Розділ перший

Пурпурне серце 

 Ми всі такі різні! 
 
Хтось скаже, що це не так. От людина яка пройшла повз мене мить тому: вона така сама як я. Задумливо повертається з роботи: думаючи, що приготувати чоловікові та дітям на вечерю. Вона одягнута в такі самі джинси як і в мене з подертими колінами, в неї такі самі чорні черевики. З того самого дешевого магазину де вчора бувало тисячі інших людей. В чорній сумці запхані продукти, які вона похапцем купувала в супермаркеті дорогою до дому. А під шапкою в неї заплутане волосся яке вона ввібрала у хвіст, щоб не кололо її в шию. І чим ми не схожі? … Але те що та людина повертається до дому пізно з важкої роботи. Думаючи, що приготувати своїм коханим замість того, щоб лягти в тепле ліжко і забутися про світ який оточує її навколо. Вона має до кого повернутися, в цьому перша різниця між нами. От ми вже не такі й однакові, якими здавалися ще хвилину тому. 
 
Ми всі такі різні. 
 
Мене звати Ева, не Єва чи Евеліна, а саме Ева. Дивакуватого ім'я для дивакуватої дівчинки. Мій батько рок-музикант, грає в одній з популярних груп (грецьких). Моя мама цілителька, чи як простіше сказати знахарка. Мені дев’ятнадцять років, проживаю в такому сіромі місці, як всі інші люди, які оточують мене. Ось, лишень не бачу його таким самим сірим, як люди що оточують мене. Кожен колір який звичайна людина бачить, наприклад зеленим: бачу у всіх його відтінках. Це не хвороба і не діагноз, про який ви могли чути десь, ви не знайдете про нього в інтернеті, чи не прочитаєте в книзі. Насправді для людей таких як ви (звичайних) можу здатися дивачкою, хтось назве відьмою чи екстрасенсом, в цьому випадку не помилиться. Оскільки в якомусь невеликому, навіть дуже маленькому сенсі цього слова — таки є. Тільки от я не звичайна, назвімо — відьма. Хоча мої родичі назвали б чаклункою, ми не любимо вживати слово на «В». Наш старий рід (клан) чаклунів, назвімо це так, названий на честь старих (древніх) переказів. Про ті часи коли таких людей вважали злом, їх знищували: спалювали на вогні, топили у річках, чи просто проганяли геть з села, чи міста де жила та людина. В нашій родині була справжня жертва яку спалили на вогні звинувачуючи в чаклунстві, це моя пра, пра, пра, пра, бабуся з маминої лінії. Окрім того, що ми бачимо стільки відтінків на раз (це реально контролювати якщо навчитися),і можемо лікувати людей, в декого з нас є особливість (вона доволі рідкісна). Проявляється вона в тому що ми бачимо ауру людей, деякі вчені кажуть що це душа. У звичайних людей вона може бути кольоровою, в залежності що та людина зараз відчуває змінюватися. Кожна емоція це як одна з барв які оточують людей, якщо вона переважає в людини такою і душа буде переживати. Але є і ті в кого цієї самої душі немає, ну я так вважаю оскільки вона в них сіра або зовсім чорна. Це не про людей я говорю зараз. 
 

Як каже моя мама це важко пояснити звичайними словами, людям які не володіють таким даром. Моя мама теж його не має, вона лікує. Лишень от мій батько каже: «що моєму майбутньому чоловіку буде важко». Оскільки він не зможе збрехати. В нашому дивному роді є ще одна особливість: наш дивний дар передається лише жінкам (і це ніхто не може пояснити). Якщо дивитися на наше родинне дерево можна помітити дуже цікаву особливість, коли народжується хлопчик лінія відьми замикається на ньому. Хлопчиків в нас в роді був лише одного разу, багато століть тому, від тоді народжувалися лише дівчатка. До поки моя мама не завагітніла другою дитиною. Оскільки в нашому роді переважно народжувалася лише одна дитина. Через це винило багато питань? Ніхто не міг пояснити як це могло відбутися, але мій батько лише сміється з цього кажучи що коли люди займаються сексом без презервативів появляються діти. І це зовсім не жартівні слова, а правда! 
 

Коли моя мама зустріла мого батька: вона була в Греції на заробітках, і на одному з пляжів пересапала з незнайомцем. На думку бабусі, його не мало бути в той день на пляжі. Ніхто не думав що цей красивий багатий і цікавий Грек виявиться музикантом, а всі його балачки про гроші пустим звуком. Він хоч і був популярним в Греції рокером, але на той час гроші для нього були не важливі. Музика була на першому місці в тата, до поки не появилася моя (дивакувата) мама. Після цієї однієї випадкової ночі, батько розповідає, що шукав мою маму цілий місяць до поки не знайшов. А коли знайшов та повідомила йому що вагітна і повинна повертатися до себе на батьківщину. В невелике село під Полтавою. Ходили чутки що саме перші відьми України зародилися в ньому, але хто вірить в ці казки. Може це була лише легенда, але в селі в якому я виросла це здавалося правдою напевно ще зі школи. Оскільки ніхто не хотів дружити з дівчинкою з клану чаклунів. В нас з моїми двопорідними сестрами було багато спільного, коли нас виховувала бабуся, а потім щось сталося. 
 
 Мого батька звати Леон Греко, і він музикант, не просто музикант, а рок-музикант з родини музикантів. Вони з моєю мамою були молодими батьками. Тому, якщо чесно не знали, що робити з малим карапузом, коли життя тільки починається. Може тому я більшу частину свого життя провела з бабусею в селі, переймаючи в неї всі звичаї та легенди нашої родини. Батько часто до сьогодні їздить у музикальні відрядження назвімо це так. Після народження мого молодшого брата Юрка мама залишилася в селі виховуючи брата, коли бабуся злягла. Це сталося на передодні мого п’ятнадцятиріччя. За день до того як я мала їхати навчатися в Полтаву, це було трагедією для всіх. Оскільки коли чаклунка помирає вона відає свій дар землі, яка подарувала його їй коли та народилася. Цей процес займає тижні, а то і місяці, з бабусею це зайняло роки. 
Мама ніколи не хотіла, щоб я вчила релігію, але на перекір її мені вдалося знайти спеціальність пов’язану з моїми дивакуватими захопленнями, хоча не зовсім те що я хотіла. Після того як два роки тому на небо (померла) відправилася моя бабуся, мама зайняла її місце в нашому клані. Її сестра (тітчина дочка) яка живе в тому самому селі що й ми. Спершу протестувала, бо сама хотіла бути головою, оскільки вона старша в родині, це місце мало бути її. Але як на те пішло в моєї мами сильніші сили ніж в неї. Ну тут не можна було сказати, що на посаду головної жриці хтось може претендувати з меншими магічними силами ніж вона. Мій же батько разом з братом в ці наші чаклунські справи не лізуть. Тато вчить Юрка грати на гітарі співати, надіючись що принаймні один з нас стане музикантом коли виросте. Оскільки з мене не вийшла гітаристка, мені більш до вподоби клавішні, а ще краще піаніно яке стоїть в мене в кімнаті. Кожна нота це щось схоже на витвір невеликого чаклунства, потрібно лишень розуміти як правильно зіграти мелодію, яка може завмирати разом з серцем. 
Коли я навчалася на першому курсі в коледжі ми навіть свій гурт мали, але дуже швидко зрозуміли що це не те, що ми хотіли. Мені рано довелося піти на роботу. Вже у сімнадцять років працювала на пів ставки в кафе коло коледжу. Моя мама каже постійно, що кращий спосіб навчитися виживати, це працювати заробляти гроші на себе. «Ева! Працюй або не зможеш пізнати життя». Що вона має на увазі під цими словами хто її знає, але я добре знаю, що таке на своїх мозолях заробити гроші й витрачати їх з головою. Оскільки працювала подорослішавши, і це зовсім не заважає мені жити у світі людей, і у світі чар. 
Одразу після закінчення коледжу, я вступила в університет, і одразу ж на другий курс. В мене є дві цікаві університетські подруги, кожна з яких дивакуваті іншої. Нас навіть прозвали тріо придуркуватих, але мене з подругами це зовсім не ображає. Навпаки через моє вміння читати людей, ще до того як хтось хоче в черговий раз підійти до нас образити знаю про це і просто відповідаю. Спершу це дивувало моїх подруг, але з часом розповіла їм свій секрет, вони сприйняли його не так бурхливо, як очікувала. Навіть краще, а от одногрупники дивуються по нині. По за очі я часто чую, що вони називають мене трішки тою, або «та вона чокнута», але можу лише сміятися з цього. Вони, не бачить світ таким яким його бачу я. Хоча здається вони не хочуть помічати світ таким який він є насправді. Мало хто з людей продовжує вірити в казки які в дитинстві читали батька. Більшість тих людей яких я зустрічаю думають що; вампіри, вовкулаки, і чаклуни (в нашому світі їх ще називають екстрасенси) не існують. Останні вигадка телевізійних сценаристів, які пишуть сценарії та вигадують історії. Нехай для них ця частина світу залишається такою: мертвою, не цікавою, страшною. От в моєму світі в якому проживають всі ці створіння з легенд і казок, зовсім не здаються вони вигаданими. Бо у світі де існує вигадка, існує правда цієї вигадки. Моя покійна бабуся говорила постійно «не потрібно відмовлятися хто ми, люди є людьми. Ми є чаклунами, і потрібно пишатися що природа дала нам такий дар. » Саме природі кожен чаклун завдячує своїм силам, бо без них ми були б такими самими звичайними. Хоча, може тоді життя було б простішим?