Есе до кави
Шенборн
Я пам'ятаю той ранок дуже добре. Розливаючись смутком по горнятах і віддаючи гірким присмаком кави на устах він кульгав на обидві ноги вимахуючи давньою пресою. Він не мав особливих здібностей, але пророчив. Загадковий оракул продовжував крутити невпинно колесо сансари... Мов та зозуля наковував щастя комусь, але не мені. Стрілки годинника вицокували у ритмі дабстепу, розбиваючи всі плани і надії на день у друзки. Разом із ними, розліталося на друзки усе моє життя. Мов кришталевий келих...
Лиш він не зраджував своїм звичкам. Похмурий, втомлений віками, старий Шенборн чекав на нашу зустріч. І я прийшла. Він оповідав мені бувальщини і легенди, а я мовчки слухала смакуючи кожним словом, кожною буквою, яка несла в собі всю його історію. Я проживала з ним піднесення і занепад, я підслуховувала плітки і танцювала з вельможами на балах, я плакала разом з тими кому розбивали серце поринаючи в романтичну атмосферу тих часів. Він проник в мою суть і закохав мене в себе. Цей старигань не втратив хист до завоювання прихильності жінки. Коли я його залишила, він заплакав дощем.
“Я повернуся до тебе, обов’язково повернуся…”
#2046 в Молодіжна проза
#2821 в Сучасна проза
Відредаговано: 13.07.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
