Розділ третій

Ми всі такі різні! 
 

   Коли вампір говорить що справа набагато серйозніша, я одразу розумію що всі справи які вони мають для них важливими. Вони ж то не знають як нам людям живиться, кожна мить, хвилина, день, для звичайної смертної людини надто важливі. Ми можемо втратити їх дуже швидко, тому коли вампіри (чи хтось інших з безсмертних, яких не так багато) говорить що справа важлива. Перекреслити свої справи одразу потрібно. Ніколи не знаєш на скільки ця справа забере в тебе часу, чи навіть щось більше. Як би мама дізналася про цих створінь, і що я зараз знову наражаюся допомагати їм, вона напевно б збожеволіла. 
   Темний знову зупинився поглянувши на мене, а тоді скривившись повернув голову розуміючи що я знову почала десь літати. Напевно він звик до цього, від минулого разу. 
- Ти тут, чи знову думаєш що краще б відмовитися?- спитала повернувшись до мене, ей ні це вже маніпуляція виходить. Я ще навіть не погодилася, а він вже знає про що думаю. 
- Темний от, скажи мені, чому Ви вампіри завжди звертаєтеся про допомогу в чаклунів, ви здається і самі можете в багатьох справах розібратися. Не потрібно Вам, Наша сила, до того ж сучасні чаклуни не викликати темні сили, чи щось інше, ми живемо звичайним життям. І дякую що підвіз до дому. – відповіла відкриваючи двері. Темний поглянув знову на мене скептично. 
- Ти навіть не спитаєш в чому справа?? 
- Думаю, що ти знайдеш того хто тобі допоможе, я не хочу знати, !- відповіла, і це була чиста правда. 
- Ева я ж прошу тебе. Це точно в останній раз, Ева прошу! Мені потрібна твоя допомога. Лише здається ти зараз можеш допомогти. 
- Не виходить Міша, я не можу в мене є свої причини, а в тебе свої. 
- Можуть загинути люди! 
- Це правда, якщо так думаю у твоєму світі є кому боронити їх, чи ви просто забираєте кров і все,- пройшовши до дверей помітила Олю яка стояла чекаючи мене коло входу до гуртожитку. Одна з моїх кращих подруг, яку знаю, без якої жити було б не так весело. Яка дарує мені усе що хочеться у звичайному світі. Зовсім забула що мали сьогодні зустрітися, в Іри скоро день народження і потрібно було знайти їй подарунок. Темний же мені замотав голову своїми справами. Помахавши подрузі відчула як до мене хтось доторкнувся, Михайло стояв притискаючи мене за руку. Оля помітивши здається одразу при хмурилася, в нас з нею не було секретів, ми не говорили про хлопців, знали що єдина з нас трьох зустрічається Іра. (друга моя подруга.) 
- Я сказала що не буду тобі допомагати, ти дав слово. Чи вже забув! Я не хочу жити без цього вашого світу. Тому я втекла з дому. Тому, я хочу стати такою звичайною злитися зі всіма.- мовивши це відчула як рука Михайла послабилася, він опустив її поглянувши на мене. Оля вже підходила до нас, подруга була стривожена. Було видно що вона хоче питати, їй стало цікаво хто він такий. Михайло перший усміхнувся дівчині подаючи свою руку. Напевно найгірше це те що ти ніколи не хочеш знайомити з іншим світом тих хто справді тобі важливий. Якщо мала хлопця ніколи, би йому не сказала хто така, напевно це було б важко приховувати свій дар від тих кого любиш. Але Іра та Оля добре знають про мене, знають що я чаклунка, і знайому з моїми дивацтвами. Напевно їх єдиних не тривожить ця річ. 
- Привіт, Олю, я друг Еви,- звернувся Михайло до подруги, яка роззявила свій рот розглядаючи його. 
- Друг це ще багато сказано, знайомий, — відповіла, Михайло поглянув на Олю так, як дивився на всіх людей, напевно він зараз думає яка вона була б смачною. Ні, може щось зовсім інше, хоча хтозна-що думають ті вампіри. 
- Ну добре знайомий.- відповів не охоче підтвердивши мої слова. Темний не зводив очей від Олі яка дивилися так само заворожено на нього як і він. 
- Ева не говорила що в неї такий красивий знайомий, — відповіла Оля, ой невже знову ці його чари. 
- Оля, пішли потрібно ще встигнути в торговий центр, — звернулася до подруги схопивши її за руку потягнула до гуртожитку відчуваючи на собі погляд Темного. Ну і що він думає заворожити мене, чи загіпнозувати моїх друзів. 
- Ева ти подумай це важливо, якщо щось ти знаєш де мене знайти, чи як викликати,- мовив сідаючи до машини. Знаю я добре як тебе викликати, це не просто забути оскільки ти сам залишив на мені знак. 
- Думаю що цього разу ніколи,- відповіла йдучи. 
- Він про що взагалі? Ви знайомі ближче чим ти говориш?- мовила пройшовши в коридор Оля, як би вона знала наскільки добре, не питала б. Доторкнувшись до свого кулона знову відчула як той почав горіти в долоні, останнім часом це відбувалося часто. Хотілося б щоб це відчуття не говорило нічого поганого, але раніше цього не було. 
- Ева я спитала на скільки добре ви знайомі??- повторила Оля пройшовши в мою кімнату. Як було  очікувано дівчат не було на місці, кімната була порожньою, хоча і зовсім не чистою. З вчора напевно ніхто не викидував сміття, не те щоб мої сусідки були надто бруднулями. Але прибирати вони не любили, переважно доводиться самій викидувати сміття та протирати пил. Оля закрила двері поглянувши на мене, я помітила її ауру, вона горіла цікавістю. 
- Минулого разу я помагала йому, довга історія шукали одного…- відповіла заткнувшись, краще не говорити всього. 
- Це ти типу як супер герой поліції помагала? 
- Нехай для тебе буде саме так. Хоча не зовсім, 
— Ева це як? 
- Ну, важко пояснити, не думай що він такий простий як здається. Як думаєш що Іра хотіла б отримати на свій день народження?- мовила сідаючи на своє ліжко. Доведеться в когось з одногрупників питати що вивчити, і конспект переписати. 
- Ева, я зовсім не про це, Ірі будь-який подарунок сподобається, чому ти не хочеш цього разу помагати? 
- Мене це не тривожить. Я не хочу знову … Оля давай не про це. 
- Але, Ева?? 
- Оля!!- повернувшись до подруги помахала головою. Оля завжди хотіла знати все, але не завжди виходить добиватися свого.  

    Я не хочу згадувати про Темного, надіюся він вирішить свої справи без мене. Мені найбільше хочеться зараз просто забути чого він приходив, думаю за кілька днів знову зариюся у свої проблеми в житті, і не зважатиму на його слова. Хоча як тут забути. Минулого разу мені ще кілька тижнів снилися жахіття з іклами, від яких довелося боротися за допомогою маминих трав. Довелося говорити що не можу заснути через екзамени, хоча напевно брехати я не умію. Хоча мама не розпитувала більше. 
Оля йшла слідом за мною в кімнату, в яку одразу хотіла потрапивши закрити двері  вікна. Щоб часом цей «псевдо герой» часом не вирішив прийти в ночі. Михайло, хоча так не робив, але скільки разів я чула історії про цих вампірів які влазили у вікна, а люди потім наче ніц не знали. Краще перестрахуватися, десь в кімнаті мають бути ще зілля які залишилися ще з минулого разу, коли я шукала ново обернутого. Зілля допомагає стримати їх. Довелося шукати в книзі минулого разу, закляття, щоб воно діяло, подіяло і того моменту вирішила не викидати, от і знадобився. Оля одразу звернула увагу на те що я роблю, подруга стояла з боку кліпаючи, я перевернула своє ліжко і в самому кутку де стояла книга моєї бабусі Янусі, витягнула невеликий сірий мішечок. Підійшла до вікна і поклала його в самому кутку приховавши за вазою, аби дівчата знову не запитували що це наклеїла наліпку з лавандою наче це арома мішечок проти молі. Повернувшись до свого ліжка нарешті зняла куртку, розклавши сумку посередині, весь цей час подруга лише стежила за кожним моїм рухом, який був для неї вже не в новинку. Лише після того, як я спокійно сіла на ліжко знімаючи взуття Оля поглянула на мене закліпавши. 
- Ми ж мали здається йти в торговий центр? – мовила подруга, лише тоді дійшло що справді збиралися, як же вилетіло з голови. 
- Ой. Точно, зараз я візьму гроші та переодягнуся тоді підемо, ти не говорила Ірі що ми йдемо?- спитала одразу встаючи пішла до шафи. Оля продовжувала дивитися що я роблю, махаючи головою.