Глава 9. Вечірка в Емемазі

До кінця уроку Райан зі мною не розмовляв та був надто зосереджений на навчанні. Навіть, не знаю, злилася я від цього, чи раділа, що він не засипає мене купою питань. Адже, я й сама сумнівалася, що зможу, хоч, на одне з них відповісти. Не розуміла я, що зі мною відбувається. І хто такий, цей Джейкоб.

Коли професор Льюїс нас відпустила, я швидко покинула кабінет та попрямувала до нашого факультету, не чекаючи Райана.

Йти на вечірку я не передумала. Тому треба було швидко перекусити й привести себе до ладу. Що я й збиралася зробити, відкинувши думки про те, що трапилося.

Мені хотілося забутися, відволіктися та розважитися.

Однак мої бажання були розбиті в той саме час, коли хтось наздогнав мене та різко смикнув за руку. Від чого я трохи рівновагу не втратила.

Оглянувшись, я побачила похмуре обличчя Райана.

- Дивлюся, ти не дуже піклуєшся про мою неушкодженість, - я смикнула руку й продовжила свій шлях.

Райан явно не збирався відпускати мене. Він знову опинився поруч та зупинив мене, обхопивши в цей раз за плечі.

- Розмова є, - він обійшов мене спереду, перегороджуючи шлях.

- Хочеш порадитися, що надіти на вечірку? - я всіляко намагалася уникнути питань про те, що трапилося. - Думаю, джинси та футболка з капюшоном підійдуть чудово.

- Не намагайся, - пирхнув він та, взявши мене міцно за руку, повів через зарості, замість головної стежки.

- Ти вирішив продовжити ранкову прогулянку? - продовжувала я зображати, що не розумію його дій. - Так, ми тоді не встигнемо до Тіффані.

- Досить клеїти дуру! - гримнув він на мене. - Що сталося на уроці?

- Ну, парту зіпсувала. Подумаєш. Вона й так не нова. Та й я все прибрала.

- Досить нести маячню! Ти увійшла в транс. Ти не контролювала це. Але продовжуєш робити вигляд, що ти нормальна. Та без чарівних здібностей.

- Я не знаю, що це могло бути, й балакати про це не хочу.

- А доведеться! Інакше, я сам все розповім професорці Слоу.

- Зробиш це, і я почну на тебе твоєму братові доносити.

Після цієї загрози я вирвалася з рук друга й пішла в сторону Фіролену. Злість та образа наповнювали мене. Замість того, щоб проявити співчуття й розуміння до ситуації, він намагався витрусити з мене невідому мені інформацію.

Так, мені й самій хотілося про все дізнатися. Але зараз було не до цього. Ще й палець на руці розболівся.

     Я глянула на нього та впала в ступор. Зараз камінь в кільці не просто змінив колір на червоний. Він був гарячим. Саме це й доставляло мені дискомфорту.

- Ох, нічого собі, - вирвалося у мене, від чого Райан знову намалювався поруч.

- Що сталося? - з цікавістю він простежив за моїм поглядом, але я руку опустила й пішла далі.

- Все гаразд, - фиркнула я. - Зараз треба привести себе до ладу та йти на вечірку. Або, може, ти тепер боїшся мене та будеш стороною обходити?

- Якщо ти не помітила, я йду поруч з тобою, - він невдоволено глянув на мене.

- Тоді рюкзак понеси, раз поруч, - я вручила його хлопцеві та продовжила шлях, роблячи вигляд, що нічого не сталося.

     Більше ми не розмовляли до самого факультету. Де розпрощалися та вирушили кожен до себе.

У кімнаті Дженні не було. Напевно, відразу пішла до своєї подруги русалки. Тому я спокійно переодяглася, зачесала хвіст та, що на мене зовсім не було схоже, наклала на обличчя трохи косметики. Нехай знає ця королева вокалу, що не тільки вона може мати гарний вигляд.

Ще раз оглянувши себе в дзеркалі, та переконавшись, що ім'я Джейкоб ніде більше не з'явилося, я взяла сумочку з усім необхідним та пішла на вечірку.

Біля дверей мене вже чекав Райан, та сказав, що доведе мене, не цікавлячись моїм бажанням.

Втім, ходити по острову після заходу сонця одній було моторошно. Вуличне освітлення було тільки на головних доріжках, по яких я ходила рідко. По-перше, не цікаво ходити тим самим маршрутом постійно. По-друге, виходило пристойно скорочувати, якщо йти через зарості по протоптаних стежках.

- У мене є ліхтарик! - заявив друг та освітив територію переді мною. - Ти ж не проти моєї компанії?

По голосу було помітно, що він нервував. Тож, вирішивши не хвилювати його ще більше, я кивнула й неспішно пішла в сторону водного факультету.

Наш маршрут пролягав через знайоме місце із залізними дверима біля підніжжя пагорба.

Я не втрималася та знову поторсала ручку. Однак, як і вдень, двері не піддавалася.

- Цікаво, що вони тут зберігають? - поцікавилася, продовживши шлях.

- Думаю, це не наша справа, - похитав головою Райан. - Нас туди ніхто не пустить. А незаконно проникати туди небезпечно. Ще й вилетіти з академії за це можна.

- Одна спокуса сильніше іншої, - усміхнулася я.

- Ти все ще гориш бажанням втекти? - Райан чомусь здивувався.

- А я сповіщала про зміну планів?

- Ні.

- Ну, ось, є чим зайнятися у вихідні.

Не думаю, що він був згоден з моєю ідеєю, але промовчав. Тому ми не стали більше піднімати цю тему й заглибилися в суперечки про те, чи добре мати тут родича.

Де на сьогодні запланована вечірка було помітно відразу, варто було нам увійти на територію водної стихії. На стенді для оголошень висів величезний плакат, намальований фарбами, що світятилися в темряві. Хоча, в такому плакаті особливої ​​потреби не було. Тому що з глибин лунала музика й миготіли яскраві прожектори.

- Ну що, йдемо літати? - посміхнулася я та побігла до входу.

Райан не змусив себе чекати й незабаром ми вже стукали до одноповерхового будиночку з колонами та мансардою.

Нам відкрила Дженні й, обнявши, пропустила всередину.

Все ж, вечірки наша співуча русалка влаштовувала грандіозні. Тут був ді-джей, миготіла світломузика. А на задньому дворі навколо басейну були розставлені прожектори.

Я знову пошкодувала, що мене нема на цьому факультеті. Це ж як здорово зануритися в воду після важкого робочого дня.