Розділ тринадцятий

Ми всі такі різні! 
 

Марі привела мене на гору, Роза чомусь нервувала тримаючи руки то в кишені, то за спиною. Марія була в крові чоловіка який помер на моїх очах, я не могла його врятувати. Надіюся що ця дівчина все ж добралася до дому і подзвонила Михайлові, зараз його допомога була б в пригоді. Підвал був зруйнований тому Марія не могла мене більше тримати там. Так само як і бути в цьому будинку, скоро сюди приїдуть. Де ж вовк з того моменту як ми прийшли у вітальню, окрім Рози я не бачила нікого. Марія зайшла у ванну, напевно витирати кров від вбитого. Роза сіла на крісло переді мною, чому вона так нервувала. Хоч я не могла бачити її душі, але те що вона надто нервова розуміла. Вона поводилася трохи не звично, і зовсім не була схожою на себе. Де поділася її впевненість? Чому вона не говорила і не ображала мене? Що таке? Роза?? Шум у дверях привернув нашу увагу, Роза підвелася. Не охоче. Стало зрозуміло що вони чекали когось. Невже Темний приїхав так швидко. Сирена повільно наближалася до дверей. Коли раптом зупинилася за метр від них. Ой, щось тут не так, я підвелася на ноги. Підтримуючи руку яка була остаточно зламана, біль від якої я не могла більше терпіти. Якщо Марія думає що таким чином я не матиму сили нічого робити вона права. Почувалася виснаженою, було холодно, і гаряча одночасно. Час від часу мені хотілося спати, але цього зробити я не могла. Спостерігаючи за діями Рози розуміла що жінка не просто налякана, вона стала все сильніше нервувати. Відскочивши в той момент від дверей коли ті впали на підлогу. В прямій сенці впали, так наче були просто якоюсь пір’їнкою. У дверях показалася жінка, вона оглянула будинок, а тоді поглянула на сирену. Марія вийшла з ванної перемотана в рушник. Жінка зовсім не злякалася, навпаки вона була рада бачити гостю. Хто ця жінка, що відбувається? Я думала що вже усіх знаю, але помилилася. 
 

Дама була не старшою за Марію, виглядала навіть краще за неї, але от не випромінювала жодної ознаки що вона жива. Чергова істота яка прийшла до Марії допомагати, ні напевно це той план про який говорив Михайло. Вона збирала військо, ось що робила Марія. Це чергова її піддана, яка готова все зробити що каже Марія. Повернувши свої сили вона могла керувати людьми, добиватися те що хотіла. Я сама перевірила вже її сили на собі. І в тому була проблема. Марія сильна, сильніше будь-якої чаклунки яку  колись могла знати. У ній ховається не одна сила яку вона вкрала в природи. Все що я можу зараз лише спостерігати за нею, і надіятися що Михайло з іншими допоможуть мені вибратися. 
Жінка пройшла до кімнати, піднявши двері поглянула на Розу яка сховала очі одразу. Вона її боїться?? Велика сирена яка тут показувала що все їй по цимбалах боялася цієї (крихітної, хоча жахливої) жінки. Прикривши тим що залишилося від дверей, сіла на диван. Поклала ноги в гору, вона була досить молодою. Хоча напевно це її не природний вік. Вона вампір, чи хтось з нижчого світу про кого я ще не знала. Марія провела подругу очима, підійшла до неї мовчки обійнявши, наче вони спілкувалися ментально. Зараз після таких тижнів я вже нічого б не здивувалася. На сходах я помітила Марію Миколаївну, вона виглядала ще краще ніж раніше. 
- Позбулася тіл?- спитала Марія, жінка кивнула,- Добре, тепер в нас на одну проблему менше. Роза!- звернулася божевільна вампірка до сирени, тим самим поглянувши на мене.- Ти дзвонила Артуру, він знайшов мені ще смачненьку, наприклад когось з друзів нашої милої гості? 
- Ні. Він не відповідає, не можу зв’язатися з ним,- заперечила дівчина швидко. 
- Думаю, вже не зв'яжешся, твої друзі гарно можуть вичислити нас, але ця дівчина напевно встигла передати повідомлення. Думаєш Михайло приїде за тобою, ти йому потрібна, така вся невинна? Закрийте її в одній з комор. І переконайся, щоб вона не мала ще якихось штук зі собою. Мені потрібна відьма яка має велику силу, мені потрібно повернути з землі ще кілька сил, щоб я могла керувати більшістю. Як наші пропозиції, вони в силі Марго?- спитала Марія поглянувши на мене. 
- Цілком,- відкинувши локон волосся в сторону відповіла. Марія посміхнулася на її слова. 
- Твоя гостя, смачно пахне. Її серце так калатає швидко, ой вона здається поранилася трохи. 
- Напевно коли падала.- відповіла насміхаючись з мене. 
- Хто ви така? – вирвалося з мене, Марго поглянула на Марію, а тоді звернула свій темний погляд на мене. Від цього погляду стало якось не приємно, вона була холодною, її красива зовнішність вже не могла відвертати увагу від її прокляття. – Ви теж вампір як і Марія? Теж зла сука яка хоче захопити у свої руки світ? Тільки ось здається світу мало для двох божевільних, не вийде поділити його навпіл. 
- О,- присвиснула жінка, — а ця дівчина така нахабна я не думала що Ева Греко така, твої родичі дивують, що разу. Тоді двісті років тому, одна з них допомагала спіймати мене, але ж не вийшло нічого. Перші вампіри вона надто хитрі, ой, Ева! Вірно!?- я сіла вдаючи що мені зовсім байдуже до її пустих балачок.- Ну так дівчинко, приховувати страх теж не просто, але тобі виходить дуже гарно. Ева Греко, спадкоємиця дару душ, чи власниця амулету безсмертя? Дівчинка з особливим даром та проростками цікаво! Ти так справді хочеш знати хто я? Чи лише спитала з цікавості, зі страху. 
- Ну сидіти замкнутою в шафі, якось не дуже, коли в тебе зламана рука і все тіло болить. І ще постійно хилить на сон, а ти в темному місці. 
- А вона мені подобається. Зі мною давно ніхто не говорив так, — відповіла жінка, Роза налякано глянула на мене. А гостя, на ім'я Марго, яка зацікавлено спостерігала за мною усміхалася.- Марго, давня подруга Марії, 
— Ваша історія? Ви вампір, чи хтось інший?- продовжила розпитувати роздивляючись її. 
- Вампір, і маг, та яку Марія наслідувала. Михайло не розказав про мене, О. Напевно він сказав що Марію перетворив чоловік. Тільки от тут помилка, Марія звернулася до мене багато років тому, ще за довго до того як стати вампіром. Її мати мала унікальний дар, ти вже знаєш який, вона врятувала від смерті Марію, коли та була маленькою. І з самого дитинства Марія була проклята через це, дар її мами повернув до життя Душу Марії, але от ще дещо повернув разом з нею. Всі чаклуни знають наслідки такого, тому ніхто не хоче… 
- Мене не цікавить її історія. Про неї я знаю, хто ви така!- наполягала коли двері знову впали на землю. Напевно ніхто не чекав побачити Темного. Марія одразу здивовано поглянула на нього, хоча вона його чекала. Роза налякано відступила, все говорило про те що дівчина боялася його гніву напевно. Не могла подумати що вона може злякатися, тоді в дома була надто розкутою. Марго лише злегка повернула голову на нього, так наче їй зовсім було байдуже. Вони знайомі? Чому кожного разу мені доводиться дізнаватися щось нове, це вже трохи набридло. Я наче в якомусь колі, з якого вийшовши отримую нову інформацію про цей світ. Михайло одразу звернув увагу на те що я просто сиділа, він оглянув мене лише декілька секунд, а тоді звернув увагу на Марію. 
- Привіт, а ми то думаємо, чи ти встигнеш до початку вистави. Чи отримаєш наш подарунок. – мовила Марго. 
- ЕВА! Вставай ми повинні йти, Марія, ти так вже достатньо зробила зараз ти можеш просто здатися. Тоді тобі дадуть шанс знову повернутися до в’язниці, а не отримати кілок в серце.- його голос був холодним жорстоким. Марго дзвінко засміялася перед тим як Михайло повернув голову на неї. 
- Марго і ти тут? Навіть не здивований. Мисливці давно полюють на тебе, от яка радість буде для них. Думаю задоволені аж по вуха будуть. 
- А тут давайте вже стоп, усі один одного знають лишень я як повна дурепа стирчу тут!- нарешті закричала, відчула як мене вже дістало все це. Потрібно якось викручуватись. 
- Марго, продовжуй гостя хоче почути історію, Ева це любить!- засміялася Марія. 
- Ти перетворила, ти ж знаєш що це заборонено, 
— Вона не хотіла помирати, довелося. – відказала жінка. 
- Ева, — Темний підморгнув мені. Я встала на ноги розуміючи що зараз краще було якщо він прийшов би не сам, але ... Підійшла до нього ніхто на диво мене не зупиняв. Марія усміхнено продовжувала витріщатися на нас. 
- Вона все одно мені потрібна і цяцька яку вона тобі залишила теж, — мовила жінка поглянувши на нас, вона говорила про амулет який був у Михайла. 
- Ти про це.- мовив Темний показавши мій амулет.- Ева навіщо ти його дала мені? 
- Не дала, а підкинула, він досі мій!- відповіла висмикнувши від нього амулет.- Одягну я і тепер вже точно ніхто не буде володіти ним. 
- Ева, права, але ж ти знаєш що твої друзі?- мовила Марія знову. 
- Годі мене залякувати, Темний пішли звідси нехай з ними розбираються інші,- мовила Михайло на диво він не погодився. Він продовжував стояти на місці. Що сталося? Михайло наче застиг. Марія усміхнулася підійшовши до мене. Вона виглядала тепер надто впевненою, Роза почала сміятися за спиною. Мені стало зрозуміла що це все був план, план підлий оскільки позаду нас одразу появилася ця дівчина яка втекла за допомогою моїх сил. Дівчина виглядала цілком нормально, вона пройшла повз мене встаючи коло Марії. Чотири пари очей витріщалися на мене. Я не могла зрозуміти нічого, крім того, що нас просто обвели навколо пальця. Хоча я хотіла це зробити, тепер я почала сумніватися у своїх силах. Якщо вона могла обдурити, то інші могли. Мій дар він, він вперше помилився. 
- Привіт! Ти справді надто довірлива. Легко було вас обох здурити. Краще бігти було тобі, а не мені. От лише ти в нас не хочеш жертвувати кимось. 
- Але, але ж ти людина? – мовила я відчуваючи що мене весь час обманювали. 
- Людина, так, Марія сказала що ти відчуваєш душі. Мені довелося вдавати, а це було важко, по вір я думала нічого не вийде. Але, як бачиш я тут, вона зробить мене однією зі своїх. Це ж круто я буду вампіром як в кіно, — мовила божевільна дівчина. 
- Твої подруги?- спитала розуміючи що Темний зараз під владою Марії. 
- Вони були чаклунками, обоє мали дари, але мені завжди здавалося що це круто походити з родини відьом. Але як бачиш їх дар був потрібен для обміну, Марія дала слово що зробить мене однією зі своїх. 
- Ти принаймні знаєш як це бути вампіром! Це не дар, це пекло!- закричала я. 
- Жити вічно, от так класна штука. А цей тим зовсім не зрозумів що це пастка, прийшов сам, як бачиш. 
- Добре годі цих балачок. Мені потрібні жертви. І амулет, а навіщо когось шукати якщо вона тут, Ева давай амулет сюди,- Марія простягнула руку до мене чекаючи коли дам амулет. Поглянувши знову на Темного який наче був заморожений, а тоді на відкриті двері. Мої думки були втікати, але що Темний може зробити в такому стані. Він був зачаклований Марією, від мене вона хотіла лише амулет, я напевно моє життя. Але Темний був безсмертним і він міг потім вибратися, я ж помру. А ще відкриються ворота. В мене не було вибору потрібно було бігти, це було б зовсім логічна думка з мого боку. Але я залишилася стояти. 
- Думаєш твоя цікавість переможе?- спитала Марія. 
- Марго перетворила мене, тоді я сама її шукала, аби стати вампіром, моя мати нічого не знала. Потім коли вона вже бачила видіння тоді все стало ясно, в мене не було вибору, я повинна була зупинити її, бо вона хотіла зупинити мене. Довелося кликати мисливців на відьом, та я не знала що вона тоді вже відала свій дар амулету, як би трохи раніше. Мою дочку забрали від мене в той самий час, її забрала моя бабуся. Я шукала потім її, але не виходило. Марго помагала мені освоюватися так само як я допомагала Темному, а як бачиш тепер він зовсім не вдячний за це. 
- Може тому що ти стала поганою. І хочеш знищити весь світ! 
- Я хочу повернути лише єдину людину яка мене розуміла, яку я любила. Я зроблю це прошу  амулет, або я змахну рукою і він навіки стане піском.- вона показала на Михайла який продовжував просто стояти. Він нічого не міг зробити. 
- Вампіри безсмертні!- зауважила я. 
- Так, але думаю якщо зробити так буде боляче, і він вже не відновиться. Ти подумала про це?- Марго глянула на мою реакцію, Темний не говорив про такі речі. Де ж інші, чому він як повний кретин вирішив прибігти першим. Роза сміялася поруч з іншими, двері, Темний? Надто багато думок які я не могла вирішити, Доведеться щось робити. 
- Ти надто довго думаєш, тоді так не здається?- мовила Марія, — амулет прошу. 
- Тримай, але відпусти його спершу,- мовила відаючи амулет Марії. Отримавши те що вона хотіла жінка одразу усміхнено повернулася, змахнувши рукою. 
- Ева, ти чого?- мовив він схопивши мене за поранену руку. Я вже не кричала від болю, мене охопив інший жах. 
За мить ми вже бігли, точніше він біг, а я бачила лише розмиті картинки навколо себе.