Такт 26. Фіналіс

Пройшов місяць з дня оселення в їхньому таємному гніздечку. Вона чекала Вістана рівно о сьомій вечора. Він був такий зайнятий весь у справах, але кожного вечора повертався до неї.  Цілував, і казав що скоро все закінчиться, вже от-от. У справи розслідування її не занурював. Вістан наполіг щоб вона не закидала підготовку до конкурсу. Він не хотів, аби вона приносила щось в жертву через нього. Він постійно повторював, от переможеш станеш відомою і забудеш мене як страшний сон. Навіщо тоді я буду тобі потрібен? Анфія злилась і горнулась до нього, хотіла затиснути у своїх обіймах, аби в нього не залишилось жодного сумніву. Як насправді сильно вона його кохає. 

Такий близький і далекий. Тут вдвох у будинку між ялинами і соснами вони заховались від усіх. Не було між ними ні Злати, ні Давида, ні ненависних ворогів. І Ангеліна вже не відчувалась між ними. Анфія помічала як кожного разу він змінюється, щодня, він відкривав перед нею свою якусь звичку. Пританцьовувати у ванній кімнаті коли голився. Валяв дурня коли грала улюблена музика. А ще він подарував їй білий рояль, а не перевіз сюди своєї колишньої дружини. Анфія не знала, як сприйняти цей подарунок, рояль був величезним, і дорогим. Вона не могла це прийняти від нього. Але Вістан наполягав, і мотивував її підготовкою до конкурсу. Все це було схоже на казку. Анфія зловила себе на думці, що не хоче переїжджати з цього тимчасового прихистку. Вона б хотіла провести тут вічність, аби ніхто їх не чіпав і не знайшов. Так це не серйозно, просто заховатись від проблем. Але цей місяць був казкою.  Незважаючи на те, що далі поцілунка кохання Вістана не заходило.  Сьогодні був рівно місяць як вони живуть вдвох, хоча розмови про стосунки вони уникали. Вони тут просто разом жили. Але Анфія розуміла що вони обманюють самі себе. І це набагато більше. Тому, вона вирішила запекти м'ясо і приготувати щось святкове. Аби якось це відзначити. Вона чекала його рівно о сьомій, він ніколи не запізнювався. За домашніми клопотом вона й не помітила як час сягнув за восьму вечора. Його не було. Набрала його, він не відповідав.

Почула шарудіння на веранді. Миттю вискочила у коридор на звук шуму. У вікна біля дверей побачила чиюсь постать, без вагань відчинила.

- Вістан а я тебе зачекалась, - вигукнула у темряву наперед, лиш потім розгледіла ці ненависні їй риси обличчя Злати. Вона була вся перекошена від люті. Грубо відштовхнула її і зайшла всередину. 

- Ну і як тобі із чужим нареченим живеться?! – розлючено кинула свою невеличку сумочку на пуфик.

- Нормально живеться, дякую що турбуєшся.  Злата ринулась на неї як пантера. Анфія навіть не сіпнулась.

- Я тебе попереджала щоб ти не лізла у цю справу? Ти не уявляєш в яку гру влізла.

- В яку? Я ж прекрасно розумію що ти із Вістаном не через кохання зійшлась? Чи не так? – Анфія злорадно посміхнулась.

- А ти я бачу не така дурна як здаєшся,- істерично засміялась та  у відповідь. – Хоча чому я з ним зійшлась не твоя справа.

- Моя чи не моя, але я багато чого знаю, мені Вістан розказував.

- Навіть так? – Злата примружила очі і всілась на пуфик, куди раніше закинула свою сумочку. – А ну ж розкажи.

- Чого ти сюди прийшла? Щоб зайвий раз мене залякати? Ти що не зрозуміла що твоїх погроз я не боюсь, годі старатись.

- Я прийшла тебе попередити, ти ж Вістана кохаєш? Так? Він зараз у небезпеці. Ті кого він намагається впіймати, знайшли як обійти юридичні нюанси компанії. На Вістана готують замах. Його сили нерівні. Ти повинна його вмовити відмовитись від цієї затії.  Інакше він помре.

- Що? Чому я маю тобі вірити? Ти навмисне. Що говорить лише одне, ти до цього також причетна. Недарма Сашка померла після того, як проникла в твою клініку.  Я думаю ти в цьому замішана і Давид також. Ви вдвох заодно. Я сама особисто бачила документи в твоєму кабінеті. Давид поставляв якісь препарати в твою клініку. Чому? Адже Вістан казав що Давид розпоряджається тільки лабораторією.  Він не має відношення до розповсюдження медикаментів. Знаючи тебе, я здогадуюсь що ти ці ліки перепродувала через свої зв’язки. Я читала, що в тебе покровителі в міністерстві. О Боже! Це ти. – Анфія закричала і почала задкувати.

Злата її наздогнала і вхопила а волосся. - Стій дурепо! Що ти скажеш Вістану, а докази де? Препарат ми переховали, Вістан тепер його не знайде. По документах чисто, це як голка в сіні, довго шукати похибки. Вмов його відмовитись довести справу до кінця. А інакше він помре і ти також. А дуже шкода, ви були б гарною парою, -  із вдаваним сумом промовила  Злата. Анфія почала вириватись з її рук.

- Ні, це ти помреш! Признайся це ти вбила Сашу. Це ти? Вона була вагітна, я навіть на похорон до неї не потрапила. А в неї залишився наречений, батько її дитини. Яка ж ти потворна! – Анфія почала плакати, із усієї сили вириватись із цупких рук Злати.  Дівчина навіть не відчувала біль від волосся яке виривала Злата. Крізь гострий біль Анфія вирвалась і повернулась обличчям до суперниці. Злата лиш скалилась як звір.

- Смерть твоєї недалекої подруги, не моя робота. Хто ж знав що вона залетіла, що вона не знає що таке контрацепція?  Анфія дала їй ляпаса, Злата скривилась прикриваючи багряний слід на щоці.

- Ну знаєш, я з тобою панькатись не буду. Ти не знаєш що можуть зробити гроші. І ти, навіть, не очікуєш, що ті люди яким ти довіряла, першими ж встромлять ножа тобі в спину. Взяти хоча б Віктора. Ти не пам’ятаєш. Але в закинуту церкву затягнув тебе саме він. На нього не довго треба було тиснути. Трішки залякали і він здався. Подумай над цим. Вістан справді під загрозою.

- Тобі яке діло до нього. Адже як стало зрозуміло ти його не кохала?

- О що ти знаєш про почуття, - засміялась Злата. Я його кохаю, але гроші я люблю більше. Він завжди обирав сірих мишок. Спочатку Ангеліну, потім тебе - ще краще – вона зневажливо подивилась на Анфію. – Мені вже час, подумай над моїми словами. Час спливає. Вважай цю пораду, моєю слабкістю перед Вістаном.