ворнера .Ми ж були тут ,ще й такі щасливі .Я йшла по тих самих місцях і згадувала все .Було так боляче і важко.Сама не знаю як я пройшла пішки .Вмить мій телефон завібрував .
—Привіт ,доню .Ти бачила яка вже година ?Де ти ?—я поглянула на екран телефона і осторопіла. Вже 2 ночі минула.
—Я вирішила прогулятись.Зараз буду. Де ти є ?Я скажу Олександру ,щоб він тебе забрав. 
—Ні ,мамо ,не треба .Я сама доберусь .Він вже напевно спить ,не будемо йому заважати .
—Ні ,не спить ще.Він ж твій майбутній чоловік ,привезе тебе ,вже ж пізно. Кажи адресу .
—Гаразд .Я на Неві Пірс .
—Ого .І ти ще хотіла сама звідти добиратись .Це ж так далеко. Чекай там .Олександр скоро буде .—і мама завершила виклик. От тільки цього бракувало.Я ще від минулої нашої зустрічі не відійшла ,а як уявлю ,що мій прийдеться з цією людиною жити ,то в мене аж мороз по шкірі проходить .Я сіла на лавочку і почала чекати на його приїзд .Подивилась на небо ,яке було повністю забите зірками.Краса неземна...Тоді я глянула на своє тату .Майкл ,я не забуду тебе ніколи. Мій Ворнер ,як ж він там ?Я бачила біль в його очах ,коли йшла .Я погана людина ,бо роблю боляче іншим .
Я закрила очі руками і знову почала плакати.Навіть при розставанні з Ніком стільки не плакала ,а тут. 
—Кейт ?—я почула вже знайомий мені голос і підняла свої очі .Почала витирати сльози .
—Так .—Саша присів біля мене на лавочку .
—Вітаю з перемогою. —спокійно промовив він. 
—Дякую .—процідила я крізь зуби. 
—Чому ти тут ?Твої валізи привезли ще 4 години тому ...
—Я хотіла пролугятись по місту. 
—Сама ,в 2 ночі ,по невідомому тобі місту?
—Сама ,в 2 ночі ,але от з невідомим містом ти прогадав .Я раніше була тут .
—З хлопцем ?—іронічно запитав він .
—Так.—я підняла очі і глянула на Сашу .
—Тату ,це спогад про нього ?
—Так .—чомусь мені не хотілось брехати. 
—Класне .—спокійно відповів він .Це точно той Саша з яким я знайома ?
—Хм...А де ж твої жарти і підколи ?Де прохання звести тату ,бо це бачте не підходить для мене .Я ж буду твоєю дружиною ,а тут тату в пам'ять про іншого .
Саша ж іронічно усміхнувся і почав підкочувати рукав своєї чорної ,як ця ніч сорочки .Трохи вище ліктя я побачила в нього тату :Forever in my life "І внизу декілька сердечок і ім'я " Mary " ,яке ледь помітно .
—В тебе теж є дівчина ?—запитала я ,витираючи свої сльози.
—Була колись. —з похмурим виразом обличчя відповів Саша. 
—Що це означає ?
—Вона померла рік тому в автокатастрофі .—з якимось болем в очах відповів хлопець .Мені стало шкода його .
—Вибач ,я не знала. —я вирішила його обійняти ,бачила як йому боляче.Саша був не таким поганим ,як здався мені при першій зустрічі. Він просто приховував себе справжнього .
—Та нічого ,ти ж не знала .Кейт ,я хотів вибачитись за те ,що так себе поводив при першій зустрічі .Батьки просто поставили мене перед фактом ,що я маю одружитись з тобою і все .Вони знали як я любив Мері і все одно зробили це ,щоб я нарешті її забув .Тоді я злився на них ,але нічого сказати їм не міг. Тому й при першій зустрічі всю злість вимістив на тобі ,а ти ще була така впевнена в собі ,з їдким характером .От я й вирішив тебе налякати. Вибач .
—Та нічого .
—Якби я міг відмінити це весілля ,то зробив це ,але ж ти знаєш ,що це від мене не залежить .Мені шкода ,що тобі прийшлось розлучитись з людиною ,яку ти любила. Це ж твій партнер по танцях ?Я просто бачив як ви виступали. Хіба сліпий не помітить ,яка між вами хімія. 
—Так ,це він .—сказала я і знову почала плакати Саша мене обійняв .Чесно ,мені була потрібна чиясь підтримка. Добре ,що він таки приїхав .
—На вулиці холодно .Поїхали в готель.
—Гаразд .
Через 15 хвилин ми вже були на місці .
—Батьки забронювали нам спільний номер ,тож нам прийдеться жити разом. 
Я не дуже була рада цій новині ,але що ж я могла вдіяти .
Я зайшла спочатку в номер до батьків. Ми поговорили трохи і я пішла до себе. 
Саша стояв на терасі . Я підійшла до нього .
—Важко усвідомлювати ,що одна з тих зірочок на небі моя Мері .Я так скучив за нею .
Я навіть не знала ,що відповісти. 
—Вже пізно .Ходімо спати...—відповіла я і зайшла в номер.
—Я посплю на дивані .Думаю нам обом так буде зручніше. 
—Ок .Добраніч ,Саша .
—Добраніч ,Кейт .—відповів хлопець і виключив світло.

—Кейт ,Кейт ...—хтось намагався мене розбудити. 
—Так .—я відкрила очі і побачила перед собою Сашу. 
—Твої батьки вже до нас дзвонили .Питали чому ми не йдемо на сніданок .
—Ясно .Я вже йду збиратись. 
Саша сидів в своєму телефоні ,а я тим часом прийняла душ і переодягнулась. Сьогодні мій вибір зупинився на сірому гольфі і синіх джинсах .Волосся я накрутила і зробила собі ніжний макіяж .
—Класно виглядаєш .—сказав Саша ,відволіктись від свого телефону. 
—Дякую.—спокійно відповіла я.—Ти теж .—додала я. Він був одягнений в чорну сорочку і такого ж кольору джинси. 
—Ходімо ?—запитав хлопець .
—Так.—сказала я і видавила з себе усмішку .
—Доброго дня .—привітались ми майже одночасно з моїми батьки і батьками Саші .Вони ,схоже за все ,вже закінчували снідати. 
—Доброго ,молоді люди. —привіталась мама Саші. —А чого це ви так довго спите ?—заігруючи бровами запитала жінка .
—Я просто була втомлена після конкурсу і перельоту. —спокійно відповіла я ,сідаючи за вільне місце біля Саші .
—Ну гаразд .Ви снідайте ,а потім ми поїдемо по магазинах .Кейт ,ти ще не купляла весільного плаття ?—знову запитала мама Саші .В мене від цього питання аж ком в горлі з'явився .
—Ні ,не купляла .—з гіркотою видавила я .Хотіла знову заплакати ,та розуміла ,що при цих людях не можу цього зробити .Саша ,поки ніхто не бачив взяв мене за руку .
—Мамо ,ми самі все разом купимо .Кейт ,ти ж не проти ?
—Ні .—спокійно відповіла я .
—Е ,ні синку ,так не піде .Наречений не може бачити свою наречену в весільній сукні до весілля .Це прикмета погана .
—А ми в прикмети не віримо. —відповів хлопець ,ще сильніше стискаючи мою руку. Чесно кажучи ,я його підтримувала. Бо мені не хотілось ходити з батьки і вдавати з себе щасливу дитину ,яка дуже хоче заміж. Та й до біса ці прикмети. Ніби ми будемо як справжня сім'я ...Я ж ніколи не покохаю когось іншого,крім Ворнера ,а Саша явно не забуде про свою Мері. Він хороший хлопець ,але я не кохаю його ,а він мене .
—Ну гаразд .—відповіли батьки і ми продовжили снідати ,а вони розійшлись по своїх кімнатах .
—Вибач ,якщо вирішив за нас двох .Просто ,мені не хотілось цього всього .Ходити по магазинах ,вибирати довбаний костюм з батьками і показувати ,який ж я насправді щасливий .—він відклав свою виделку і накрив голову руками .—Я хотів освідчитись Мері .Думав ,що одягну цей костюм лише для неї ,а тепер...
—Як же я тебе розумію .—я почала згадувати вечірку на Хеловін ,де ми з Ворнером були мертвими нареченими.Я згадала ,як він мені тоді не по-справжньому освідчився .Тоді це було так кумедно , а зараз ...
—Давай після сніданку одразу поїдемо і купимо все ,що потрібно ,щоб від нас батьки просто відстали ,а тоді десь прогуляємось. Я більше не можу знаходитись тут і вдавати з себе щасливого синочка .
—Добре ,я зараз прийду ,тільки сумочку свою візьму. 
—Ок ,я тебе тут почекаю.
Я піднялась в номер і забрала потрібні мені речі ,а тобі знову повернулась до Саші .Він вдягнув своє пальто і ми поїхали в ТЦ за покупками. 
Спочатку ми вирішили купити йому костюм .
—Ти знаєш ,який ти хочеш ?—запитала я в хлопця ,коли ми зайшли в магазин .
—Чесно ?Я...Я розумію ,що мені байдуже. Кейт ,пробач ,але ти ж знаєш ,що це явно не весілля моєї мрії ,та й думаю ,що не твоєї теж. Давай виберемо ,будь-який .Або вибери ,який тобі подобається .
—Хм...А мені ще плаття прийдеться вибирати...
—Співчуваю. Я хоч хлопець ,мені трохи легше це сприйняти,а тобі взагалі не позаздриш. Для кожної дівчини це ж особливий день .Вибач.
—Тобі немає за що вибачатись. Я сама в усьому винна. Якби не повірила тому ідіоту ,то нічого б зі мною не сталось .
—Всі мають право на помилку .—Саша усміхнувся мені. —Знаєш ,щось мені підказує ,що ми ще знайдемо своє щастя .Мене моя інтуїція ще ніколи не підводила .А передчуття і справді зараз якесь дивне. 
—Надіюсь ,що твої слова справдяться ...але костюм все одно прийдеться вибирати ,а то так і до вечора не виберемо. 
—Тоді пропоную зробити все рандомно. Я закриваю очі і підходжу до стійки з костюмами .На який вкажу —той і візьмемо. 
—Ок. Я з платтям теж так зроблю .
—Тоді вперед .—якби якась нормальна людина почула нашу розмову ,то б подумала ,що ми божевільні ,але ось така от наша з Сашою реальність .І це ще квіточки ...Ви б бачили як на нас дивились продавці ,коли хлопець закрив очі ,взяв костюм і одразу ж його поніс на касу. Навіть не став міряти ,бо точно знав розмір. На нас дивились просто як на божевільних ,а ми собі просто з цього посміялись і пішли далі. 
—Ну що ж, тепер моя черга. —я закрила очі і пішла наосліп вибирати собі плаття .—Нехай буде це .—я доторкнулась до якоїсь тканини і відкрила очі.—Саша ,я таки піду приміряю ,а то боюсь ,що з розміром не вгадаю .
—Ок ,чекатиму на тебе тут. —я взяла плаття і понесла його в примірочну .Коли одягла ,то чуть не розплакалась .Воно мені дуже сподобалось. Пряме біле плаття з красивим довгим шлейфом .Простеньке ,але дуже елегантне .І фата з круглими перлинками ,ідеально до нього підходила .
Я вийшла до Саші .
—Ти дуже красива в ньому .—хлопець навіть відвів погляд від свого смартфону. Він підійшов ближче .—Думаю ,твій хлопець був би в захваті. 
Після цих слів я таки не витримала і розплакалась .Як же я хотіла ,щоб зараз Ворнер мене в ньому побачив ,якби ж почав мене кружляти на руках ...Як же я хотіла ,щоб він був поруч зі мною ,а не хтось інший. 
—Пробач ,я сказав не подумавши .—Саша почав вибачатись ,та я не була ображена на нього. Він як і заручник в цій ситуації .Я знаю ,що він би теж хотів бачити свою кохану в весільному платті ,а не мене.
Я пішла назад в примірочну і перевдяглась в свій одяг .
—Ми беремо це плаття і фату .—спокійно відповіла я .Ми разплатились і вийшли з магазину. —Давай на сьогодні закінчимо з покупками. В мене просто більше немає сил .
—Гаразд .Давай прогуляємось .Здається нам обом потрібно на свіже повітря. 
—Ок. —ми мовчки гуляли парком ,кожен думаючи про своє .
Тоді поїхали в готель .Після вечері я одразу заснула .
Протягом усього тижня ми з Сашою готувались до весілля .Батьки весь час просили нас вибрати якісь прикраси ,музикантів ,декор ,квіти , торти. Та нам взагалі було не до цього .Кожен з нас думав про те ,як закопує живцем власне щастя .Проте ,і в цій ситуації є плюси. Ми з Сашою нормально спілкуємось ,можна сказати стали друзями. Я ніколи не полюблю його як чоловіка ,але хоча б в стосунках ми з ним будемо в хороших .При батьках ми вдавали ,що щасливі ,навіть за руки триматись. Робили видимість ,що в нас все добре ,хоча кожен при цьому згорав зсередини. 
За цей час мені дзвонила і Бланка ,і Дерек ,і Фелісія ,та я не брала трубки. А тоді вирішила змінити номер. Так найлегше.
Завтра ж в мене День народження .Мені виповниться 18.Кожна дівчина з нетерпінням чекає цього свята ,але не я .Бо мені прийдеться в цей день одружитись і назавжди викинути з свого серця Ворнера. Біль ,розпач ,розчарування...За цей тиждень я зовсім не забула нього ,мені не стало легше. Рани такі ж сильні і глибокі ,як тоді. Можливо тому ,що я все його кохаю ?Якби ж можна було стерти всі спогади ,наказати серцю більше не любити ...можливо б тоді не було так важко ?Ми —люди і головна наша слабкість —це почуття ...Ми любимо ,ненавидимо ,радіємо і страждаємо ...Ці емоції такі різні ,але всі вони присутні в нашому житті і від них ніяк не втекти...
—Про що думаєш ?—запитав мене Саша ,який щойно присів біля мене на ліжко. 
—Про завтрішній день.—сумно промовила я. 
—Ясно. 
—А ти про що ?—запитала я в Саші ,який дивився в вікно. 
—Про Мері. Я згадую ,як сильно вона любила дивитись на зірки. Я подарував її телескоп на День народження. Вона тоді так раділа. Ти б бачила її просто. Як маленька дитина почала сміятись і пищати від радощів. Ми кожного вечора дивились з нею на зорі і вона розказувала мені про кожну з них ,а  тепер я дивлюсь на ці зорі і розумію ,що моя головна зірка десь так далеко від мене...Якби ж ми з тобою могли повертати час назад ...Я б врятував Мері ,а ти б ніколи не зустрічала цього Ніка і щасливо жила в Нью-Йорку разом з Майклом. 
—Саша...—я поклала на плече хлопця свою руку.—Та нам залишається лише дивитись на зорі і знати ,що наше кохання десь так далеко від нас ...—ми обоє крізь сльози усміхнулись .
—Гаразд .Я вже лягаю ,бо завтра рано вставати. Добраніч тобі ,Кейт. 
—Добраніч ,Саша. —я закрила очі і поринула в царство Морфея .