Ескортниця

Глава двадцята: Коли все добре

 Маша Нерест сиділа в лiкарні на стільці. Зараз Арнольда оперували. Аби хоч якось відволіктися від думок, стала покручувати минулi події в голові.

 

 Аркадій Гвоздь стояв у весь зріст з пістолетом в руках. Переминаючи пальці на руків'ї він  напружено визирав з-за рогу, дивлячись в місце звідки мала прийти загроза.

- Менi страшно! Хочу до дому! - ридала злякана Абагейл.

- Заспокойся Абi. Все буде добре. Скоро все скінчиться. - погладжуючи по головi, старалася як могла заспокоїти злякану дівчинку Маша. Але під канонаду автоматних черг це не сильно допомагало. 

 I тут за  спиною різко відчинилися двері. Вся трійця дружно повернула голову, і побачила залетівших людей в чорнiй уніформi. 

- На підлогу ! Кидай зброю!- закричали вони, наставляючи автомати на Аркадія Гвоздя, який оцiпенів від несподіванки. 

 Пістолет впав на підлогу. 

- На коліна ! Руки за голову!- послідували наступні команди. 

 Вони були виконані без жодного слова. Коли на хлопцеві були застібнутi кайданки, сталося несподіване. Вскочивши Абагейл вчепилася в охоронців, з криком:

- Не чіпай його!!!

 Закінчилося це для неї ударом прикладу автомату по головi. Маша вскочила слід за нею, але дуло автомату в лице зупинило її. 

 Далi було лежання головою в підлогу, зі скутими за спиною руками, під наглядом одного з охоронців. Судячi з вибухів і автоматних черг, на заводi точичся справжній бій. Ще до того як постріли стали згасати пролунали сирени. Двері знову відчинилися

- Відпустити їх!- пролунала коротка команда Сергія Вікторовича. 

- Слухаюсь - була коротка відповідь, і Маша відчула як руки звільняють від холодного металу.

 Піднявшись вона побачила Сергія Вікторовича Качана. Збентеженого, і навіть наляканого. Придивившись стало зрозуміло що він дивиться на Абагейл. 

- Тебе то як сюди занесло? - нарешті запитав він. 

 

 Бій був, хоча і запеклим, але коротким. Маша сиділа в каретi швидкої, разом з Абагейл i Аркадієм. На мить їй здалося що хтось вислизнув, але наступної митi їй стало не до того. 

 На каталці, в залитiй кров'ю сорочці, вивозили Арнольда. Не роздумуючи нi секунди, піддавшись почуттям, кинулася до нього. 

- Арнольд ! Рідненький, що з тобою? 

 Один з медиків засміявся:

- Лежить весь в кровi, а вона "Що з тобою?".  Ще спитала б - Чи не боляче? 

- Та досить тобі - сказав інший, і звернувшись до Маші - Хто вiн тобі? 

- Хлопець - не задумуючись відповіла вона. 

- "Хлопець" не "Чоловік" - прокоментував це перший.

- Харе! Дістав уже! - крикнув інший, подивившись на неї сказав - Сідай, місця вистачить. 

 

  Всю дорогу Маша тримала пораненого Арнольда за руку, ридаючи і пригадуючи колись в дитинстві знані молитви. Пiсля приїзду в лікарню її попросили зачекати біля операційної. 

 Час, який тягнувся нескiнченно довго, невідомість, яка буквально зводить з розуму, і відчуття повного безсилля, що пробирає до останньої молекули в тiли. Маша перестала слідкувати за часом, але коли двері відчинилися вона  відразу підірвалася і підбiгла до нього. 

- Арнольд живий? Що з ним буде?... 

- Пройдіть до мого кабінету - втомленим голосом перебив дівчину хірург. 

 Вони пішли по коридору. Зайшовши до кабінету. Хірург автоматично увімкнув електрочайник біля свого столу. Сівши він дістав листок паперу. 

- Ну чого стоїте як вкопані? Сідайте. 

 Маша сiла і запитала:

- В нього щось серйозне?

- Чого  тільки родичі не ляпнуть - сказав хірург, більше сам до себе, а Маші відповів наступне - Вогнепальна рана це завжди серйозно. Що правда чоловіки про це схильні забувати. Починають геройствувати, ігнорувати приписи лікаря. Як результат - нагноєння, а то і зараження кровi. Я такого в чотирнадцятому надивився. 

 Та не бійтеся ви так - побачив  як зблідла дівчина - все з ним буде добре. Ми його вчасно прооперували. Так що приводу для хвилювання немає. 

 Маша Нерест напряглася. По роботi (як по тій яку називала "основною", так і по "підробітку") вона гарно знала чоловіків. Особливо цей типаж. Сурові, жорсткі на поверхні, але добрі та чуйні в серединi, і які абсолютно не вмiють брехати. 

- Лікарю, скажіть ВСЮ правду. Яка б не була. 

- Не нагнітай - і тут хірург допустив помилку - він подивився в очі. Далеко не кожен зможе збрехати дивлячись в очі іншої людини. Відвівши погляд, він зітхнув, і видавив з себе: 

- В нього особлива група крові. Вона підходить всім, без винятку. Але йому необхідна саме така група кровi, проте вона довго не залежується. Ми подали запит в центри переливання крові, але там глухо. Обдзвонюємо лікарні...

- "Універсалка"- перебила його дівчина.

- Пробачте?

- Моє шкільне прізвисько. Прилипло до мене через особливу - Маша закотила рукава, і простягла до нього руки - "універсальну" групу кровi. 

 

 Арнольд Лахновский приходив до тями. Весь світ був туманний і якимось не природне білим. Слух доніс якісь неясні звуки. Зосередившися вiн почув:

- Ну, ну дівчинка. Один маленький укольчик,  і ми вже без тями лижемо. 

 Арнольд сфокусував погляд і побачив Машу, що лежала на кушетці. Хотілося кричати, але сил не було. Він захотів встати, але його зупинила медсестра:

- Не рухайтеся. 

 Медсестра поправила голку в його руці. Подивившись він побачив трубку, по якiй йшла якась рідина. Прослідкувавши зором трубку побачив другий кінець приєднаний до руки Маші. Піднявши голову вище, він зустрівся з нею поглядами. 

- От що ви за парочка? - беззлобно пробурчала медсестра - Одна ледь вколеш, вже свідомість геть, інший вскакує як опечений. 

- Дивна парочка. - сказав Арнольд.

- I не кажи - підтвердила Маша. 

 

 

 Через пару годин вони уже були в дома. Не змовляючись пішли на кухню, але по дорозі Арнольд звернув до бару. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше