Розділ восьмий

Ми усі такі різні! 
 

Історія: тролів, та фей, гномів, всіх створінь яких  створив ліс, походить ще з давніх-давен. Напевно простіше сказати, що вони були легендами до поки люди не зустрічали їх у лісах. Спершу вони були такими схожими на лісових створінь що їх можна було розрізнити. Вони умирали як люди. Мали свої слабкі місця, але в наших легендах не збереглися які саме. Напевно тому що мало хто вірив у них. Ці створіння не несли великої загрози людям, тому про них забули. З часом навіть згадки про них зникли з книг, бо в культуру почали входити нові істоти (зомбі, і інші мутанти з фантастики). Хоча тролі коли мама розказувала мені казки мене трохи лякали, всі ці їхні великі пальці, та зовнішність. Фу, напевно лише тільки вони мене вже до мурашок приводили. Потім в ночі доводилося простити, щоб хтось спав з тобою. 
Михайло не згадував про них раніше, не вже в Полтаві існують і вони 
— Ева це останні гості яких ми чекали. Їхні родичі теж сидять у в’язниці, одна з фей чула як Марія домовлялася про втечу. Олексій лише тепер прибув з Києва, він розмовляв зі своєю підлеглою.- звернувся до мене Михайло, я роззявила рот. Невже справді вони можуть робити щось погане людям. Напевно Олексій той хто з сережками, помітив мій стурбований вигляд. Михайло не розгубився зупинившись раптом поглянув на Олексія, 
— Ева це про неї ти говорив, дівчинка з унікальним даром, Нікола вже сказав своє фе, я відчуваю його негативну енергію, 
— Не потрібно читати мої думки, щоб зрозуміти, як я ставлюся до думок про відьом серед нас. 
- Відьом! Ой брате не всім подобається що серед нас є такі, але ми повинні спіймати Марію, усі розуміють що ця жінка загрожує не тільки людям, а в першу чергу нашому світу. Оскільки її дії на пряму зв’язані з цією юною леді. І в неї є те що Марія хоче! – Мій кулон від слів Ніколаса одразу почав горіти, від цього я смикнулася в кріслі, доторкнувшись до нього. Окрім цього телефон який був у курці знову заграв, цього разу це була не Іра чи Оля, які вже напевно зачекалися мене, а моя коменданша з гуртожитку. Жінка яка звідкись взяла мій телефон минулого року, і дзвонила лише тоді коли щось конкретно стосувалося нашої кімнати. За звичай це були дзвінки про оплату та про ще якісь не важливі речі гуртожитку. Цього разу я оплатила все як потрібно, тому не розуміла чому вона дзвонить. Помітивши на собі погляд Ніколаса знову спершу вибила, розуміючи що не зможу більше терпіти це. Інакше мій амулет просто пропалить мені руку. 
- Щось важливе?- спитав Михайло, добре дам розібратися кілька хвилин чоловікам. А то вони тут вирішили думати. Встаю відходжу зі столу, мовчки пройдуся до бару, повернувшись до Юрка. 

  Вийшовши з бару пройшла кілька кроків на вулицю, вже було темно, ну і засиділася з цими диваками. Нічого таки не дізналася лише якісь не зрозумілі речі. Чому Михайло тягнув з всією історією, він чекав згоди інших членів їхньої групи. За годину, а то і дві бар буде повний монстрів,  і бажано до  цього часу змитися звідси.  Не хочу знову відчувати ці кровожерливі погляди на собі. 

- Алло, — мовила почувши в телефоні одразу голос жінки. Марія Миколаївна була дуже доброю до всіх. Хоча краще не спізнаватися до того як гуртожиток закрити на ніч, бо доведеться просити, щоб тебе впустили, а вона це робила не дуже охоче. 
- Греко!- одразу почула її стурбований голос. 
- Так! – відповіла, 
— Ева, дитинко потрібно щоб три прийшла у вашій кімнаті, як це сказати хтось був. Я викликала поліцію. Але думаю вони не розуміють кому потрібно грабувати кімнату в гуртожитку, Ева потрібно щоб ти перевірила чи нічого не зникло, поліція чекає!- її голос продовжував бути стривожений. 
- Що? Що грабувати, Марія Миколаївна що сталося, до чого тут моя кімната в гуртожитку. Ви дівчатам дзвонили. 
- Так, річ у тому що хтось прокрався до вашої кімнати з Лізою… але я не впевнена не знаю як це сталося і коли. Ева потрібно, щоб три приїхала, дівчата не підіймати телефон. 
- Добре, я буду зараз.- відповіла швидко. 
Повернувшись в бар пройшла повз Юрія, схопивши свою сумку, швидко вийшла з приміщення. Юра побіг за мною, наздогнав мене лише коли я вже була поруч зі зупинкою.  Голос Марії Миколаївни був надто стривожений, щоб розпитувати на далі, але стало зрозуміло що щось сталося в кімнаті. Юра схопив мене за руку, коли я ховала телефон до карману джинсів. Не зауважила коли він побіг за мною. Хлопець кліпав своїми довгими війками (яким будь-яка дівчина заздрила б), вирячившись на мене. Годі дивитися, я і так збентежена хотілося закричати. 
- Ева щось сталося?- спитався Михайло який появився не очікувано позаду. Повернувшись до нього поглянула на вампіра, він появися дуже швидко. Юрко який до цього притискав мій лікоть відпустив руку відійшовши в сторону. Що відбувається між цими чоловіками таке? 
- Невпевнена,- відповіла знову поглянувши на зупинку. Автобус мав прибути з хвилини на хвилину, що сталося чому Марія Миколаївна телефонувала. 
- Ева! Але ми ще не встигли договорити на рахунок наших подальших дій, — мовив Михайло,- куди ти зібралася? 
- В гуртожиток. Там поліція, кімната.- незрозуміло відповіла. В голові крутяться різні дурниці. 
 
Ми усі такі різні! 
 

Люди звикли сприймати інформацію якось однаково, більшість просто дивляться на щось і одразу розуміють. В голову підходять імпульси, а мозок обробляє отриману інформацію зі швидкістю світла. Буває коли ти дивишся на конкретну річ і розумієш що вже бачила раніше її, а тоді пригадуєш де саме. А буває навпаки що мозок просто блокує інформацію зорову, словесну: будь-яку ми не можемо прийняти. Бувають миті коли організм не сприймає їжу. От в мене зараз таке я не можу просто сприйняти того що залишилося з моєї кімнати, тобто нічого. 
Моє ліжко було просто перекинуте, мій одяг валявся по всій кімнаті, а трава яку залишила на вікні зникла. Крім цього кожна шухляда перемішалася, мої книги валялися на підлозі коло ліжка сусідки. Які були цілком цілі. Не могла повірити що таке може статися в гуртожитку, вікно наскрізь відкрите, із двору попадали частинки снігу. Полісмен який стояв коло дверей, одразу зупинив мене не даючи можливості зайти до кімнати цілком. Михайло що стояв весь час позаду потягнув мене за руку, перейшовши вперед, він показав своє посвідчення і чоловік що до цього не впускав нас всередину звільнив прохід. Хто це міг зробити? Кому потрібно перевертати дівчачу кімнату студенток? В мене очі вилізли на лоба коли розгледіла що книга Філіпи була пошматована на шматки, лише обкладинка валялася під ногами. Опустившись в низ взяла її до рук, щоденик Янусі був цілий, хоча теж його хтось перегортав. Хто міг таке зробити, запах якийсь паршивий просто не можливо думати коли на тебе дивляться. Надто багато людей було навколо, до того ж здавалося весь гуртожиток зібрався на моєму поверсі. 
До поки я ширилася перевіряючи чи нічого не зникло, Михайло розмовляв з детективами які приїхали по заяві Марії Миколаївни. Обернувшись сіла на ліжко взявшись за кулон, він продовжував  гріти. 
Не дивувалася ніколи людському злу, бо навколо переважно коли я бачила людей були всі злі не задоволенні життям. Але такому злу не можу повірити, бо досі стикалася лише з образами Олени та її шайки, ніхто до цього не вламувався в мій особистий простір. Невже це вони зробили таке, на зло того що я гуляла з Михайлом. Ні, це вже всі межі виходило, вони не настільки підлі. Встаючи з ліжка одразу пройшла вампіра йдучи як в тумані по коридору. Зараз мені зовсім не до його проблем, в середині мене все перевернулося. Повірити в те що сталося не могла, помітила Марію яка збентежено стояла на сходах. Мій поверх перетворився на місце золочену, жаль лише що це все дарма, нічого з мої речей не зникло. Лише хуліганство, злісне хуліганство, від якого залишатися у своїй кімнаті не було бажання. З сусідніх кімнат вийшли дівчата, одні роздивлялися мене, інші щось фотографували. Але усі мовчали. 
- Ева! Нічого ж не зникло?- спитала Марія звернувшись до мене. 
- Ні, я вже сказала все, все на місці, лише поламані кілька речей і пошматовані записи Філіпи. – відповіла без емоції, просто сіла на сходи перед Марією. 
- І все?- знову якось підозріло спитала жінка, вона не питала хто така Філіпа? 
- Так, вони питають чи ти можеш знати хто це зробив? 
- Ні, навіть не уявляю кому потрібно було це робити, Марія Миколаївна коли ви помітили що кімната відкрита. 
- Я!- жінка поглянула на мене, а тоді на Михайла, який стояв позаду. Жінка була якоюсь дивною, щось в ній змінилося. Її душа стала зеленою, чому вона хвилюється. Тоді смарагдова, вона приховує якусь інформацію. Встаючи поглянула на Темного. 
- Що сталося, ви бачили когось?- спитала вона продовжувала дивитися на мене, а тоді на вампіра, опустила руку до карману виймаючи з нього якийсь клаптик паперу. Її рука при цьому почала тремтіти, підійшла взявши листок в руки вона поглянула на мене. 
- Вона сказала що твоє зілля слабке, що воно може хіба новачків відганяти, але ти себе тим і видала. Вона хотіла сказати вам що ви все одно не зможете зупинити її, вона відкриє ворота, і темрява знову правитиме світом, жодна світла відьма не зможе зупинити силу чорної.. – мовила Марія ступила крок в низ, а тоді ще один. Я тримала аркуш в руках помітивши як душа коменданти стає золотавою з бронзовими нотками, ні що вона задумала. Вискочивши їй на слід помітила як вона побігла в низ. Рвонувши за пані Марією зупинилася лише на дорозі помітивши як жінка кинулася на автомобіль.