Розділ вісімнадцятий

Ми усі такі різні! 
 
 

Різність людей полягає в різному мислені, сприйняті світи. Різність у світі магії полягає у відтінку магії якою ти володієш, або користуєшся. В цьому випадку ми маємо вибір, хтось каже що, ні, але це зовсім не правда. Різність в істотах в тому що кожен їх рід проклятий через провину, одного першого засновника клану. От в чому відрізняється цей світ. На планеті земля багато національностей. Повно різних мов, усі вони різні, і навіть якщо ми не розуміємо одну з них ми завжди зрозуміємо міміку, чи вчинки. Бо яка б мова, чи нація не була вчинки однакового говорять за себе. Так само які б істоти не були, вони однаково діють. В якихось моментах ми стаємо сірою масою схожою один на одного, і проблеми у людей чи в істот різні, лише вирішення їх відрізняється кардинально. Та якщо подумати у світі людей проблеми схожі, та й у світі істот теж, бо якщо подумати вирішувати вони будуть їх по різні сторони. Не знаючи що допомагають один одному. 
  

Ніколас не дав договорити Іроху, він почав наступ першим, стрибнувши на Марію яка вмить відкинулася в бік. Ірох вперше зробив крок назад, але потім наче застиг. Він підняв Ніколу в гору над землею й однією миттю вовк, вже був над нами, я встигла якимось чином зупинити велетенське тіло вовка. Затримавши його, і врятувавши від смерті. Темний тим часом встиг відтягнути в бік. А далі просто якась мішанина почалася, мені довелося навіть декілька разів рятувати якихось не знайомці. Але з кожним новим разом використовуючи магію, чи навіть просте заклинання я відчувала як мені стає все важче. Інколи сили припливають, а інколи відпливають кудись, як море і хвилі. Все що я могла стояти більшу частину часу і просто спостерігати коли знову доведеться когось рятувати, або відвертати. 
Опинившись якимось чином в самому епіцентрі подій, я вже не розуміла де наші, а де чужі. Все навколо перемішалося, лише бачила як тітка з Ганою почали швидко тікати з місця подій. Відходячи назад в глиб лісу, напевно все ж страх за своє життя. Страж вижити їм був знайомим, напевно вони лякалися цього більше ніж думали. Я знову спробувала знайти Іроха, а той відкидав кожного хто наближався до них. В ньому ставало теж мало сил, в якось мить він схилився на одне коліно. Марія в мить підбігла до нього. Вона злобно провела лінію навколо них. До поки дивилася на неї. Вона повернулася до мене, я не звернула увагу навіть скільки секунд минуло, але наступної миті Марія вже тримала мене у своїх долонях. Буквально піднявши над землею, стиснувши шию глянула в очі скосивши свою посмішку. Зробивши бар’єр для захисту вона засміялася. Ірох піднявся з важкістю на ноги. Михайло появився коло стін, позаду нього знову хтось закричав. Це нагадує фільм жахів, лише головні герої в ньому ми. Ми були в її колі захисту, це означало лише одне. 
Марія відірвала мою руку до себе, і поглянула на Іроха. Лише тепер я вперше бачила мертве тіло яке тхнуло гниллю. Як би не його рот який продовжував ворушитися і чорні як дві цятки очі що якимось чином досі кліпали, я б подумала що цей чоловік мертвий вже не перший день. Він міг навіть викликати жалість, але не в цьому вигляді. Не у вигляді живого мерця, з манією величчя. 
- Твоя магія скоро належатиме мені. І тоді твої друзі навіки будуть рабами, авжеж ті хто вижив. А інші загинуть. Марія погралися та й годі,- зупинив він її своїми словами піднявшись на ноги. 
— Ну добре, я думала трохи ще.., але якщо ти так кажеш.- Вона повернулася до них залишивши мене, її один рух пальцем і всі застигли, вона це робила вже раніше. Тоді в дома, коли хотіла забрати амулет. Темний який стояв коло стіни лише міг дивитися, як і інші що застигли хто як? Вона могла бути якої миті перетворити пів дюжини істот в порох одним рухом. Ніхто не пережив цього. Тут би утворилася масова могила з істот, про яких мало хто б згадав. Могила де більшість істот закінчили своє існування, не залишивши продовження. На цьому цій казці б прийшов кінець, але… 
- Ти ж не хочеш. Щоб..- Я не готова була знову вислуховувати ці її балачки знову. Відступивши вже була на межі, бар’єр, він же мене точно не випустить. 
- Ти й так не вийдеш в тобі чорна магія змішується зараз з твоєю білою, я відчуваю як вона пульсує по твоєму тілу. Марія час, я хочу її силу, я мріяв про це не одну тисячу років… до поки вона появилася. Мусив пережити смерть, і появитися знову. Цього разу купка жалюгідних створінь не зупинить мене не перед цим. Марія!- знову він звернувся до жінки.- яка мала одразу слухняно виконати його наказ, але чомусь не надто поспішала тепер. 
- Ти весь час слухаєш його, а ти принаймні раз думала головою. Чи усі твої вчинки завжди були такими, ти вибрала безсмертя вампіра, щоб жити з ним?- показала на Мага який помирав, чи був мертвий щось це надто важко. – Пожертвувала всім що мала, а що він робив для тебе, ти його підняла з того світу для того, щоб він забрав силу собі?- спитала знову звернувшись до неї. Марія повернися! Ти його кохала всі ці роки, а що він робив для того, щоб тебе відпустили з в’язниці. Ти створила армію позаду себе, яка йшла до тебе, навіть сама Марго допомагала тобі.. Ти сильніша нього якщо він не міг допомогти собі сам, — мої слова почали діяти я привернула увагу Марії, але напевно лише на якийсь час оскільки вона почала сміятися. Це просто розсмішило її, та щось в цьому сміху вже лякало самого Іроха. 
- ТИ дитинко знаєш твій дар дарує дуже класну річ, три всмоктуєш магію, чорна, біла магія ти її просто пропускаєш повз себе. Але це не все.. напевно ти помічала як ти зруйнувала сильну магію амулету. А над ним працювали багато років, щоб звільнити силу, не виходило.., а ти просто знищила його. Але то ще не все. Твоя магія сильніша ніж ти думаєш. Ти остання з роду Пурпурного серця хто… отримав дарунок неба. Навіть зараз коли в тобі змішуються сили добра та зла, ти перемагаєш то зло. Воно стає білим. Ти біла чаклунка з силою якою не порівнятися нікому… Всі ці роки магія чекала твоєї появи. 
- Годі вам!- викрикнула я розуміючи що моя голова від цієї інформації просто почала пухнути. Я чула вже тисячі разів повно інформації якої не могла зрозуміти,- який у мене дар?- спитала. Ірох провів рукою по повітрю. Появилася картинка, як у казці переді мною. 
- Дар про який мріють тисячі. Забирати в інших магів, чи істот їх магію, робити їх нічим перед цим світом. Забирати прокляття, і давати його самим. Дар якому всі будуть кланятися. 
- Марія теж повернула свої сили, їй не потрібно було якогось дару від природи. – озвалася жінка повернула голову до мене, на мить і в той час її магія якою вона затримувала істот зникла. 
- Вона вклала її та вічно буде проклятою, але земля не може проклинати вічно тому забере в неї безсмертя. – від цих слів Марія закліпала очима, я помітила на її обличчі вираз здивування. Вона напевно не очікувала почути цього від Іроха.- Проклята стане смертною, як в давнині істоти які мало не знищили світ, у сьому потрібно мати рівність. – мовив чоловік, від його слів жінка знову здригнулася. Напевно цього Ірох не розповідав їй раніше, кожен вчинок має проти дію під природи. Марія весь час бігла за вічним життям і владою, а тепер отримала плювок коханого у свій бік. 
- Ти казав що я матиму так багато сили що вся влада буде моєю, — мовила вона до нього. Сімейна пара почала сваритися, тут краще їм не заважати подумала відступивши в бік. 
- Ти сама так думала, я хотів лише сили цієї дівки, а потім світ буде в моїх руках. Я зможу помститися за те, що зробили зі мною. Люди вони не вірять в магію, але з усіма цими змінами вони повірять в неї. У них не буде вибору. Я правитиму всіма істотами й людьми, мені будуть кланятися.. 
- Думала ти казав що я ніколи не .. 
- Годі тобі вона зараз втече!- мовив Ірох звернувшись до неї. Марія стиснувши свого кулака повернула мене різко на місце. Вона це зробила боляче кинувши мене об землю, перед Ірохом. Інші почали одразу нападати, позаду нас знову почалася бойня. Її магія слабнула, напевно я першою про це здогадалася, навіть сама жінка не звернула увагу що чорна магія замороження зникла.