Розділ 1

   Потік класичної музики порушив ранкову тишу, заповнивши собою весь простір в квартирі. Максим солодко потягнувся, перш ніж відкрити очі. Йому чомусь неймовірно  подобалися ці секунди переходу від сну до реальності. Люди зазвичай не цінували подібні дрібні моменти свого життя, та не він. Хлопець, як ніхто, був впевнений у кожному завтрашньому дні, в ідеальному світі Ешлі.

   Розплющив очі. Одразу ж, за звичкою, перевірив час, що вже автоматично висвічувався кожного ранку в правому верхньому кутку внутрішнього інтерфейсу. Рівно сьома година, як і очікувалось. В тому, щоб звірятися з годинником кожного дня не було сенсу, адже Ешлі ніколи не помилялась і вмикала будильник точно як заплановано звечора. Та тут знову зіграли Максимові звички. Мабуть, це й відзначало його як людину науки, котрою він і намагався стати все своє свідоме життя. Зробив, перевірив, і ще раз закріпив. Саме так хлопець і намагався діяти у всьому.

 - Доброго ранку, Максиме, - пролунав знайомий спокійний голос в голові.

 - Привіт, Ешлі, - відповів парубок. – Бетховена можна вже виключити, я прокинувся.

   І одразу ж кімнату знову наповнила тиша. За останні дві сотні років світ змінився кардинально, та щось залишається вічним. Наприклад, класична музика давніх великих композиторів. Єдиний відгомін тих часів, що міцно закріпився в серці парубка. Сучасні електронні та штучні хіти його геть не приваблювали. В них не було стрункості, гармонії, душі.

 - Отже, сьогодні важливий день, Максиме. Ти готовий перейти до нового етапу в житті й здобути професію? – знову прозвучала в голові хлопця Ешлі, поки той одягав спортивний костюм.

 - Звісно ж, - відповів той. – Та все ж, для початку, виведи план дня.

   Через секунду перед очима з’явився список. Максим знав його на пам'ять, адже більшість пунктів були сталими протягом багатьох років. Наприклад, під першими цифрами знаходились зарядка, ранкова пробіжка, душ та сніданок. На все це у нього була година, тож хлопець не зволікав й перейшов до виконання стандартних фізичних вправ для підтримки себе у формі. Присідання, віджимання, качання пресу. Загалом, 14-15 хвилин.

   Закінчивши комплекс вправ, Максим вийшов з квартири. Там хлопець одразу ж вскочив до ліфту, котрий заздалегідь викликала Ешлі. Штучний інтелект, котрий спрямовував світ останні двісті років, практично усунув таку проблему, як очікування будь-чого. Тож буквально через хвилину Максим опинився на вулиці, перед дверима третього під’їзду 50-поверхового будинку. Одного з багатьох таких же ж, що разом складали собою Луцьк – славетне давнє українське місто, котре з появою Ешлі перетворилося в провідний науковий осередок у Східній Європі.

   Квартира у цьому будинку дісталася Максиму нещодавно, в якості гранту від Ешлі за те, що він зарекомендував себе як найперспективніший випускник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Сама багатоповерхівка розташовувалась на вулиці, що здавна носила ім’я першої жінки, яка отримала звання професора математики у Європі – Софії Ковалевської. Неподалік від будівлі знаходився невеликий парк. І саме туди вирушив Максим для щоденної 15-хвилинної пробіжки.

   Цей парк, мабуть, одне з найспокійніших місць в Луцьку. Люди були зайняті своїми щоденними справами, тож рідко виходили просто прогулятися та помилуватися природою. Світ став швидким, і часу на витрішки у ньому просто не залишалося. І тому відкриття такого острівця спокою поруч з будинком стало для Максима приємним доповненням до гранту, котрий він заслужив роками старанної праці.  

   Хлопець біг у помірному темпі. В голові грав Моцарт, ще один улюблений композитор. Ешлі мовчала. Вона завжди була уважною до того, чим зайнятий Максим, й ніколи не відволікала його без потреби. Тож сам він зараз насолоджувався спокоєм і потоком величної музики.

   Сьогодні був надзвичайно важливий день. Максим повинен пройти співбесіду для прийняття на роботу до Східноєвропейського наукового центру. Його чекала найпрестижніша професія в інформаційному світі Ешлі – спеціаліст з досліджень штучного інтелекту. Що може бути важливішим за це, вивчення та вдосконалення системи, що спрямовує людство у правильному напрямку? Та хлопець не переймався. Він знав, що його приймуть, а співбесіда з людським психологом – то лише формальність. Головне, що Ешлі знає, на що він здатний, і чого вартує. А інше – дрібниці.

   Максим вийшов туди, звідки почав пробіжку, зробивши звичне коло. Звірився з годинником, котрий Ешлі уже автоматично виводила на екран, заздалегідь вивчивши за майже двадцять чотири роки усі хлопцеві побажання. В правому верхньому кутку засвітилися цифри: «7:33». Співбесіда о дев’ятій, тож часу було вдосталь для сніданку та зборів. Та й парубок сам не мав звички довго клопотатися та робити лишні рухи.

   Усе уже давно заздалегідь сплановано та підготовлено. Одяг був складений та випрасуваний, сніданок у вигляді тостів та чашечки кави уже підігрівала Ешлі, поки Максим підіймався ліфтом. Тож залишалося тільки прийняти душ, вручну доповнити тости чимось за смаком з холодильника, одягнутися й сісти в безпілотне таксі, яке, звісно ж, ні в якому разі не запізниться ні на хвилину.

   «Цей світ відкритий саме для мене. І я його підкорю, у супроводі Ешлі», - подумав, посміхаючись, Максим, ставши перед дзеркалом у ванній. Йому подобалося все в цьому житті та ідеальному світі для тих, хто готовий працювати та вдосконалюватись. У відображенні на нього дивився саме той, кого він сам створював усе життя – стрункий, доволі м’язистий та здоровий темноволосий парубок, з акуратною короткою зачіскою та гладко вибритою шкірою обличчя з легким рум’янцем на щоках. Той, перед ким відкриті всі двері, й хто має всі можливості. Еталон людини двадцять третього століття.