Ескорт по камертону

Такт 6. Прискорення

Анфія обережно ступала ззаду, Вістан йшов попереду. В коридорі ніби мертва зона, ані звуку, лиш чутно легке шаркання його костюму, чорного і злегка приталеного. Вістан був схожий на князя темряви що йшов у тумані неосвітленого коридору.  Анфія вивчала його силует, ніби змодельований вправними майстрами. Широкі плечі, плавні лінії які перетікали у талію. Не так як у деяких чоловіків, коли все зливається в один суцільний квадрат. Цей чоловік був звичайним, але його аристократичність простежувались навіть у формі рук. Великі мужні долоні, вузькі зап’ястя. Анфія опустила погляд на його пальці, їй сподобались його руки. Вона як піаністка завжди звертала на це увагу. Такі витончені, але випуклі фаланги придавали рукам мужності і вагомості. Анфія завжди ловила себе на цьому бздику, коли знайомилась із хлопцями. Перше на що вона звертала увагу, так це на руки. При чому по ним же і судила про їхнього власника. Наприклад, у Віктора - пухкі як  дріжджове тісто, пальці  - як голубці. Загалом його п’ятірня нагадувала лопату. Це одразу відштовхнуло дівчину. Вважала це ознакою неробства, і пустослів’я. І як виявилось так і є, Віктор любив хизуватись, який він крутий, хоч насправді ніде не працював і вициганював на розваги - пенсію бабусі. Тож Анфія переконалась у точності своєї техніки. І завжди довіряла своїм чуттям, на які роздуми наштовхнули її руки Вістана? На те,  що він дуже принциповий, любить ясність, стабільність і важко відпускає минуле. Хоча можливо це й не правда?  Він заговорив до неї коли вони почались спускатись сходами.

- Від мене не відходь, я не хочу щоб тебе зараз хтось побачив, - він переступив останню сходинку.

- Добре. Вони зійшли до зали, де зібралось вже купа людей. Грала тиха музика.

- Це Ангеліна? – запитала у Вістана, і почала вслухатись у пісню.

- Так це її записи.

- В неї чудовий голос, -  відповіла вона.

- Дякую. Сама вмієш?

- Я музикант, слух в мене є однозначно є, так що в ноти попаду, а от естетичність звучання обіцяти не можу. – Анфія засміялась, і побачила як в очах Вістана відбився теплом її сміх. Він видавив посмішку на півсили, ніби стримував себе. Дівчині стало легше, відчула як дискомфорт почав відступати.  Даремно вона його боялась, Вістан доволі замкнений, насуплений,  але ховає всередині дружелюбність, навіть простоту, яка одягнена в дуже дорогий костюм.

Вони стали біля стіни, за  невеликою поличкою з книгами. Вістан хотів приховати Анфію від сторонніх очей.

- Бачиш оту рудоволосу із худими ногами? -  тикнув їй пальцем в натовп.

- Це її шкільна подруга – Сніжана.

- А от той кремезний чоловік, в дивакуватих окулярах – викладач по вокалу.

Дівчина вдавало що їй цікаво, енергійно махала своїм нафарбованим личком. Та насправді вся її увага була прикута до білого  «Kawai Polished Ebony». Як же їй кортіло на ньому зіграти, цікаво чи впливає вартість на звучання? Тай  як повинен звучати такий дорогий рояль? Анфія махала голівкою, постійно змінювала міміку, а сама розминала пальці, так вона робить завжди перед грою. Вістан цього не помічав, активно розказував про всіх, виловлюючи кожного із маси.

Анфія знову переключилась на свого співрозмовника, коли той замовк, став ніби восковим, відкриті вуста не намагались здригнутись. Він уважно спостерігав за кимось:

- Я відійду ненадовго, будь тут і нікуди не йди без мене.

І Анфія чесно так і хотіла зробити, вона прослідкувала за тим куди Вістан пішов. Чоловік опинився посеред зали і розмовляв з якоюсь жінкою. Світла із короткою зачіскою. Вони обоє не надто раді були цій розмові.  Анфія намагалась розчути про що вони говорять серед численного гудіння голосів. Потім світловолоса жінка стала голоснішою.  Уламки її фраз долітали до Анфії. Вони розмовляли за Ангеліну. Раптом жінка заплакала, Вістан був стриманим, навіть, не ворухнувся.  Подав їй келих шампанського. Жінка його взяла, покрутила в руці, і плеснула Вістану в обличчя. Анфія мимоволі охнула, якась божевільна жінка, що вона собі дозволяє? Вістан на диво був спокійним і щось тихо пояснював тій, але вона не хотіла його слухати:

- Це ти її вбив, я подаю на апеляцію. Ти божевільний – вона почала кричати у весь голос, і бити Вістана по обличчю, він навіть не прикривався.

- Я доведу що це ти її вбив! Чому ти не залишиш в спокої мою дівчинку навіть після смерті. Навіщо тривожиш їй душу цими банкетами. Залиш її в спокою, хворий, ти хворий,  - її плач був схожий на виття, страшне і моторошне, ніби її живцем різали.

Всі гості затихли і обступили  Вістана з жінкою. Анфії стало шкода його, бідолашний, як йому зараз неприємно. Жінка продовжувала кричати, прибігла охорона, та Вістан заборонив їм чіпати цю кляту істеричку. Анфії так стало  його шкода, що вона захотіла виправити цю ситуацію. Підійшла до столу і випила залпом келих шампанського і попрямувала прямісінько до білого роялю…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше