Глава сьома: Крах Карпової

 На місце стрілянини відразу прибув Віктор Семенович Градов. Це був чоловiк середнього росту, короткострижений.в діловому костюмі. По виправці можна було судити про військове минуле, а по погляду, який наче рентгеном просвічував, про минуле в органах. 

- Здрастуйте Арнольд Михайлович. - привітався він.

- З вашою службою безпеки побажання в масть.- з ходу накинувся Лахновский - Вам платять не малу оренду, одна четверть якої йде на службу безпеки. Можливо я багато хочу, але за ці бабки я хочу спати спокійно. 

 Градов чекав, даючи можливість випустити пар своєму співбесіднику. Коли настала пауза він запитав:

- Ми вже можемо спокійно обговорити данний інцидент?

- А тут є про що говорити?!- ще досить емоційно, але вже без гніву запитав він. - Як він взагалі сюди потрапив?

- На жаль моя вина. Наче платиш добре, але скільки вовка не годуй ,все одно в ліс дивиться. 

-  І багато в вас таких вовків?

- Після того, як цього покарали, і вигнали з вовчим білетом, поменшало. 

 Тільки зараз Арнольд помітив на рукаві білої сорочки ледь помітні червоні плями. 

- Ви взагалі знаєте хто це такий?- запитав Градов, киваючи на тіло загорнуте в целофан. 

- Колишній моєї дівчини. Переслідував її, погрожував що  вб'є нас обох. Я цього придурка серйозно не сприймав, а воно он як вийшло. - на ходу вигадував Арнольд.

- Нарвалися ви звичайно на конкретного відморозка. Але я хотів би попросити вас не розповсюджувати відомости про дану подію. 

- Ви хочете "зам'яти" цю справу. Цікаво як? 

- Не люблю відповідати питанням на питання - але по вашому хтось викликав поліцію?

- А сусіди, прислуга в доми? 

- Ще одинадцятої немає. Дiти на навчанні, батьки на роботi. 

- А прислуга?

- А що прислуга? Ніхто не хоче, щоб в нього на КПП при виїзді знайшли речi господарів. То як, я можу розраховувати на ваше мовчання? 

 Арнольд Лахновский подивився на розбите авто. 

- Відремонтуєте, і  вважайте нічого не було. 

- У вас лише скло побито. Навіть подряпин немає. Наш майстер зробить все за пiв години. 

- Добре - Арнольд віддав ключі. 

 Двоє чоловіків у формі охоронців,  з обличчями боксерів після дванадцяти раундів, пливли в човнi по Дніпру. 

- Давай тут. Глибина підходяща. Прив'язав?

- Давно уже - відповів другий. 

 Взявши мiшок,  обидва охоронці перекинули його в річку. Булькнувши у водi, тіло Вовчика пішло на дно. 

- Знаєш все-таки шкода Сірого.- сказав один другому. 

- Тобі я бачу добре по головi надавали.

- Ні  ну правда. Куди він тепер з переламаними руками і ногами?

- Себе пожалій. Всю зміну через цього мудака під каток. Для профілактики, як казав шеф. А твій кориш хай радіє ,що його в такий мiшок не поклали.

 Після того як було досягнуто угоди з начальником охорони ,Арнольд Лахновский піднявся до кімнати Маші. Постукав у двері, вона відчинилася. 

- До тебе можна?- запитав вiн. 

 Тиша в відповідь. Вiн зайшов в кімнату. Дівчина лежала на  ліжку ,лицем в низ. Підійшов до ліжка, він легенько доторкнувся рукою до неї. Маша перевернулася. Вся в дрібних уламках скла, в сльозах в перемішку з косметикою.

- Ти як Маша?

 Витираючи  сльози, які рікою лилися з очей, дівчина відповіла:

- На моїх очах в перше людину вбили - вона знову заплакала. 

 Арнольд обняв її, притиснув до себе,  погладжуючи по головi утішав:

- Маша заспокойся. Все вже добре, все скінчилося.

 Вона підняла голову, і по-дитячому наївно, запитала дивлячись в очі :

- Правда? 

 Він не був настільки впевнений, а брехати дивлячись в очі, в ці очі, не міг. Тому вийняв носову хустинку,  і почавши витирати обличчя, намагався перевести розмову в інше русло:

- Ну ось, що ти наробила. Розмазала все по обличчі. А була така гарна дівчинка. 

- Та що ти зі мною як з маленькою -  Маша знову впала лицем в подушку і заплакала. 

 Арнольд Лахновский в перше за багато років розгубився. Тут не було інструкцій, алгоритмів, висновків аналітичного відділу. Зараз був лише вiн, і дівчина яка потребувала допомоги. Арнольд  застиг як вкопаний, не знаючи що робити. 

 Цю сцену перебив телефонний дзвінок. Телефонувала секретарка Катя. З усього  лементу, тоном близьким до паніки, він зрозумів одне - перехвалив свою співробітницю, до того ж сильно. 

- Я маю йти - коротко сказав він. 

  Арнольд Лахновский розумів що по суті кидає її сам на сам з усім цим. Але чим допомогти він не знав, самому було відверто страшно від всіх цих подій.

 Приїхавши на роботу, на початку першої Арнольд до десятої вечора розгрібався з завалами. Принісши чергову чашку мiцної кави, секретарка вже хотіла тихо ,як мишка проскочити назад, але шеф зупинив її:

- Як таке могло трапитися?

- Пробачте - потупивши погляд пробубніла Катя. 

- Тобі було дане елементарне завдання - розіслати декілька листів, і приймати всі вхідні. З рештою я сам би впорався. Як можна було переплутати адресатів? 

- Я...я...- дівчина ледь не плакала. 

- Йди до себе. В усілякому разі каву ти робиш гарну. 

  Ще одну заплакану дівчину за цей день Арнольд Лахновский просто не витримав би.  Закінчив з робочими завалами, він набрав номер ескорт агенства "Солодка ніч". Як виявилося на нього вже там чекали. 

 Сніжана Карпова з порогу зустріла Лахновского питанням:

- До вас був направлений мiй помічник. Де вiн? 

- Скажімо так - Арнольд сів на стілець - Ця сволота більше нікого, ніколи не образить. 

- Та і біс з ним. Я вам, певною мірою навіть вдячна. Він тільки й умів що з пикою Франкенштейна клієнтів лякати, що треба визнати бувало часто корисно, та товар псував на "суботниках".

- У нас з вами є важливіша тема. 

- Арнольд  Михайловичь зараз же не дев'яності. Та навіть в ті дикі часи, так справи ніхто не робив.