Розділ дванадцятий

Ми всі такі різні! 
 

- Я хочу підійти до нього! До того як піду з тобою,- мовила поглянувши на тіло Темного. Вона так легко зламала йому шию. 
- Ну підходь, — звернулася вона на мить послабивши свою схватку, схилившись до Темного.    Повернула голову доторкнулася до амулета, і смикнула його зі шиї, швидко зняла поставивши його в карман Темного. А сама тим часом швидко забрала з карману те що носила зі собою давно. Звичайний кулон який з дівчатами купила на честь нашої дружби, швидко застібнула в ланцюжок, видихнула. 
- Ти там ще довго, а то він скоро прокинеться,- гаркнула Марія висмикнувши мене від Михайла, швидко. 
- Він точно житиме?- спитала повернувшись до нього. 
- Ти колись бачила, щоб вампір помирав від перелому шиї?- сміючись відповіла, знову потягнула мене до себе. Наступної миті я вже була на її руках. 
  

  Швидкість з якою Марія рухалася не порівняти ні з тим вампіром який возив мене до Києва, ні з Темним, вона швидко долала вулиці. Потім ми потрапили в ліс, не зупинявшись вона знову набрала швидкості стискаючи моє зап’ястя, і стоп. 
 

  Скинувши мене на холодну землю засипану снігом, вона струсила залишки снігу з себе, поглянувши на будинок перед собою. Переді мною був великий будинок, вікна якого світилися, ворота за Марією закрилися одразу. Чоловік що стояв на ганку, це був Артур. Вовк тримався за руку, гаряче стежив за мною. Розу я помітила у дверях, дівчина одразу вибігла до Марії. Я продовжувала сидіти на снігу, відчуваючи як той почав проходити повз мій одяг. Марія привезла мене до себе, але для чого вмовляти що вона сильна. Я і так вже зрозуміла це. Ось лишень хотілося б бути в безпеці. Артур гаркнув щось зайшовши в будинок, а тоді захлопнув двері за собою. Марія опустилася до мене штовхнувши вперед я вперлася долонями в сніг. Роза схопила за руки потягнувши до середини, при чому я не пручалася взагалі, навіщо так сильно. Потрапивши в середину будинку помітила чоловіка який сидів за телевізором. Він був людиною. Його аура була спокійною та навіть розслабленою. Повернувши голову до Марії він одразу усміхнувся, і його душа стала висвітлювати червоний, невже він закоханий в неї. Марія знову штовхнула мене, тим самим притримуючи мій рот магією. Я помітила це ще на вулиці коли не могла сказати свого протесту, чорт вона зараз це робить. Я спробувала якось визволитися від її магії, але нічого не змогла зробити вона надто сильна. 
Чоловік кивнув подаючи свою руку, я теж дала руку йому. Почувши як жінка прошепотіла мені що вб’є його якщо я щось витну. Нова жертва цієї суки, подумала стискаючи кулака. Не потрібно допустити, щоб хтось постраждав ще окрім самої Марії. 
- Привіт! Мене звати Діма. Я наречений твоєї кузини, вона казала що ви дуже схожі, але не думав що настільки. Ми вже приготували все для весілля яке буде в суботу другого лютого, лишень потрібно гостей чекати. Марія вже збирає їх, казала що родина в неї не велика. 
- Весілля?- я закліпала невже вона надумала обдурити цього бідолашного чоловіка. Не хочу навіть думати що вона сказала йому, Марія встала коло нього поглянувши прямо в очі. 
- Ти хотів піти спати, я покличу коли ти зможеш вийти. – Я помітила як вона використовувала чари, ось що тут коїться. 
- Звісно, моя кохана,- кивнув наче під гіпнозом йдучи по сходах на гору. 
- Ось тепер добре він не буде заважати нам, Роза, хто там наступний?- мовила оглянувшись шукаючи очима сирену, яка появилася з підвалу смикнувши за руку якусь жінку. Та спершу йшла пручаючись, а потім коли помітила Марію зупинилася. Переді мною стояла моя вахтерша яка мала бути мертвою. Від шоку відступила в сторону, Марія усміхнулася підійшовши до жінки. Яка стала набагато молодшою, і гарнішаю. 
- Ти знаєш її?- спитала легка усмішка появилася на обличчі Марії. 
- Ева!- Озвалася жінка, я помітила що Марія Миколаївна була не в собі, вона була надто блідою, її руки сіпалися, і було помітно що вона переживає. Мені не хотілося підіймати очей на неї, бо тоді я б побачила чорноту яка оточувала її замість душі. Але Марія це зробила замість мене, вона підняла очі на неї усміхаючись. 
- Люба. Ти голодна?- спитала вона в жінки. 
- Я відчуваю як по тобі біжить кров, вона …- знову затнулася. 
- Ти голодна?- повторила Марія, від її слів в жилах застигала кров. Вона вирішила згодувати мене їй. 
- Знаєш Ева. Спершу я не хотіла її перетворити, але мені потрібно були жертви для ритуалу, я повернула собі сили, а вона поїла. А зараз я хочу взяти в землі ще дещо що вона завинила мені, те що забрала в мене мама. 
- Дари! Ти проклята навіщо вони тобі? Ти вже втратила все що могла, навіщо ще більше заглиблюватися в чорноту. 
- Сили потім потрібні будуть моєму коханому, Ева, я прошу дай мені амулет, або я скажу знайти Марії,- вона повернула голову до жінки,- твоїх друзів, Іру, Олю, а може цих задирак з університету? – спитала усміхаючись. 
- Я його не маю, 
— Не маєш?- засміялася поглянувши на мою шию. А тоді раптом її рука піднялася, моє тіло наче стала ляльковим, вона потягнула мене до себе, а тоді стиснувши підняла над повітрям. Дихати стало важко, я ковтала повітря лише не зомліти. Марія роздивилася мій кулон і висмикнула його так що на шиї залишиться слід від цього. Вона кинула його на підлогу затоптавши. Мій подарунок був знищений, але це було не найгірше дихати я не могла дихати. З кожною новою спробою вдихнути повітря, я відчувала як в легені потрапляє лише третина того чого я хотіла. 
- Де він?- послабивши натиск. що я змогла вдихнути хапаючи повітря. 
- Він забрав його, сказав що ти можеш напасти,  забрав,- відповіла розуміючи що брехати зовсім не уміла. 
- Хто він??- засичала стискаючи кулак в руці. Моє тіло почало підійматися майже до стелі. Марія Миколаївна що стояла мертво коло неї, лише ковтала його голодна. Якщо Марія хотіла налякати мене нею їй це вдалося. Михайло розказував про ново обернутих, і я сама мала справу з одним минулого разу. Вони завжди хочуть крові. Навіть якщо і не голодні, чули колись про наркотики, це саме для вампіра новачка кров як наркотик, вони не можуть відмовитися від неї. 
- Темний забрав, він знав що ти прийдеш?- повторила знову слова, розуміючи що краще буде повторяти це. 
- Забрав, ой, чорт, і як же нам тепер його дістати, без амулета все не матиме сенсу. – озвалася Роза перебивши моє важке дихання. 
- Вона хитра. Я бачила амулет на шиї в вітальні, ти його зняла тоді коли Михайло був на підлозі, хитра сука. – гаркнула вона опустивши на землю. Я впала з метрової висоти вдарившись об дерев’яну підлогу, рука і ребра почали боліти. Але Марія не зупинилася на цьому: вона знову різко підняла на ноги підсунувши до себе, тоді ляпас який пролунав на весь будинок. Доторкнувшись до обличчя відчула як губа набрякла. 
- Це трішки затримає нас, але ми знайдемо його. І тоді ти даси мені його добровільно, 
— Ніколи,- викрикнула. 
- Твоє Ніколи може стати дуже печальним для твоїх друзів, Роза найди мені ще кілька жертв я хочу повернути собі більше сил поки Марія вислідить мені Іринку та Олю, а ще Артур!- закричала. Вовк відкрив двері спальні позіхаючи. 
- Знайди мені Темного, негайно в нього амулет, а ти люба посидиш трохи в підвалі. Подумай чи хочеш ти стати однією з них?- мовила вона. Я навіть не встигла подумати про кого вона говорить. 
- З них?? Ви про що?- спитала відчуваючи як вона потягнула мене в низ по сходах штовхаючи вперед. За менше як хвилину ми були вже в середині підвалу з якого тхнуло трупами та якимось гнилим запахом. Всередині було темно, Марія навіть не здогадалася включити світло. Штовхнувши мене в спину, я мало не впала на що, стримавшись в останню мить за поруччя. 
- Думай для чого було ускладнювати собі життя,- гаркнула захлопнувши двері. Я одразу підбігла до дверей і почала смикати їх, але вони були закритими. Було без надійно спробувати кричати, надто далеко і глибоко підвал був.