Такт 18. Органна меса

На ділянці Магнолій, зацвіло Тюльпанове дерево. Анфія задихалась він солодкого запаху рослини.

Вона тримала Вістана за руку, і роздивлялась квіткове різнобарв’я навкруги. Вони у Ботанічному саду, на дівчині білий діловий костюм, а на голові маленький світлий капелюшок. Анфія була схожа на білосніжну фею, яка прилетіла назбирати нектару. Але дівчина вважала себе зараз нареченою. Вона старанно повторювала завчені слова, і насолоджувалась присутністю Яворського. Чергове побачення, ніби звичайний сеанс, але щось вже йде не так. Вона не так дивиться на нього, а він… Не так говорить. Щось особисте заплуталось між ними. І вже не зрозуміло, вони тут заради сеансу, чи  сеанс заради них. Вістан не так впевнено згадував моменти, час від часу замикаючись в собі. Мабуть, не досить легко вдавати постановочне побачення, коли вважаєш його справжнім. Все перевернулось з ніг на голову. Її сором’язливі очі, його ніякове зітхання. Хвилинні тиші які вклинювались між ними, і утворювали скільки незручності.

Вістан запросив її сісти на лавку:

- Ми тут з нею вперше поцілувались.

- А, - Анфія зам’ялась, взагалі слова від себе, чи особисті розмови під час такого побачення, не дозволялись, і це було суворо  прописано в договорі. Але він сам це порушив.

- Тут досить романтично, - закивала вона головою.

- Наш сеанс закінчено, тебе підвезти? – промовив він.

- Я б ще хотіла тут прогулятись, не хочеться до дому.

- Тоді я зіставлю тобі компанію. Хочеш?

- Вдвох? – перепитала вона.

- Так, як Анфія і Вістан, послухай… - він опустив голову розмірковуючи над чимось, - Я довго думав про вчорашній поцілунок. Це не входило в мої плани. Я втратив над собою контроль. І я не хочу тебе образити, чи зробити тобі боляче. Тому скажу відверто так як є. Ти мені подобаєшся, як дівчина і як людина. Ти цікава, і дуже талановита. Але в мене є наречена, і я не хочу щоб ти жила ілюзіями. Ніби між нами щось є. Але я цього не заперечую, так, між нами є симпатія. Я це відчуваю, ти це відчуваєш. Тому, я хочу тобі допомогти. Але не хочу щоб ти сплутала таке моє щире відношення до тебе, з чимось іншим. – він говорив ривками, то розганяючись, то навпаки збавляючи темп. Анфія його слухала й навіть не моргнула. Вона все розуміла й навіть ні на що не сподівалась. Але  враження від першого поцілунку в її житті, були зіпсовані.

- Давай прогуляємся, - нейтрально відповіла вона і встала.

Ватними ногами обережно ступала поміж квітів. Їй захотілось присісти й понюхати тюльпан, білий, з кучерявими пелюстками. Він був чимось зараз схожий на неї. Вдихнувши аромат весни заплющила очі. Квітка доторкнулась до її губ, ніжно залоскотала шкіру. Анфія згадала вчорашній поцілунок. Пів ночі не могла заснути через цю подію. На що вона дурепа сподівалась? Їй все подобалось у Вістану. Його чесність, відповідальність. Вона була в захваті від його кохання до Ангеліни. Вона навіть не могла зрозуміти що їй у ньому сподобалось більше. Те, як він ставиться до неї, чи як марить своєю дружиною? Вона прихилила Тюльпан до себе, і з китичок труснуло пилком прямо їй на носа. Жовтий попіл розмазався по обличчю. Отак завжди, як і в стосунках. Хочеш просто насолодитись чиєюсь красою.  І ненароком позбавляєш когось  солодких зернинок, які могли прорости і дати життя.

Вістан підійшов до дівчини, і сумно спостерігав. Нерішуче простягнув руку, аби допомогти їй підвестись.

- Я вже буду їхати до дому.

- Я тебе підвезу, - його голос був м’якшим ніж зазвичай.

- Ні не треба, - сухо відрізала Анфія.

- Якщо це через мої слова. То це безглуздо, - він перегородив їй шлях.

- Хочу побути сама. Ти тут ні до чого. А твої слова для мене, як слова справжнього чоловіка. Хай там що між нами не було, я вдячна тобі до кінця життя. Не знаю хто із нас кому більше корисний. Я ціную тебе і поважаю, це все що я хотіла сказати.  І не хочу щоб ти себе картав що буцім-то зробив мені боляче. Я вдячна долі за знайомство з тобою. Ти і музика, це те що мене надихає.

        Чи було це зізнанням в коханні? Кожен вирішує сам. Але Вістан після цих слів обійняв і міцно притиснув до себе Анфію, відводячи вбік  помутнілі від ніжності очі.

- Вістан? – гострий голос, пронизав парочку, яка стояла обійнявшись біля дерева.

Яворський перелякано обернувся на голос своєї нареченої.

- Вістане, я тебе повсюди шукаю, ти що забув за нашу вечерю?  -  сердито промовила вона, незграбно ступаючи на високих підборах. Серед парку вона точно не звикла гуляти. Її каблук попав на якийсь камінець, Злата спотикнулась. Вістан підбіг до неї, аби допомогти.

- Як ти мене знайшла?

- Ти ж мені сам казав де будеш. Бачу ти не радий? – натягнуто відповіла вона, киваючи на Анфію.

- Ти чого? Звичайно радий, наше поба…сеанс вже закінчено, можемо їхати. – Вістан її поцілував, Анфія відвернулась.

- Слухай спека така, сходи купи мені десь води, бо зараз знепритомнію. – Злата покосилась на дівчину, спілкуючись із Вістаном. 

- Так,- почекай мене на лавці.

Коли Вістан пішов, Злата доволі бадьоро присіла, і показала Анфії жестом, щоб та підійшла.

- Бачу порад  моїх ти не послухалась. Хочеш по поганому? – Злата так зжимала щелепи, що її зуби так скрипіли, і здавалось полетять іскри.

- Це було бажання Вістана. Якщо ви його кохаєте, то повинні розуміти що для нього це важливо, аби відпустити минуле. Мені здається що в цьому також повинні бути зацікавлені.

- Твоєї думки ніхто не питає. Тож замовкни. Я звикла все вирішувати сама. Ти ж здається теж з не тендітного десятку?

- Я йому пообіцяла. – категорично замахала головою Анфія.

- Слухай ти, затям. Ти повинна відмовитись від цих сеансів, а то…

- А то що? – перервала її дівчина. На операційному столі у вас, я точно не опинюсь.

- Якщо не хочеш закінчити як Ангеліна.

- Ви що мені погрожуєте. І до чого тут Ангеліна? Ви щось знаєте? Хоча враховуючи, що ваша клініка займається чимось незаконним. – Анфія зовсім забулась про обережність.