Такт 2. Рондо́

- Ідіотка! Тупоголова! Ну ти і схиблена! Ти з лісу? -  Евеліна, так кричала на Анфію, що її сонцезахисні окуляри впали з голови. Її яскраво нафарбовані очі,  з широко розкритими зіницями нагадували погляд  Монахині  із фільму «Закляття 2».  Ще трішки і здавалось її очі спалахнуть від люті, якими вона свердлили худорляву постать дівчини.  Анфія забилась у кутку, але тримала фасон, гордовито піднявши підборіддя.

- Ти розумієш,  що нас цей Джозеф засудить? Ти знаєш скільки він захотів моральної компенсації?!  Ти попала дівчинко. Через  тебе у  нашого агентства, великі проблеми. Будеш відробляти гроші.  У нас тут не інтернат Анфіє, тут живуть цивілізовані люди. – на цих словах Анфія пирхнула прямо в обличчя, власниці ескорт-клубу.

- Я все життя намагалась  всього досягнути сама. Я нічого, ні в кого не просила. Єдине моє бажання було, аби мені не заважали.  Цивілізовані люди! Не смішіть мене. Саме через цивілізованих людей, я і вимушена була піти у ваше агентство. Щоб я просто мала право, отримати те, заради чого тренуюсь по 12 годин на добу.   В нашому світі ніхто нікому не винен. Це я зрозуміла коли вийшла із стін свого інтернату. І знаєте що, у вашому світі часто люблять брати чуже.  Мені дуже прикро, що я посміла не розставити перед  Джозефом ноги, аби у вашому агентстві все було спокійно.  – Анфія іронічно засміялась в кінці своєї тиради.  

- Ти дика Анфія, з людьми треба контактувати і загладжувати конфлікти, а ти преш як танк, напролом. А от якби ти по-мирному  старалась вирішити цю проблему , то б дізналась, що у Джозефа, статева дисфункція, так що він би тебе не  трахнув, навіть якщо б і дуже захотів. Він просто хотів трішки  побешкетувати.  – Евеліна перейшла на більш спокійний тон.  – У нас всі дівчата вміють згладити гострі кути з клієнтами. Так щоб і вовки ситі і ягнята цілі. А ти влаштувала бойовик в готелі.

- Ви б бачили як він на мене накинувся! Я захищалась, а тепер із мене ще й роблять винну. З чоловіками тільки так і треба, по-іншому не розуміють. – гаркнула Анфія, і розлючена підхопилась із стільчика. 

- Не знаю що з тобою робити, у свій перший робочий день,  ти не тільки не заробила, а ще й загнала нас у борги. Ти так нікого собі не знайдеш Анфія, якщо будеш кидатись на чоловіків з кулаками. Це  моя особиста тобі порада. А по роботі… ти повинна відпрацювати борг, інакше прийдеться тобі  виплатити нам штраф. Такі умови договору. Мені тебе шкода, не думай що  я якась цинічна  стерва. Хотіла б тобі допомогти, але не знаю як.

 Тут Анфія зовсім пропала в переживаннях,  хотіла заробити грошей, аби відкупитись від старого збоченця, а тепер винна ще й агентству.  

- Ми працюємо із серйозними людьми, а тебе до них підпускати не можна. Хоч на личко ти і не дурна, але.  – Евеліна про щось замислилась, і почала порпатись на своєму столі, перебираючи анкети чоловіків.   -  Ти ж там казала, що тобі потрібно викладачу хабар заплатити кругленький? – вона дістала калькулятор, і почала щось рахувати. – І нам борг, відпрацювати.  – вона клацала пальцями і щось записувала у свій блокнот, потім сама до себе всміхнулась, - Є в нас один клієнт, зможеш йому сподобатись, і зачепитись, заробиш серйозні гроші, покриєш борг,  і  ще й тобі вистачить. Евеліна підійшла до неї, і простягнула фото молодого чоловіка,  – Вістан, власник фармацевтичної компанії, ні одна із дівчат йому не підійшла. Та й всі мої красуні, сахались від нього як від вогню, кажуть що він якийсь дивний. Змушує їх одягати одяг своєї покійної дружини.  За смерть якої, його ж самого і підозрювали. Це тобі по секрету скажу.

- Він точно не буде до мене приставати? – перепитала Анфія.

- О за це можеш не переживати. Він дуже вихований та інтелігентний.  Так що дивись мені, це твій останній шанс. Будеш поводити себе як няшка, отримаєш що захочеш. Куди ти там хотіла, в Ліонську консерваторію? – моргнула вона їй.

- Так, - Анфія полегшено видихнула.

-Дивись мені – пригрозила їй пальцем Евеліна, -  Якщо сподобаєшся йому,  і будеш виконувати все що він скаже, отримаєш здійснення своєї мрії.

- І запам’ятай Анфія, не всі чоловіки думають  тільки членом. В тебе якесь викривлене уявлення. Ти живеш в якомусь видуманому світі, серед  Моцартів і Бахів, озирнись навкруги, і живи теперішнім, а не майбутнім.  А тепер йди з моїх очей, щоб  тебе не бачила.

- Я тобі напишу сьогодні, коли і де ти маєш з ним зустрітись. Дикунка! –  Евеліна крикнула їй навздогін, і вже зовсім перейшла на дружню хвилю, а Анфія дякувала небесам, що все більш- менш вдало вирішилось, то ж ще зарано опускати руки.  Їй було цікаво, який цей Вістан вживу? Бо те що вона побачила по фото, її заінтригувало. В нього були дуже чуттєві губи, це єдине що найбільше врізалось їй в пам'ять. Анфії не вірилось що цей чоловік здатен на вбивство своєї дружини.  Ну не схожий він на жорстокого вбивцю, зазвичай вони виглядають по-іншому.