Такт 8. Реприза

Казка скінчилась зранку. Анфія відкрила очі роздивляючись свою кімнату: стара подерта шафа, килим місцями затертий до сітки. Шпалери з  яких майже стерся візерунок. Її кімната яскравий контраст  тому місцю де вона була вчора. Пора повертатись до своєї реальності.

- Ох, - важко видихнула дівчина, і кволо підвелась з ліжка. Всю ніч їй снилось, що вона на якомусь світському прийомі. Купа чоловіків у смокінгах, жінки в гарних вечірніх сукнях. І вона зірка того вечора. Достеменно не пам’ятає що ж там трапилось, але через неї мав відбутись дуель. Дівчина протираючи очі, почимчикувала у ванну кімнату, сильно шаркаючи ногами. Позіхнула вдивляючись у дзеркало, зняла з себе нічну сорочку, почала роздивлятись  відображення.

- Віктор що ти тут робиш? – вереском крикнула і обернулась до дверей.

- Я не знав що ти тут. 

- Ти стояв і витріщався на мене, я тебе в дзеркалі побачила.

- Чуєш ну задивився трохи. Зачинятись треба, якщо що – хлопець почав наїжджати на Анфію, і не йшов. Анфія прикрилась рушником.

- Чому ти тут і зранку – їй було невтямки, він був у футболці і шортах, він що ночував тут?

- Де Ольга Степанівна? – запитала вдруге дівчина.

- Вона цей, вчора ввечері впала і зламала ногу, поки тебе не було. Їй наклали гіпс, тому поки поживе у моїх батьків, а я тут. За нею потрібен догляд.

- Оце так новина, - психанула дівчина. – І довго вона буде там?

- Не знаю, не переживай зі мною тобі скучно не буде. – він гигикнув,  і вийшов.

Просто клас, радість за радістю, Анфія була розлючена сьогоднішньої новиною. Жити певний час з Віктором для неї було нестерпним випробуванням. Вона любила цю квартиру, насамперед за тишу і усамітнення. А тепер він буде їй постійно надокучати. Приставати зі своїми збоченицькими жартами і пропозиціями. З паскудним передчуттям почала збиратись, добре що Вітя любить довго поспати, тому й не надокучав їй в той час коли вона збиралась на навчання.

Зранку в їдальні зустрілась із Сашкою. Одну пару відмінили, тож в них була ціла година вільного часу. Вони взяли собі по каві і булочці з маком.

- Ти взагалі просто відірвана, що погодилась на ці сеанси із Вістаном. – відпиваючи ковток розчинної кави, сказала подруга.

- Він зовсім не такий, як писалось у тій газеті. Вістан складнувато йде на контакт. Але він точно не такий. Ти начиталась своїх газет, і сприйняла його по викривленій інформації. Не схожий він маніяка. Я з ним спілкувалась, мені видніше.  Тим більше його брат Давид такий милий.

- І що ти підеш з ним на побачення? – Саша прикипіла поглядом до Анфії.

- Мене ще ніхто не звав.

- То ти хочеш? – Саша від емоцій відкусила великий шмат булочки.

- Не знаю. В мене навіть підходящої сукні не має. Боюсь собі навіть уявити в який дорогий ресторан він покличе.

- Ти сьогодні що очі нафарбувала? – Саша почала вдивлятись в її обличчя.

- Трохи, - відмахнулась вона.

- Фіяяя? – загадково посміхнулась подруга, - Це на тебе не схоже, - почала сміятись.

- Припини, - Анфія засоромлено опустила голову. – Що погано?

- Та ні, навіть дуже кльово. Якось дивно. Може з цим Давидом в тебе щось і вийде? Га? Як думаєш?

- Сашка ти перебільшуєш, для мене екстаз, вже тільки те, що такий як він звернув на мене увагу. Навряд чи у нас  з ним щось вийшло. Але поспілкуватись я б не проти. Тай що в нього голові? Теж питання. Можливо він побачив у мені легку здобич?

- Ти легка здобич? – Сашка заржала, і обернулась на сусідній столик, - Он Ірка Петрук, - вона махнула на неї, - Ото легка здобич, вона йому б ще тоді б в машині відсмоктала, як і її плоскогруді подружки. А ти «Ой мені дивно» «Ой я звичайна» - подруга почала її перекривляти. – Киселівська баришня. –  Олександра засміялась. – Мені здається що якщо він і клюнув на тебе, то навпаки, через те,  що ти не всім по зубам, хоче перевірити свої сили.

-  Фу, як гидко, ми ж не на змаганнях.

- З яких це ти пір, почала ставати на бік чоловіків? У наших суперечках? – Саша покосилась на неї?

- Я не на чиїй стороні, о дививсь Петручка йде до нас зі своїми подругами, цікаво що їй потрібно?

- Забий на неї. Вона тобі не конкурент. – відрізала Сашка.

Коли Ірина зрівнялись із їхнім столиком то безцеремонно всілась біля них, опустивши вниз очі.

- Чого приперлась? – Саша ніколи не підбирала слова розмовляючи з нею.

- Не хочу витрачати на тебе час, - Ірина відвернулась від Саші у бік Анфії, -  Ти в курсі що через два тижні генеральна репетиція відбору конкурсу. Учасників багато, час на це хочуть скоротити, тому розбили всіх по парах. Ми будемо грати з тобою симфонію. Так що готуйся – єхидно промовила вона.

- Чому мені про це ніхто не повідомив? – Анфія зжала в руці пластиковий стаканчик з кавою.

- Це рішення Геннадія Вікторовича. – гордо промовила вона і залишила їхнє товариство.

- Вона не дасть мені нормально зіграти, вона навмисно це підстроїла. Не здивуюсь що вони з цим козлом у зговорі, - Анфія залпом допивала каву.

- Ндаа, - протягнула Саша, - Це хоч і генеральна репетиція, але ці оцінки впливають на загальний результат.

- Я побалакаю з Геннадієм Вікторовичем сьогодні ж. Щоб він не ставив з цієї дурепою, вона ж мене може підставити, - дівчина зірвалась з місця.

- Ти куди?! – крикнула їй услід Сашка.

- До нього, в мене немає вибору.