Розділ дев'ятнадцятий

Ми всі такі різні!  

Дім мій рідний дім! 
 

Я не могла більше залишатися в цьому не відомому мені світі в якому усі жалілися. Нікола що разу коли мене бачив стискав кулака і щось бурчав собі під ніс. Цілу ніч я просилася до дому, і лише на ранок Любомир вирішив мене відпустити. Все ж я була звичайною дівчинкою зі світу людей. Зі світу де ніхто не здогадується про них, тому краще буде якщо мої подруги не будуть тинятися серед хворих вампірів (я теж була в щоці, як виявляється вампіри теж хворіють, переважно це лікування через  погану кров.) буркунів вовків, і інших. Тому краще було якщо мене просто виписали геть, знявши великий важкий бандаж зі шиї я могла спокійно вирушати до дому. Хоча на моїй шиї та досі повинна була бути пов’язка, але то не проблема, існував шарф. 
- Ти точно впевнена?- вже напевно в десяте повторив Темний поглянувши на мене. 
- Так, я почуваюся чудово, а це нагадує лише… , - засміялася відчуваючи при цьому трохи дискомфорту. 
 
    Кинувши свої речі в кімнату, включала світло на кожному кутку в дома, напевно після того що сталося доведеться це робити часто. Бо щось мені зовсім ніяково залишатися самій в ньому, Темний допоміг мені з порядком в дома. Оскільки все було, аби нічого не запідозрили рідні які мали приїхати скоро. Мама напевно вже не находила собі місця коли їй постійно відповідала котрась з подруг. На певно доведеться довгу лекцію чути що покидати мене як дорослу відповідальну людину не можна оскільки я зовсім без відповідальної мала. Ще від брата перепаде, брат буде потішатися всім цим. 
- Оля приготує щось на вечір?- спитала Іра поглянувши на подругу яка стояла коло порожнього холодильника. 
- Це новий рік, що тут готувати купимо піцу і ще щось ріжемо будемо лише ми, чи ти ще когось чекаєш?- відповіла хлопнувши ним Оля. 
- А що Юра не прийде, я думала ми його покличемо, він же і так з тіткою не буде цього разу. Та й зі зграї його по перли й все через…- замовкла Іра розуміючи що я стояла позаду неї. 
- НЕ починай!- мовила поглянувши на подругу, ну Юрко допоміг мені, але це не означає що я вина що його вигнали зі зграї. 
- Добре можеш кликати його, я і так напевно піду спати,- відповіла розуміючи що окрім свого ліжка мене не цікавило нічого. 
- Я і так піду спати,- повторила гучніше щоб подруги могли почути слова. 
- Це ж вже скоро, ще якихось чотири години,- зауважила поглянувши на годинник дівчина. 
- Ну і що Іра я стомилася, і хочу спати! Мене досі болить шия, а рука просто дерев’яна.- почала знову. 
- Ева ти казала що почуваєшся краще, я міг залишити тебе під наглядом!- мовив Темний поглянувши на мене. Він досі не пішов, я думала він вже пішов до дому, я махнула йому рукою розуміючи що все було добре просто сперечатися з обома не хотілося. 
- Справді все добре, просто святкувати після такого що сталося я хочу відпочити не думати про… 
- Про що Ева?- почула я голос мами яка зайшла в дім. 
 

Озернившись я помітила маму з валізою в руках, позаду брат який зайшов з татом. Вони мали приїхати не так швидко перше що прийшло мені в голову. Мама посміхнулася помітивши усіх. Темний відступився в бік, я зрозуміла що він не був надто знайомий з мамою. Спустившись в низ, одразу підійшла до рідних. Тато виглядав засмаглим, він одразу обійняв мене. Юрко обернувся на незнайомця, мама лише видихнула спокійно. 
- Що моя маленька чаклунка, де ти руку зламала?- спитався притиснувши мене до себе.- Як ви провели ці тижні без Софі?- спитався кліпаючи. 
- Добре, я так скучила за вами, - відповіла продовжуючи притискати тата до грудей. 
- Що нового?- спитав брат поглянувши на незнайомця, — Це твій друг, мене звати Юра,- подавши руку Темному мовив брат, той відповів потиснувши її. 
- Михайло, Ева допомагала мені в розслідувані, я - поліціянт! Вона досить гарно впоралася зі завданням, от лише через мою вину зламала руку. 
- Ого, круто сестричка ви ловили поганців як минулого разу,- засвистів брат від задоволення що його сестра стала на день супер агентом. 
- ЩО?- закліпала розуміючи що зовсім не зрозуміла жарт брата,- Ні, не зовсім… я колись тобі все розкажу, не починай.. 
- Ну минулого разу коли ти писала, ти казала що ловила вампіра, а цього разу кого? Теж його, а можна з фотографію… 
- Ти, — мовила побігши за братом. – Як ти посмів його читати, і коли. Ей стій, не так швидко,- мовила, 
— Був дуже радий познайомитися з вами, але в мене ще справи сьогодні. – почула голос Темного який заявив до батька. 
- В самий, новий рік, та ви жартуєте. Моя дитина ні чого не говорила про розслідування, це стосується магії?- почула голос батька. Мама напевно зараз точно все розкаже. 
- Так, уже все вирішено, і Ева дуже допомогла. Вона молодець, і гарно вправляється зі своєю магією..- мовив Темний знову поглянувши на маму, яка звузивши очі подивилася на вампіра. 
- Ей, повернися кому кажу!- закричала задихавшись встала коло батьків нахилившись. Юрко отримає своє коли його спіймаю. 
- Ева!- звернувся вампір до мене, повернувшись в хол поглянула на маму, вона засвітилася жовтим, ну щоб тебе! Подумала, потрібно ж було їм приїхати саме в той день коли Темний був тут. 
- Я! Я дуже рада допомогти вам була, а тепер вам до дому пора до рідних,- мовила відчуваючи як стискаюся при цьому мої руки. – Михайло і так розумів що затримуватися в нас не повинен. 
- Ева та не бути ти такою злою з гостем, проходьте пане Михайло, ми приготуємо щось смачне скоро свято як заведено святкувати у великій компанії. А ви їдете, добиратися довго напевно зараз усюди пробки, ми самі їхали дві години це багато. 
- Тато думаю йому до дому пора, може його там вже чекають,- натякаю як можу аби він пішов з мого дому як швидше. Ну чому ж він ще думає, — поглянула на Темного який зробив широку посмішку. Ні коли ця посмішка виникла в нього він підло намагався маніпулювати мною, ні цього разу він не може залишитися на Новий рік з нами. 
- Добре,- скинув пальто зайшовши в дім слідом за татом, я не повірила своїм очам він знову за своє. 
- Мама!- стогнала я до неї. 
- Що таке. Це наш гість, то що ти кажеш як ти провела ці тижні без нас? Вияснила що хотіла Марія, і де вона зараз. Твоя сила? АМУЛЕТ ДЕ ВІН?- мала вкинула пальто поглянувши на подруг які продовжували мовчки стежити за мною. Оля тоді різко пішла за Юрком в його кімнату, Іра теж. От зрадниці, ні як покластися на них не можна подумати коли мама взяла мене за вільну руку. Провівши слідом за татом до кухні, ні не зараз не хотіла нічого розповідати про події які були. Темний повинен був негайно піти геть, він знову наражає мою родину на небезпеку, він обіцяв що не буде так робити. 
- Ну дуже багато що сталося, за цей час,- подумала пригадую що все розказувати краще не буду. Почула вже голос тата з кухні який відкрив холодильник. 
- Ева ти що зовсім нічого не їла?- спитав він коли я поглянула на маму, киваючи. Ну доведеться піцу замовляти як говорила Іра, може ще щось оскільки тепер нас буде багато на новий рік. Пройшовши до кухні де за столом сидів Михайло поруч з ним тато, який зовсім не здогадувався хто він такий. Може мама з часом розкаже йому що цей чоловік: вампір, а може змовчить. То вже буде вибір мами, я не хотіла, щоб татко був в цьому світі як ми. Поки він не знає всієї правди він спатиме спокійно. Його серце не болітиме, і він не буде ставити питання як подруги. 
- То як ви кажете провели ці дні разом, ти де руку зламала?- спитий тато, продовжуючи чекати відповіді. 
- Я,- почала вичавивши ледь з себе слова… - Це довга історія, може краще піцу замовимо. 
- Говори в нас по переду ціла ніч, і багато днів, — відповів батько, я поглянула, а маму. 
 
Ми всі такі різні, що дідько знає наскільки різні! Кожен по своєму, і кожен унікальний при цьому. 
Мене звати Ева Греко - чаклунка клану Пурпурного серця Ангела!