Ешлі

Розділ 15

   Серце не переставало тарабанити. Все йшло добре, так як й планувалося, та чомусь вже на перших секундах операції «Втеча» переживання та страх брали гору над тверезим розрахунком. Тяжкі двері, котрі вели з кімнати-камери Максима віддалися легким характерним приглушеним скрипом, та парубкові здалося, наче звук луною прокотився по всьому будинку.

   «Зберися, не час панікувати! Все добре, ти все продумав до дрібниць, тай ці терористи далеко не такі розумні, якими хочуть здаватися! Тільки вперед, без зайвих рухів!» - подумав Максим, зробивши глибокий вдих-видих. От тільки ці дихальні вправи зараз не дуже діяли. Хлопця буквально трясло з голови до п’ят! Всі емоції наче накинулися на нього, раптово і одночасно. Аж раптом прийшло усвідомлення, що він просто стоїть посеред темного коридору, й ніяк не може зібратись.

   Максим гарячково почав крутити головою в різні боки. Він наче б й непогано орієнтувався в темряві, розрізняв нечіткі силуети предметів, котрі його оточували. Та що там, він точно пам’ятав кожну деталь інтер’єру, де та що знаходилося. Знав, пам’ятав, та зрушити з місця не міг. Страх буквально паралізував його. В голові в’їдалися думки типу: «А що, коли за мною все ж стежать?», або «Віка ж до біса непередбачувана, раптом вирішить прокинутися саме зараз, й побачить мене тут…».

   Ще вдих-видих. І ще…Максим збився з рахунку, скільки їх уже було зроблено. Та мозок раптово включився. Хлопець розумів, що так далі стояти не може. Або вперед, на волю до Ешлі, або ж повернутися до персональної камери й чекати, коли мине тридцять днів. «А, хай йому! Будь що буде!»

   Бігцем, навшпиньки, та досить впевнено Максим подолав відстань вздовж коридору. Зупинився біля підвальних дверцят. Озирнувся. Тьмяне місячне сяйво пробивалося через вікна. Хлопець прижмурився, пильно вдивляючись в скельце наручного годинника. «05:02». Він вагався всього дві хвилини! А здалося, мов вічність! Що ж, все добре, Нік буде на вулиці ще мінімум хвилин десять. Ато й всі п'ятнадцять!

   Максим взявся за стару, округлої форми скляну ручку підвальних дверей, і обережно потягнув їх на себе. Легкий приглушений скрип, і вони подались. Як і минулого разу, коли парубку вперше поталанило прошмигнути до підвалу, вхід був вільний від всяких замків. Тоді він лише встиг бігцем оцінити обстановку всередині. Побачив гору старого інвентарю, полиці з консервацію, та головне – вихід.

   Вздовж дальньої стіни було вмонтовано кілька металевих жердин, що утворювали свого роду драбину. А та вела до невеличкого люку на стелі. Найголовніше, зачинений він був зсередини на дуже старовинний замок. Такі Максим бачив лише в старих фільмах, та це його не дуже й здивувало. Взагалі, парубок не міг збагнути, як Ешлі досі не викрила цих революціонерів-пітекантропів. Та нічого, з його допомогою ця проблема швидко вирішиться!

   Піймавши якийсь раптовий притік сил та впевненості, хлопець спустився в темний підвал. Одразу ж зорієнтувався, рушив у напрямку драбини. Перш ніж ламати замок (благо, інструментів для цього внизу було вдосталь), слід все ж хоч трохи оцінити його. Хоча б на дотик. Максим намацав доісторичну систему захисту, і раптом ледь не зойкнув. Він був відчинений! Як? Чому? Одразу в голові парадом вишикувалися нові думки. «Невже він тут просто для виду? Звичайнісінька бутафорія! Або ж для того, щоб ніхто не зміг відімкнути люк ззовні? А раптом це пастка, і знадвору уже чекає Нік? А може просто забули зачинити? З ними й таке можливо!»

   Як би там не було, для себе Максим вже добре визначив, що шляху назад немає! І нехай його спіймають, й зачинять в подібному підвалі без світла і всіх «привілеїв гостя», байдуже! Він собі не пробачить, якщо бодай не спробує попередити Ешлі про терористів. Як би там не було, якими б старими технологіями вони тут не користувалися, професор Візненський та мер Минак якось ховаються прямісінько у всіх під носом! А це все ж несе за собою серйозну загрозу майбутньому всього прогресивного світу!

   Якось неочікувано для самого себе, Максим пройнявся власними думками, своєю місією. Тепер ж на кону не тільки його свобода, а й безпека Ешлі! Назад шляху точно немає! Спробував щось розгледіти на годиннику. Марно, надто темно. Та нічого. Він зосередився, напружив весь свій потенціал і спробував максимально точно оцінити час, що минув. Зараз повинно бути десь «05:10». Ну, плюс-мінус дві хвилини. Нік все ще надворі. Отже, слід почекати ще трішки.

   Максим зліз драбиною донизу. Підійшов до дверей. Прислухався. Ану ж йому вдасться почути, коли Нік повернеться всередину? Насправді, у нього все повинно вдатися! Ще жодного разу вночі ніхто не заходив до нього в кімнату з перевіркою, тож й сьогодні не повинен. Тим паче такий недалекий тип, як Нік!

   Раптом сталося! Почувся віддалений скрип дверей і гучне, смачне позіхання вартового. Що-що, а той аж ніяк не боявся когось розбудити. «От і чудово», - подумав Максим, поспішаючи до омріяного виходу. Стрімко подолав металеві жердини. Серце знову закалатало, та цього разу ще більше підбиваючи парубка до активних дій. Максим вхопився за ручку. Невелике зусилля, й місячне сяйво линуло всередину підвалу.

   Максим вдихнув свіже нічне повітря в повні груди. Це був запах свободи! Запах того, що в нього все вийде! Тож, не гаючи лишнього часу, хлопець впевнено виліз назовні. Акуратно прочинив дверці люка, озирнувся. Вперед!

   Спочатку акуратно, перебіжками віддалився від дому-в’язниці. Оцінив обстановку, все тихо. За ним ніхто не біг, світло в будинку ніде не вмикалося. Рухався обережно, вздовж витоптаної стежини, якою від’їжджали до цього автомобілі мера та професора. Навколо було суцільне зелене поле. Ні тобі дерев, ні кущів. Наче степ. Взагалі, Максим відмітив для себе, що будинок розташовувався в дуже дивній місцевості. Він навіть й не міг уявити, де в сучасному світі, ще й біля Луцька взявся такий острівець дикої природи.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше