Розділ чотири

Ми усі такі різні 
 

В дома буваю не часто, може тому що їхати близько, добрих трьох годин, в заповненій електричці. Та ще йти пішки пів години до нашої хатинки, яка стоїть на самому кінці села. За те коли ти опиняєшся в цьому місці одразу все стає таким рідким: запах скошеної трави, люди які навколо усміхаються. До них ще не дійшли погані новини, чи просто в цьому селі жили пофігісти. Не знаю, ніколи не думала про це. Минувши дім тітки, навіть не звернула уваги на те, чи хтось був в дома, чи ні, давно не бачила сестер. Хоча напевно бачити їх зараз не хотілось, після того що вони кричали на похороні Янусі. Навіть страху не було що гнів померлої може повернутися до них. А все тому що мама наступницею була, а не тітка. 
Мама зазвичай в такий час сиділа на кухні, напевно сушила свої трави, тато каже що в нас в дома аптека не законних рослин. Хоча всі ці рослинки були з лісу, і цілком законі, м’ята, череда, лопух, листя глухої кропиви, календула і інші трави з лісу. Якісь корінці та гриби, про які навіть не знала нічого. Напевно як би не мамині знання ніколи  не здогадалася про їхнє існування. Мама робила зілля і могла лікувати ними, а найбільше їй подобається просто їхній запах. Його найбільше було чути саме в її царстві, де вона була королевою. Літній кухні, на якій вона могла чаклувати з їхніми поєднаннями. 
Відкривши двері помітила одразу маму яка сиділа за столом перебираючи якісь коріння, запах був просто жахливим. Навіть думати не хочу що цього разу вона варила. Може якийсь гнилий гриб, чи зів’яле листя. 
- Ева!- озвалася мама не звернувши увагу як я скривилася. – Ти не говорила що приїдеш сьогодні, щось сталося? Ти дзвонила, а я не чула,- одразу почала запитувати, ну чому потрібно щоб щось сталося. Завжди вона вигадує, я помала головою що ні. Хоча мене продовжує мучити питання, чому мій амулет так дивно поводиться. Але напевно краще почати з чогось іншого, щоб вона не запитувала мене про мою магію. 
- Сідай, я зараз все при беру. Не думала що ти сьогодні приїдеш, ти на довго? 
- Ні, думаю завтра рано поїхати вже до Полтави. Мама!- звернулася я до неї коли вона тримала в руках мішечок з зілля. В дитинстві вона завжди розуміла по моєму вигляді що я щось зробила, або що щось тривожило мене. Цього разу вона пильно роздивилася мене перш ніж сісти поруч. Вона відчує, завжди відчувала. Навіть якщо ми довго не бачилися. 
- Ева! Тебе щось тривожить?- нарешті. 
- Так, мама, Януся тобі не розповідала звідки в неї цей кулон?- мовила показуючи на свій амулет. Мама протерла свій ніс, задумавшись поглянула на мене, а тоді видихнула повернувшись за стіл. Ой, невже вона знає його історію то чому раніше ніхто не розказав мені про нього. Може тому що я навіть не запитувала цього раніше, а дарма. 
- Януся, знала, вона отримала її від пра бабусі, а та від своєї, він належав сьомій чаклунці нашого роду.- почала мама швидко, не даючи мені навіть оговтатися від дороги. 
- Сьомій!- вигукнула я, не можу повірити сьомій це ж так давно. Невже весь цей час його зберігали  ніхто не хотів його одягати. Не може бути, може мама попутала щось. Але мама дивилася на мене цілком серйозно. 
- Сьомій, Ева це було дуже давно. Ще до того як про відьом дізнався світ. Тоді магія була цілком нормальною, ніхто її не боявся. В ці далекі часи бути відьмою означало мати статус серед вождів держав та царств. Це вже потім нас почали боятися, 
— Ти знаєш щось про неї?- спитала надіюся що все ж таки отримаю відповідь на своє питання. 
- Так, 
— Чому ніхто рівніше не розповідав мені, 
— Ева, це важко пояснити, Януся повинна була зберігати його. Вона подарувала його тобі, бо ти та кому був створений кулон, — мовила мама одразу замокнувши. 
- Тобто, він був створений багато років тому для сьомої відьми. Він не належить мені?- заперечила я помітивши тривожний вигляд в мами. Вона раніше ніколи такою не була. 
- Ева. Чому ти спитала про нього?- раптом спитала перебивши мене, пронизливий погляд продовжив дивитися на мене. 
- Він почав горіти, нагріватися і пекти, це може щось означати?- спитала коли мама раптом піднялася і швидко вийшла з кухні, пройшовши до будинку. Йдучи слідом за мамою надіялася що вона мені щось скаже, але мама пройшла до кімнати Янусі. В якій тепер був склад книг, та інших речей. Підійшовши до шафи в якій бабуся колись зберігала свої речі, мама вийняла з шиї ключ. Завжди думала для чого він їй, виявляється вона берегла схованку Янусі. Мама обережна нахилилася в низ, вийнявши з неї якийсь пошарпаний блокнот. Досі не розуміла що вона хоче сказати цим. Повернувшись до мене мама виглядала стривожено, вона знову глянула на кулон, а тоді сіла на ліжко. Я продовжувала стояти над нею надіючись зрозуміти що вона хоче сказати таким чином. 
- Твоя бабуся знала більше про це. Хоча вона встигла розказати мені, якщо це буде відбуватися. Ми думали що це лише легенда, чергова вигадка. Але кулон показує справді те вже сталося. Він …- почала, 
— Ти про що? 
- Ти допомогла комусь темному, і він знову прийшов?- ой мама вгадала. Чи здогадалася з мого виду. Я лише кивнула, продовжуючи слухати. 
- Сьома відьма в нашому роді, була молодою і дуже сильною. Вона кохала одного безсмертного і допомогла йому якимось чином зняти своє прокляття. Це дуже важка магія, і дуже темна, 
— Як хіба це можливо, природа ж..- мовила перебивши її. 
- Ева!- мовила мама перебивши моє питання. 
- Добре продовжуй, але не розумію до чого тут мій кулон і те що він почав так себе поводити. Януся не говорила мені раніше щось подібне може відбуватися з ним. 
- Януся не хотіла, щоб хтось знав, твоя бабуся дізналася це лише перед смертю своєї мами. А до цього це було лише легендою. Але коли появилася ти, все стало справджуватися. 
- Що все! 
- Ева! Ти хочеш дізнатися все, чи перебивати мене!- закричала мама, я знову помітила як вона сердиться. Добре буду мовчати якщо хочу дізнатися правду. Але ж стільки питань? 
- ЇЇ звали Філіпа, і вона кохала того кому не мала допомогти. Коли вона зняла його прокляття використовуючи чорну магію, в ній прокинувся проклятий дарунок землі. Окрім того, що вона чудово володіла білою магією, після використання чорної вона стала бачити майбутнє. Всі її прогнози справджувалися, цей дар що бачити майбутнє. Знати коли ти загинеш, чи коли помруть твої рідні. Це було жахливо для неї. Але гірше того вона бачила те що буде тепер. Вона описала всі свої видіння майбутнього у своєму щоденнику. Коли вже не було сили її терпіти вона пішла до знайомого ювеліра, попросити, щоб він зробив їй амулет. Той погодився, він виконав роботу добре і приніс їй цей кулон. Він зробив його з каменю який на той час був рідкісним, фіолетовий аметист, в срібній оградці. Він вразив її, і дуже сподобався, наступного дня йдучи дорогою вона думала як краще заклясти кулон, який мав попередити про небезпеку чаклунки якій він мав дістатися. Тобі! Дорогою до дому їй зустрівся дивак, він був настільки дивний навіть для неї, що Філіпа тоді думала це вже смерть прийшла за нею. Але це був на диво посланець Бога, раніше вона ніколи не бачила, чи не чула про ангелів. Він взяв кулон поглянув, а тоді зник. Наступного дня, Філіпа відала амулет своїй дочці  книгу в якій вона описала все що відчувала коли отримала прокляття. Після неї чаклуни отримали назву «Клан пурпурне серця ангела », і амулети які ми тепер носимо як обереги, пішли від неї. Хоча мені здається що легенда про ангела вигадка, але все що є це тут. Вона ніколи не згадувала про дивака. – нарешті мама скінчила розповідь. 
- Але, я досі не розумію чому він почав пекти. Гарна казка, але ніхто не знає як точно діє магія.- мовила до мами яка знову скептично поглянула на мене, а тоді почала знову. 
- Ева, ти права! Ось в цій книзі твоя бабуся змогла дещо відновити що з часом знищилося, але до кінця вона не змогла зрозуміти всіх передбачень нашої родички. Але точно зрозуміла що Філіпа говорила про кулон, він був призначений для тебе, 
— Але мама як? 
- Ти не даєш мені договорити! 
- Добре, але можеш сказати до чого тут я, чому ви раніше не розповідали про це. І я ніколи не чула про нашу родичку яка володіла проклятим даром, хоча Януся і розказувала мене що в клані було не один десяток таких жінок. 
- Філіпа була найсильнішою з них, її основний дар природи який вона отримала при народженні, був дуже страшним. Всі думали що її мати прокляли коли та носила Філіпу, бо жодна чаклунка не хотіла б володіти ним. Дар про який я тобі говоритиму зараз, може здатися вигадкою, — мовила мама опустивши книгу на ліжко поруч. Що за дар який настільки лякав людей. Що може бути гірше бачити майбутнє. Хоча напевно більшість зараз скаже, ой це ж круто бачити те що ще не сталося, можна виправити щось. Чули колись про ефект метелика, от тепер подумайте. Ти знаєш що станеться, але не можеш нічого з цим зробити, бо доля вже написана. Наприклад: якщо ти знаєш що саме в такий день щось погане станеться з твоїм коханим, ти будеш говорити, щоб він залишився в дома з тобою. Але доля хитра навіть якщо подія не відбудеться, те що мало статися станеться з ним і в дома. Ось про що я говорю – ефект метелика. 
- Який? 
- Вона могла воскресити мертвих. Це дар був дуже жахливий, вперше вона зрозуміла це малою коли стався нещасний випадок з її другом. 
- Але мама, це чорна магія, чаклунка з такою силою приречена! 
- Так, ти права, приречена. Філіпа померла не задовго до того як передала цей кулон своїй родичці, яка мала зберігати його і передавати по поколінню. До поки він не дійде до тебе Ева. 
- Як вона померла?- що за дурне питання в ці часи напевно від будь-чого можна було відкинути копита. 
- Ева! Ніхто цього не знає, як померла, і де її могила, і чи правда все це чи ні. Але Януся написала що коли кулон починає пекти, це означає що події вже почали відбуватися про які вона писала. Це наче попередження яка може відчути лише його власниця. Ти допомогла комусь? 
- Ну, так..- не охоче зізнаватися що це так, але мама не розкаже всього якщо буду мовчати. Я хотіла продовжити коли у дверях помітила тітку. Вона стояла та дивилася на мене, а тоді повернула голову до мами. Але що вона тут робила. Ми ж давно вже не спілкувалися з ними. Після того як вони образилися на клан який обрав мою маму в жриці. Не вже мама помирилася з нею, після таких то слів.