Такт 27. Музична драматургія

Страшні  слова Злати підтвердив Вістан. Того вечора він приїхав пізно, десь об 11 вечора. В такому розпачі вона ще його не бачила. Він довго не хотів зізнаватись в чому справа. Але після того як вона розповіла про візит Злати, Вістан здався.

- В нашій компанії заворот.  Після завтра в нас буде позачергове  засідання, де буде проходить голосування акціонерів. Стосовно спрощення захисту власників більших часток акцій. Про це мені повідомив батько. Давид погодився підписати цей документ. Я не очікував такого від нього. Це може бути моїм смертним вироком. Адже найменша поправка, що стосується захисту життя може привести до плачевних наслідків. І в разі моєї ліквідації  ніяк не відіб’ється на устрої компанії.

- Вістане, я не думала що буду це говорити, але будь ласка відмовся від цього, може кудись поїдемо. Я втомилась постійно жити в страху і підозрювати всіх. Вони підібрались і навіть до мого оточення. Це Віктор тоді мені подзвонив і набрехав про похорон Саші. Я втратила зв'язок із навколишнім світом. Я навіть не знаю де похована моя подруга. Я випала із свого життя, відтоді як погодилась стати твоєю ескортницею.

- То ти жалкуєш що зі мною познайомилась? – Вістан поглянув на неї із докором. – Ти здалась? Адже казала що кохаєш?

- Ні, ти просто не за компанію переживаєш. Признайся. Ти хочеш помститись за смерть Ангеліни. Ти й навіть мене покохав тому, що я тобі її нагадувала. – викрикнула вона із розпачем.

Вістан став холодним як льодяна брила.

- Не очікував від тебе  таких слів. Ти злякалась я тебе розумію. Але… як ти хотіла зі мною бути і пасуєш від будь-яких проблем? Ти задкуєш. Я, напевно, правильно думав, ти занадто юна до серйозних почуттів. Це все було помилкою. Ти така як і всі, кохання для  тебе казкова картинка, а от тільки починається справжнє життя ти розчаровуєшся. Так? Я ж не завжди буду хоробрим лицарем, а ти живеш фантазіями. Крім сьомого неба, існує реальне життя зі своїми негараздами. Мені боляче таке говорити. Але в разі моєї смерті, я не зможу тебе захистити. Тому зараз я подумаю про тебе і твою безпеку. Нам потрібно розійтись.

- Що? Вістане, що ти говориш? Я тебе кохаю. Єдине що я хотіла, аби тобі нічого не загрожувало. Ти не можеш так зі мною вчинити.  Я тебе не залишу.

- Анфія в тебе попереду перспективне життя і конкурс. Я ціную все що між нами було. Зараз тебе відвезе мій водій на нову квартиру. Там ти побудеш до конкурсу пару днів. А потім ти залишиш країну.  Я домовився із Маттео Аматі, він зможе тебе прихистити в  Італії. Навіть може працевлаштувати в одну відому звукову студію. Там якраз потрібні піаністи. Якщо виграєш і тебе зарахують в Ліонську консерваторію, то щось придумаємо. Там є заочна форма навчання?

- Навряд чи. – глухо відповіла вона. – Не можу повірити, що ти отак просто відмовляєшся від мене? Це кінець, скажи мені!? – Анфія присіла навколішки.

- Я не можу ризикувати тобою.

- Це все маячня ти просто мене не кохав. Я тобі потрібна була, аби забути свою Ангеліну!!! Ти відмовляєшся від мене, тому що все що потрібно покарати її вбивць. І все, тобі начхати на мене. Я тебе ненавиджу! Ти ще гірший ніж твій брат Давид.  Ти боягуз!

- Твоя правда, я хотів тобою залікувати той біль після смерті Ангеліни.

Анфія підстрибнула і вдарила його по щоці. Він закам’янів, але схопив її руку і притиснув до своєї щоки.

- Тобі краще піти. – він подивився на неї  сумним поглядом. – Так буде краще для нас обох.

Анфія вирвали свою долоню із під його красивою руки. Закарбувала його погляд і розвернулась не в силах дивитись на нього. В душі мело і віяло розпачем. Відчувала себе зрадженою і роздавленою. Те відчуття, коли високо злітаєш а потім невідома сила штовхає тебе із усієї сили на тверду землю. Важкий удар ламає в тобі все, та скрючує від страждань. Та найбільше злилась на саму себе, на свою наївність, у те що повірила у реальність цих стосунків. Яка ж вона зараз жалюгідна.

- Ти ж знаєш що в цьому замішаний Давид і Злата? Чому ж тоді боїшся. Це просто відмовка, аби позбутись мене. Ти ж знаєш хто це? – кинула йому наостанок.

- Знаю, Анфія, але я не зможу нічого довести без ампул. Це все занадто складно. Ти не  зрозумієш. Збери свої речі, мій водій відвезе тебе. Повір, я не хотів щоб усе закінчилось так. Я тобі дійсно бажаю лише найкращого.  Я буду слідкувати за твоїм життям. Якщо зможу.  

- Не потрібно – махнула рукою і пішла у кімнату за речами. Це була остання їхня розмова.