Такт 9. Повторення

Геннадія Вікторовича вона надибала на першому поверсі, в  духовому  класі. Він не очікував на її появу, розмовляв із декількома студентами. Поважно щось виставляв в журнал, це було схоже на якусь перездачу.

- Можна вас на хвилину, - Анфія зазирнула всередину.

Він втупився в неї, і мовчки встав із місця. Нічого не пояснивши присутнім. Вийшов до неї в коридор  щільно зачинивши за собою двері.

- Ви щось хотіли?  - дивився на неї як лис.

- Ви повинні поміняти мою напарницю на репетиції, я не хоче з нею грати. Вона може мене підставити, все зіпсувати.

- Не бачу в цьому проблеми, готуйтесь і все буде добре, - похлопав її по плечу, вона гидливо  відсмикнула. Геннадій Вікторович це помітив.

- Не забувай про нашу домовленість. Я б може і пішов тобі на зустріч, та ти мовчиш.

- В мене скоро будуть гроші. – затараторила Анфія.

- От тоді і поговоримо, і не забувай ти можеш скористатись і ще одним варіантом, - викладач все зовсім знахабнів, говорить про це і не боїться.

- Я заплачу вам аванс, - тихо промовила вона.

- Коли? – він округлив очі.

- Через тиждень, тільки пообіцяйте що не поставите зі мною Ірину.

- Як принесеш, тоді й поговоримо. – сказав він і повернувся в клас.

Нащо вона це ляпнула? Де тепер взяти цю суму. Евеліна точно не дасть. Анфія сіла на підвіконні і втупилась вікно, думаючи що робити. Можливо поговорити з Вістаном? Нехай виплатить їй невеличкий процент. А що це варіант, вона поправу може вимагати своє. Це її гроші, і їй вони потрібні рівно через тиждень.

Після пар Анфія з Сашою повертались до дому вдвох. Жили вони в сусідніх кварталах, тож частенько, якщо не було інших справ йшли до дому разом. Так веселіше.

- Слухай Сашка, в тебе батьки вдома? – запитала дівчина.

- Так а що?

- Хотіла в тебе переночувати.

- Вибач сьогодні ніяк, до нас приїхали родичі, в квартирі балаган, навряд чи тобі це сподобається. А що сталось?

- Ти зараз впадеш! – голосно вигукнула Анфія, - Вітя буде жити тривалий час зі мною в квартирі, Степанівна зламала ногу, тож перебралась до них. Пліз Сашка переночуй у мене, не хочу з ним залишатись наодинці.

- О Боже. Добре не парся, влаштуємо йому дівочу стряску, він забудиться дорогу до квартири. 

- Ти тільки палку не перегни, - засміялась вона.  

Розпрощавшись з Сашкою, Анфія почимчикувала до себе. Подруга мала взяти свої речі, і через декілька годин прийти до неї. Анфія була в піднесеному настрої, любила такі посиденьки з нею. Коли Ольги Степанівни не було вдома, вони відривались на повну, пили вино грали на синтезаторі. Звичайно завтра на пари, довго не посидиш, але те, що час пройде непомітно, це точно. Підходячи до свого під’їзду вона побачила червону машину, яка стояла прямо біля входу. Дивно до кого це приїхали? В ці краї, такі круті іномарки нечасто заїжджали.  

Анфія обминула її і відкрила двері.

- Анфія! – хтось окрикнув її, вона обернулась  і побачила ту світлу жінку із короткою зачіскою.