Такт 23. Da Capo

Вістан  пройшов половину дороги до неї і застиг не наважаючись ступнути бодай ще один додатковий крок. Анфія стала для нього гарячим вулканом до якого небезпечно було наближатись, але і бажання розривало серце. Дівчина спостерігала за його поривом, широко розплющивши очі. Він вловив її наївно-ніжний погляд, і збожеволів. Раптом відчув у своїх м’язах сильний прилив енергії. Якої б вистачило на що завгодно, адреналін який калатав у жилах був сильніший за його волю і принципи. Вістан відключив в собі функцію  правильності, все що він хотів, задушити її в своїх обіймах. Що і зробив, швидко, пристрасно, відчайдушно. Анфія навіть і не зрозуміла що між ними відбулось, от тільки відчула присмак його губ. Вологих і терпких від вина.

Вона поклала руки йому на плечі, і від ейфорії заплющила очі. Анфія чула як він надривно дихає, вона стояла біля нього зовсім близько, їй стало тісно. Його так стало забагато, що аж перехоплювало дух. Ніколи не відчувала таких емоцій, щось нове і незрівнянне ні з чим. Його руки зжимали її плечі, потім талію, потім вони різко опустились нижче, але відсахнулись як від вогню. Він погладив її скроню і притиснув до себе за підборіддя, намагаючись закарбувати цей поцілунок назавжди на своїй шкірі. Щоб він відбитком нагадував йому цей момент. Анфія заховала своє засоромлене обличчя на його плечі. Ховала свої дикі очі,  і її ніс вткнувся в шию Вістана.  Його аромат обдав її гарячим паром хвилювання, стало дурнувато від нього. Вона заслабла. Від того що не в силах опиратись, перший раз за все своє життя відчула свою неміч. Тільки перед ним…

До цього поцілунку не були готові обидва. Це було ніби різке падіння, тоді коли відчайдушно хапаєшся за край виступу, але одне маленьке коливання без жалю штовхає  на дно. Там де причаїлось бажання. Першим промовив Вістан:

- Вибач, - він відвернувся, навіть не розуміючи що завдав їй неприємних емоцій. Анфія зжала губи і процідила ображені слова, але з ноткою солодкуватості:

- Мені сподобалось, тож не варто все псувати, своїм сумлінням, гордістю чи ще чимось. Знаєш що смішно, ти набагато старший, але боїшся признати. На відмінну від мене. Я можу сказати прямо, - вона гордо підняла голову, - Ти мені  більше ніж подобаєшся Вістане, спокійної ночі. – Вона розвернулась до нього спиною, ніби військовий на параді. Різко і чітко, її рухи були гострими і впевненими.  Анфія швидко залишила залу, залишаючи його на самоті, із залишками романтичного вечора. Її швидкі і тверді кроки, ще довго чулись йому, гупали у скронях, нервували, і заганяли в глухий кут. Єдине що він хотів крикнути їй в спину, те що не давало спокою:

- Чи було в тебе щось із Давидом?! – хотів крикнути але промовчав, ледве ворушачи губами.

Коли за нею зачинились двері її нового прихистку, Анфія дозволила собі трішки емоцій. Сам-на-сам, можна не боятись що хтось побачить її задурманеного погляду. Плюхнулась на ліжко і замріялась, розтягнулась у блаженній посмішці. Цей вечір неначе казковий сон. Її вуста ще горіли тим поцілунком, а свідомість прокручувала ті хвилини повільно і млосно до лоскоту…

Ранок настав запізно, Анфія встала  з ліжка і огляділась навкруги здається вона почула крізь сон як гупнули її двері. Може це Ліля хотіла розпитати як все пройшло вчора, але побачила що та ще спить вирішила не турбувати. Або можливо Вістан? Зайшов забрати старий телефон. Дівчина почала поглядом шукати свій мобільний, але він лежав на журнальному столику, так як вона його і залишила.  Мабуть Ліля, підвела вона підсумок. Анфія швидко розігнала від себе різні думки. Головне, що вона може тренуватись, що і планувала робити сьогодні цілий день. Вона на мить скривилась, скоро конкурс, а вона в училищі не з’являється, пропускає пари. Думки про навчання трохи затьмарили радість цього дня. Але вона сподівалась що скоро все закінчиться, Вістан владнає всі проблеми в компанії, і вона скоро повернеться до звичного життя. Та хіба вона зможе бути таким як раніше, вона згадала вчорашній поцілунок. Дивно, чому Вістан не зайшов сьогодні вранці, він же так переживав за її безпеку. Вона глянула на годинник вже за десяту. Він вже точно не вдома.               Можливо забув. Або йому ніяково тепер бачитись з нею? Класно, тепер він ще більше її уникатиме, як школяр їй Богу. Анфія пирхнула, але чомусь засміялась притуливши долоню до губ. Ранкові процедури пройшли як звично, все по накатаній, душ , одяг.    Макіяж… Чомусь останній часом їй хочеться бути неперевершеною.

Коли вона наносила тіні, її погляд ковзнув вниз. Вона побачила клаптик паперу згорнутий в трубочку, це точно не її. А від когось стороннього. Без зайвих думок із цікавістю розгортає його. «Наступна ти». Її не лякали ці слова, здається страх в її житті було невідомим відчуттям. Але загадка хто це міг бути? Це хтось із тих хто веде холодну війну із Вістаном. І може легко проникнути в його помешкання.  Вивід про те, що це може бути Давид або Злата самі напросились і ідеально лягли на всі факти. Вона кинулась до телефону аби набрати Вістана, але її зупинила  Ліля яка ввійшла до її кімнати.

- Ти не знаєш де Вістан? – не вітаючись випалила Анфія.

- Полетів, сьогодні зранку, чи може вночі, ранковим рейсом.

- Куди?! – Анфія була шокована від того що він їй не сказав вчора, коли точно планує летіти.

- В Чехію здається, а що? – Ліля здивовано округлила очі.

- Скажи в домі сьогодні були якісь гості? Якісь відвідувачі? – знервовано промовила Анфія.

- Ні, нікого, А що таке? Ти сама не своя.

- В  моїй кімнаті хтось був. Я точно чула скрипіння дверей.

- Слухай, можемо перевірити камери. Але в домі нікого не було. Вістан виїхав о 4 ранку. Із домробітниць тільки я,  водій, і охоронець. Сьогодні порожньо як ніколи. Багато  хто взяв вихідний.

- Ясно, ми зможемо перевірити камери? – запитала дівчина.

- Так, треба спуститись на перший поверх.

Ліля вийшла аби поговорити із охоронцем і попередити.

Анфія сіла на край ліжка, її думки кипіли і не знали спокою. Невже хтось із них дізнавася що вона у Вістана. А він полетів, нічого не сказавши їй. Знову вона сама повинна у всьому розібратись. Якщо він ще в літаку, або тільки прилетів,  до нього так швидко не додзвонишся, а поговорити з ним треба було б не відтягуючи час. Що робити? Можливо хоч перевірка камер щось дасть.