Розділ дев’ятий

Ми усі такі різні! 
 

Ммм.. як краще сказати, як у вулику шумно. Навколо було надто багато не зрозумілих особистостей від яких голова йшла обертом. Ідея, щоб я залишилася серед усіх цих незнайомих мені людей не дуже подобалася. Напевно тому що я була тут як чужа. І ці всі погляди вампірів які весь час стежили за твоїми рухами. Напевно погана ідея було приїхати в бар серед ночі, але як казав Михайло тут я буду в безпеці. Мене моя безпека не сильно хвилювала, але то про рідних трохи почала хвилюватися коли почула що Марія не зупиниться на одному вбивстві. Мій амулет серед усіх цих підозрілих створінь просто випльовував стільки тепла що довелося його схопивши в долоню, і час від часу протирати руку, оскільки вона нагрівалася дуже швидко. 
 Михайло при цьому весь час старався триматися поруч, хоча його захист за його словами мені не потрібен то чому він треться так близько. Досі не можу забути коменданшу її слова, а тоді машина, годі думати про це. Але як забути що людина яку чекав хтось в дома вже не повернеться ніколи до рідних, що там вона і залишилася. Чи свідомий вибір вона зробила, чи коли стрибала під неї розуміла що робить. Всі ці думки ставали все нав’язливими для мене. Крім цього поліцейські відпустили мене лише після годинного допиту. А потім мені довелося ще пояснювати сусідкам по кімнаті що сталося, і чому наша кімната схожа на повний розгром. Почувши їхні думки, дійшла висновку що напевно доведеться шукати квартиру, але з моїм то бюджетом на місяць я просто не потягну її. Та після такого напевно не залишуся вже в гуртожитку, може переїду до когось з дівчат на кілька тижнів до поки не рішу питання з житлом. Це все буде згодом, а зараз в голові повний дурдом. Доведеться ще завтра побігати позакривати всі заліки. Я не готова була до такого, в мене залишався тиждень до Різдва (Католицького), а тоді новорічні свята. Але через плани Темного все що думала зійшло в нанівець. Напевно крах тому все мої добрі плани, але що ж робитиму як можу. 
Сьогоднішній день був надто божевільний, як для дванадцяти годин, висновки та знайомства які я побачила досі не можуть покластися в моїй голові. Перш за все мені потрібно кудись відправитися на ніч, залишатися в гуртожитку не безпечно, там і свої можуть з робити щось погане. До того ж потрібно що сусідки трохи заспокоїлися, бо після того що сталося напевно вони дуже злі. Я не хочу навіть дивитися на їх душі, але впевнена в цьому. 
 Як гарно з боку поганого вампіра дати мені можливість оговтатися в його кабінеті, поки він вияснює свої справи в барі, можна розглянути його особисте лігво. 
 Кабінет не поганий як для безсмертного, велике вікно світло вулиці напевно падає прямо на стіл. Стіл теж досить просторий, хоча особистих речей таких; як фотографії близьких, чи щось до чого можна було прив’язатися теж відсутнє. Це місце нагадує про тимчасового власника цього бару, який не має звички до прив’язування. Сівши за стіл, відкрила одну шухляду в ній було пусто лише якісь рахунки, тоді іншу. Про Темного як людину я нічого не знаю, жодного минулого, чи спогаду про нього. Він ніколи не говорив про себе коли був людиною, напевно тому що будь-які спогади приносять біль. Засунула її назад, в столі чи на ньому нічого такого що могла б зацікавити мене, або розказати про Михайла. Встаючи підійшла до книжкової шафи, на ній лише кілька книг і все інше це папки на вигляд не такі старі. На клейкий на них говорили про те що вони тут не так давно, дати якісь, взявши до рук одну з них розгорнула по середині. Нічого зрозумілого лише цифри та дати, а в іншій колонці імена людей. Жодної корисної інформації для себе не взяла. Опустившись трохи нижче почала дивитися на книги які там були, одна енциклопедія, для чого вампіру вона? Він же і так знає все на пам'ять за стільки то років життя? Поглянувши на неї помітила що вона була доволі пошарпаною, напевно Темний не настільки добре все розуміє, ну що ж глянемо що тебе так цікавить в ній. Розгорнувши помітила що енциклопедія це була лише обгорткою старої книги. Сторінки якої жовті від часу, а одна з них досить сильно зігнута, так наче він її залишив позначеною. Розгорнувши помітила вірш на сторінці, а поруч підпис від руки, а ще фото, як банально. Встигла перебігти вірша коли зрозуміла що десь вже його чула. Це ж вірш Лесі, Лесі Українки: 
« Відповідь 
Не жаль мені, що я тебе кохаю, 
Та в нас дороги різно розійшлись. 
Ні, не кажи, що зійдуться колись! 
Не зійдуться, мій друже, я те знаю. 
Моє кохання – то для тебе згуба: 
Ти наче дуб високий та міцний, 
Я ж наче плющ похилий та смутний, – 
Плюща обійми гублять силу дуба… Леся Українка » 
 

 Він не з тих які вчать в шкільній програмі, не з тих які можна просто знайти. Поглянула на нього ще раз перебігши очима, а тоді доторкнулася до фотографії. На ній була зображена дівчина років двадцяти, фото було старе, але не настільки, щоб не розглянути якою вона була красивою. Довше біляве волосся згорнуте в косу, вишита сорочка у ній вона виглядала досить романтична. На звороті був не великий підпис, Анна, трішки нижче не розбірливими літрами надпис, «З тою далекою любов’ю, про яку мрію я. Твоя Анна» 
 Двері позаду мене рипнули, я подумала що це Михайло вже прийшов, але ні, лише протяг, від якого моя рука автоматично згорнула книгу. Фото залишилося в мене в руках, я поглянула знову на нього почувши як хтось наближався. Сховавши книгу на місце, повернула руку ховаючи фото в карман, потім покладу назад зараз ні як не встигла. 
Михайло пройшов до кабінету з якимось чоловіком, той виглядав нахмурений, він був людиною оскільки його душа випромінювала злість до поки він не помітив мене. Зупинившись закрив за собою дверцята, а тоді Темний помітив мене, поглянувши на стіл на якому залишився розгорнутий мій щоденник до поки я не перестала писати, скривилася. 
- Ева ти відпочила? – спитав він стривоженим голосом,- ти щось шукала там? 
- Просто стало цікаво, а що в цих папках є?- спитала, він поглянув на гостя, а тоді звернувся до мене. 
- Нічого важливого, лише списки створінь України, нудні записи. Познайомся це Маг який допоможе тобі створити новий надійний бар’єр, він не такий сильний як його попередник тому йому буде потрібна твоя допомога. 
- Але я ж казала що не..- почала коли чоловік поглянув на мене усміхаючись. Він був не надто старим як для чаклуна. 
- Я покажу як, але сила моя не така велика тому потрібно робити його з кимось, Михайло сказав що тут є відьма з силою клану, 
— В’язниця надто довго залишалася без надійного захисту, тому Ева! Спершу займіться цим, потім ми почнемо думати як спіймати Марію, і не дати їй виконати задумане.