Есмі в Академії трьох стихій

Глава 7. Прогулянка островом

Всю ніч мені снився той хлопчисько. Він стояв переді мною в тому самому ж одязі й щось казав. На жаль, я не чула жодного слова. Від цього він злився, та ще жвавіше мені щось розповідав, активно жестикулюючи.

Я переверталася на своєму ліжку, часто прокидалася. Але знову і знову бачила цього хлопчика.

Тож не дивно, що від таких нічних кошмарів прокинулася я остаточно, коли впала з ліжка.

- Нічого собі! - я сіла на підлозі й оглянула по сторонах.

- Кави? - замість привітання звернулася до мене Дженні.

- Та не відмовлюся, - я піднялася, потираючи забитий лікоть. - Вибач. Я, напевно, не давала тобі спати.

- Ти всю ніч кричала, - зніяковіло сказала сусідка по кімнаті.

- А, що саме я кричала? - ох, не подобалося мені те, як я провела цю ніч.

- Ти кликала якогось Джейкоба, - Дженні піднялася й натягнула тапочки у вигляді зайчиків.

- Я не знаю нікого з таким ім'ям, - я здивовано дивилася на сокурсницю. - Ти впевнена? Може, інше ім'я?

- Ти його всю ніч повторювала, - похитала головою вона. - Саме Джейкоба. А тепер, вибач, я тебе не на довго залишу, щоб приготувати нам кави.

Вона зніяковіло посміхнулася й покинула мене наодинці з моїми думками та бурхливою фантазією, яка всіляко намагалася вибудувати логічний ланцюжок.

Нічого не придумавши, я пішла на кухню, де застала Дженні. Вона справно виконувала свою обіцянку, тому весь перший поверх пропах кавою.

Я вирішила допомогти їй та зробити тости. Тому полізла шукати в ящиках все необхідне. Що було дуже нелегко. Все ж, коли в будинку аж сім господинь з сумнівними кулінарними здібностями, звичайні дії перетворюються на справжній квест.

Так було й сьогодні. Варення я знайшла в морозильній камері, хліб в мікрохвильовці, а масло, й зовсім, лежало в каструлі для борщу.

- Ну, хто це у нас такий тюхтій !? - завила я, перекладаючи масло, що розтануло, в миску. - Невже, не можна все класти по місцях?

- Наприклад, свій рюкзак під своє ліжко, - з докором Дженні нагадала про мене.

- Я поспішала, - пробурчала я.

- Ось, й інші поспішали, - знизала плечима Дженні.

- Не будь занудою, - награно насупилась я й почала різати хліб. - У нас сьогодні до обіду вільний час?

- Так, - кивнула Дженні. - У тебе є плани?

- Я хотіла пройтися по острову, - знизала я плечима. - Якщо хочеш, приєднуйся.

- Вибач, мені до Тіффані треба, - похитала дівчина головою, від чого її хвостики заплескали по щоках. - Можливо іншого разу?

- Та не хвилюйся, я ж тебе не на побачення кликаю, - розсміялася я. - Тож, якщо не можеш, не страшно.

- Так, звичайно, - кивнула вона. - Ти з Райаном підеш?

- Напевно, - я кивнула, дістала тости й почала мазати їх маслом.

У нашому будиночку було незвично тихо. Мабуть, усі втомилися за вчорашній день та відсипалися, поки була можливість.

Мені, навіть, стало подобатися моє тимчасове житло. Ну, не рахуючи того, що я зараз боролася із застиглим варенням, яке не поспішало танути.

- Постав в теплу воду, - порадила Дженні.

- Не допомагає, - похитала я головою й продемонструвала мокру банку. - У нас морозилка добре морозить.

- Ех, тоді, залиш на підвіконні, нехай саме нагріється, - знизала однокурсниця плечима. - А ми ковбаси й сиру візьмемо.

Погодившись з такою порадою, я кивнула, взяла тарілку та пішла в їдальню, де влаштувалася біля вікна.

Природа за вікном кликала на пригоди. Тепле, ще літнє сонце, грало промінчиками, пробиваючись крізь соковиту зелень. Хотілося надіти купальника, взяти рушника та втекти на пляж, який був розташований біля зони водного факультету.

- Тіффані сьогодні організовує вечірку, - повідомила Дженні, поставивши чашку на стіл. - Вона запрошує всіх. Можете й ви з Райаном прийти.

- У нас сьогодні немає третього уроку? - довелося відволіктися від розглядання природи та приділити знов час сусідці.

- Ні, - вона взяла тост та захрумтіла його. - Але з наступного тижня по вівторках буде Астрономія. Її попросили перенести.

- Звідки ти знаєш? - здивувалася я, адже вчителям не властиво приходити сюди.

- Я зустріла міс Вітріз. Вона й повідомила такі новини.

- Тоді зрозуміло.

- Ну, отже, ви прийдете на вечірку?

- Не знаю, а ти дуже хочеш нас бачити?

- Можливо.

Після цих слів пухкенькі щічки моєї сусідки по кімнаті почервоніли. Невже, вона відчуває почуття до Райана? Хоча, як би, й нічого дивного. Але, того ж часу, несподівано.

Згадалася вчорашня ніч. І дуже хотілося запитати, чому ці двоє так довго ходили по воду. Але, з делікатності, я промовчала.

Я швидко поглинула свій сніданок та абияк помила посуд. Потім захопила свій невеликий рюкзак з усім потрібним та побігла до будиночка, де жив Райан.

Стояв він недалеко. Тож, незабаром я стояла біля вхідних дверей та вистукувала нескладну мелодію.

Двері відчинив незнайомий білявий хлопець з гострими вилицями. Він невдоволено глянув на мене й штовхнув двері, дозволяючи увійти.

- Не обов'язково було сюди приходити, - пробурчав він  та пішов до сходах, де гукнув Райана.

- Звідки ти знав, що я до нього? - ох, як мені не сподобався цей тип та його гострий задертий ніс.

- Мерлін повідомив, - пирхнув блондин та піднявся по сходах, залишаючи мене одну в холі.

Я фиркнула та сіла на диван, чекаючи друга.

Незабаром той спустився та простягнув мені шматочок шоколадки.

- Здається, мені тут не раді, - я взяла шоколадку, але продовжувала зображати образу. - Чи не міг ти спізнюватися, щоб я з тим типом не спілкувалася?

- Це Ферус, він при мені ще нікому не радів, - посміхнувся Райан. - І, на жаль, він мій сусід. Тому, в мене немає вибору.

- Як і у мене, - зітхнула я.

- Я думав, тобі подобається спілкуватися з Дженні.

- Лише, до тих пір, поки вона не згадує про Тіффані. До речі, вона сьогодні вечірку організовує й нас теж запрошує. Хочеш, підемо повеселимося серед водній еліти?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше