Cтрата

Її руки горіли вогнем від жахливого болю. Краплини крові повільно скапували на старанно вигравіруваний у бетонній підлозі трикветр. Сам знак демонстрував її хитке становище, точно як місяць - спочатку він народжується, потім зростає, потім зменшується і «вмирає», так і вона... 
Життя мов горстка попелу, розвіється і ніби й ніколи не жила...
Сіріус все-таки її покарав. Він її цар, а вона його бранка, невільниця, улюблена лялька. Всі люди в його руках набували відповідного статусу. 
Він син богів і люди для нього лише комахи, без роду, без племені. Він ляльковод і кайф отримує від смикання за мотузки. В його великих руках і страта і помилування, але ці руки ніколи не служать справедливому правосуддю. Тільки підлість і кроваві ріки течуть по них.
Офелія обійняла скривавлену голову й заплакала. У всього є своя ціна, і ось дійшла її черга платити по рахунках.
Сизе небо плакало дощем, а з ним плакав і він. Ясон - жебрак з великим чуйним серцем і  такими ж великими порожніми кишенями. На що він сподівався?  Хіба йому з фортуною по дорозі? Що міг запропонувати своєму царю за неї? Вона в одну хвилину стала сенсом всього його нікчемного життя, свіжим повітрям, живою водою. Він готовий був віддати за неї все, але на превеликий жаль того всього Ясон не мав. 
Лиш раз доля йому всміхнулась, єдиний раз...
Старий знахар найняв Ясона собі у тимчасові помічники. Він лікував не тільки Сіріуса, а й всіх його підданих. Саме при дворі Ясон  і зустрів Офелію. Як тільки побачив закохався. Влип по самі вуха. Наложниця царя відповіла взаємністю. І сонце сходило  лише для них та світило не довго. Хтось із слуг доніс царю про їхні зустрічі у храмі сонця. 
Вердикт один на двох - страта.  
  Ясон поспішав додому, там на нього чекала  хвора матір.  Він мусив якось їй пояснити, що завтра помре.  Чоловік вдивлявся у зарюмсане небо  шукаючи в ньому слова, які б мали  хоч якось розрадити стареньку. Одна секунда і його тіло нерухомо впало на бруківку, випльовуючи з себе червоні цівки крові. Невідома рука відняла у Ясона все, що він мав - велике чуйне серце і нікчемне життя, без якого Офелія не бачила подальшого свого існування. 

"Коханий жебраче, де ти? Яку розправу для тебе підготував кат? "
Офелія ридала і з нею ридав трикветр. Краплини крові повільно скапували на старанно вигравірувану піктограму.