Друге пробудження.

Прокинувшись, Адам побачив незнайомку. Навпроти стояла висока, усміхнена, напрочуд мила і навіть більше, красива світловолоса дівчина. На перший погляд, років їй було не менше двадцяти п'яти, точно не більше за тридцять. Блондинка, спортивної статури, була одягнута в яскраво-помаранчеве та щільно облягаюче вбрання, яке суцільним сукном, до самої шиї, прикривало її. Сповненні життям, незнайомі, заворожуючо-блакитні очі зустрілись з допитливим, прискіпливо-вивчаючим, темно-карим поглядом Адама.

- Привіт, Адаме! Мене звати Софі.

- Привіт Софі! Як ти.. звідки ти?

- Як і ти з Землі, якщо конкретніше, з Данії. Про тебе знаю я достатньо, тому обмежимось лиш цим. Моя місія допомогти тобі адаптуватись.

Ти не бійся! Запевняю, ти не збожеволів, хіба що всі ми тут такі.

Данка засміялась.

- Ой.. вибач!

Софі замовкла відразу ж як побачила спантеличене лице незнайомця, яке зніяковіло від раптової сльози що прудко, наче ртуть, зісковзнула по його правій щоці. Від стресу, що пережив Адам, організм його почав збоїти й він замість бажаної посмішки мимоволі заплакав. Гомеричний сміх Софі та сльози Адама придали моменту ще більшого сюрреалізму.

Адам спробував поворушитись.

- Вдалось!

Зрадівши, дуже, він вже хотів зробити крок, проте зупинився. Висота під ногами полоснула по нервах, як мінімум вона була травматична.

Софі зависла у повітрі навпроти Адама який по своїм відчуттям й далі лежав. Вага його тіла продовжувала давити на поверхню під ним. Він з острахом поглянув ще раз вниз й миттєво перевів свій погляд на Софі.

- О! Нічого, ти можеш підійти.

Це не порожнеча і не невагомість яку показують у фільмах про космос. Ми знаходимось в аквахумусі. У ньому можна переміщатись як завгодно. Поверхня тут це те куди ступаєш ти.

- Аквахумус кажеш..?

- Мерщій спробуй, це вражає у перше! Чесно кажучи я і за два роки не звикла.

Адам боязко рухнув правою ногою уперед і відразу ж вирішив зупинитись. Поверхня тут же затверділа, м'який опір стримував його стопу. Наважившись на другий крок, він обережно поставив дві ноги поруч.

- Я зміг!

Подумав він.

- Ой-йой..

Від хвилювання Адама почало похитувати й він не втримавши рівновагу зробив ще один, неочікуваний для себе, крок в сторону. Очі, на мить, зажмурились.

- О ні!

О..о так!

Відчуття бажаного опору знову з'явилось під підошвою взуття.

Адам нервово засміявся.

- Це дійсно вражає і водночас лякає до чортиків!

Збуджено-переривчастим й щасливим голосом промовив Адам.

- Так, знаю, важко довіритись невідомому. Кожен крок як випробування.

Нам отуди!

Дівчина вказала рукою на отвір у стіні й впевненою ходою направилась до нього. Адам вирушив за нею, обережно, вкрай повільно, переступаючи з ноги на ногу в стилі дресованої кінної ходьби пасаж. Схиливши голову уперед він вперся підборіддям у свої груди, а підошва ступаючої ноги, при кожному кроці вгору, сягала рівня коліна ноги яка стояла у цей час на місці, й навпаки, коли він намагався зійти. Адам рухався по уявним, дуже високим сходинкам, то ступаючи вгору то провалюючись у низ. Десять кроків і майже десять хвилин знадобилось йому для того щоб дійти до Софі, яка стала для Адама маяком надії в цій безмежній невизначеності.

- Візьми мене за руку й ступай за мною!

Промовила Софі.

Адам зачарований надією, що попереду його накінець то чекають відповіді, подався у непроглядну темряву, міцно стискаючи ніжну долоню свого поводиря.

Одним махом вони опинились у новій залі, де Адам побачив Іншосвідомих. Їх було четверо, стільки ж як і після першого пробудження. Навколо нього був цілковито чорний, зовсім не прозорий, простір. Попри темряву він чудово бачив як Софі, так і Іншосвідомих. На віддалі виднілось декілька вже знайомих порталів, на цей раз молочно-білого кольору. Увагу Адама привернуло кілька білих крапок, за формою схожих на портали, що маячили у далечі.

- А де ж стіни?

Спантеличено запитав Адам.

- Їх не має! Цей зал не має меж. Окрім тих які ти сам визначиш для себе.

Білі портали перенесуть нас згодом у нові кімнати.

- Так само як ми перемістились з тобою сюди?

- Так, так само як сюди.

Доречі, це місце називається площею Темної Нескінченності.

Іншосвідомі незворушно стояли на червоних кубах, з заокругленими кутами. Навпроти них, на відстані кількох метрів, знаходилось ще два. Софі підійшла й присіла на один з них, а Адам слухняно послідував її прикладу, зайнявши вільний.

- Спочатку вислухай. У тебе ще буде достатньо часу для запитань.

Сказала вона.

Іншосвідомі виглядали як шкіряні, лощені, світло-сірі кулі трішки сплюснуті по боках, з загостреними й довгими конусоподібними кінцівками. У кожного з них їх було по п'ять. За допомогою трьох вони пересувались, принаймні це те перше що врізалось у пам'ять Адаму, після першого пробудження. Дві інші, нічим не вирізнялись, лише своїм розташуванням. Знаходились вони трохи вище, по боках. Вух, очей, рота, носа, волосся, нічого типового для людей не було, вони були прості. Найбільше ж вражали півкулі, прямо по центру їх тіл. Величезні пухлини займали двадцять ато й всі тридцять відсотків поверхні, в них постійно відбувався якийсь рух. Сотні тисяч червоних крихітних кульок хаотично переміщались наче армія розгублених, скажених, комах які безупинно, у тисняві, збирались один на одного, безуспішно намагаючись вирватись назовні. Ці рухи видавались моторошними, втім не викликали відрази.

- Ще раз вітаємо тебе Адаме!

Голос пролунав всередині.

- Так от як відчувають себе мої клієнти шизофреніки.

Подумав Адам.

- Для початку ми б хотіли відповісти на твоє запитання: Хто ж ми в біса такі?

- Ха. А у них виявляється є почуття гумору.

Ця думка додала Адаму впевненості.

- Ми Іншосвідомі, нас ще називають вартовими знань. Тіла які ти бачиш створені цивілізаціями Альянсу Свідомих. Який складається з сотень високорозвинутих видів що виживають у хаосі всесвіту. Наша місія полягає у втіленні цілей які закладені ними.

Міліони космічних кораблів з Іншосвідомими переміщуються в ці секунди новими світами, об'єднанні єдиною ціллю знаходження місць проживання нових видів з достатнім потенціалом для розвитку. Планета Земля, з якої ти родом, одне з них. Наша ціль допомогти еволюціонувати вашій цивілізації до необхідного рівня, який дозволить вам, з часом, стати членами Альянсу.

Контакт з тобою Адам лише один з ключів які повинні спрацювати. Допомагаючи нам, у нашій місії, ти тим самим допоможеш людству. Знання які ми інтегруємо у твою свідомість, по прибуттю на Землю змістяться у твою підсвідомість і ти будеш жити своїм звичним життям. Сенси які ми допоможемо тобі осягнути, у вигляді інсайтів, натхнення, виникатимуть час від часу у твоєму житті, спонукатимуть тебе до дій!

- Тепер ти можеш поставити кілька запитань і нам.

Почувся голос, він був відмінний від першого за своїм звучанням. Адам спробував зрозуміти хто саме з Іншосвідомих до нього звертається, але так і не зміг побачити різницю яка б могла вказати йому на це.

- Чому саме я, в чому моя іншість? Що я можу такого зробити, щоб допомогти еволюціонувати цілій планеті, вірніше людству?

- Не має особливої причини чому наш вибір впав на тебе. На першій стадії відбору ми хаотично обираємо сотні тисяч життів і допомагаємо їм розкрити потенціал їхньої свідомості. Ти був вибраний випадково, у дитинстві. Обрана тобою професія, життєві принципи, частково мрії, це значною мірою те на що ми тебе надихнули.

- Виходить що моє життя продиктоване вами ?

- Знання інтегровані у тебе, в дитинстві, лише заклали потенціал для розвитку, до вищого рівня свідомості. Те як ти проявляв себе надалі було більше твоїм вибором, саме твого біологічного тіла. Більшість обраних нами людей так і не використовують еволюційний резерв закладений у них.

- Хух.. Це необхідно осмислити.

Як ви це робите, інтегруєте знання ?

- Це відбувається прямо зараз. За час який ти проведеш на кораблі, у твоїй голові сформуються сотні мільйонів нових нейронних зв'язків. Сама їх присутність дозволить тобі розвиватись інакше.

Відкинь упередженість, відкрийся новому. Твій мозок, з часом, сам систематизує та адаптує всю інформацію яка тобі відкриється у нас.

Досить. Продовжимо пізніше, покищо доручаємо тебе Софі.

Іншосвідомі вправно перебираючи трьома кінцівками, за лічені секунди, пройшли до одного з порталів й покинули площу Темної Нескінченності.

- Ну як? Ти напевне шокований ще більше. Як взагалі почуваєшся?

З цікавістю запитала Софі.

- Я хочу знати більше! Це щось нереальне і зводить мене з розуму. Ми все-таки не одні у всесвіті!

- Так, ми далеко не одні, але не все так просто. Ми дуже далекі від того, щоб стати частиною свідомого всесвіту.

Злегка стурбовано ствердила Софі.

- Про які складнощі ти говориш?

Ми ж і є свідченням того що контакт відбувся, хіба ж ні!?

- Лише частково. Для того щоб нас прийняли в сім'ю свідомих контакт повинен бути не таким. Проте, здається, людство на вірному шляху. Усе буде залежати від самих людей. Необхідно досягнути мінімального рівня розвитку, а для цього ми повинні пройти основні фільтри.

- Що ще за фільтри?

- Їх є три:

Перший фільтр вимагає від нового виду дійти до рівня міжпланетного. Свідомо жити в будь-якій формі, мінімум на двох планетах одночасно.

Другий мовить про те що рівень свідомості повинен привести до визнання себе єдиним, неподільним, видом.

А це в першу чергу відмова суспільства від дискримінації, у всіх її можливих проявах. Відмова від будь-якої агресії по відношенню один до одного. І це все має бути не лише на словах чи папері, це повинно бути всередині нас!

Третій фільтр, щось на зразок референдуму.

Софі іронічно посміхнулась.

Після першого повноцінного контакту з альянсом цивілізація сама приймає рішення про приєднання, або ж буває і відмову.

І як тобі тепер наша перспектива?

- Ну.. Якщо перший фільтр видається цілком імовірним, то реалізація другого виглядає ще більш фантастично ніж той факт що я зараз розмовляю з тобою на космічному кораблі прибульців.

- Є ще один нюанс. Приблизно рік тому, у мене видалась нагода поспілкувалась з представником стародавньої цивілізації фаріанців. Вони стояли у самих початках створення альянсу. Він розповів мені дещо. Насправді не все так однозначно з цими трьома фільтрами. У Іншосвідомих є якась унікальна шкала заміру відповідності виду, що складається з десятків тисяч пунктів. Завдання Іншосвідомих допомогти наблизитись видам до допустимого мінімуму по кожному з них, але як виявилось далеко не всі досягають його. На моє запитання що відбувається далі з цими цивілізаціями я так і не отримала відповіді.

- Фаріанці?

- Так, я тобі розповім про них, за обідом. Ти ж напевне зголоднів ?

- Насправді так, це було б чудово!

Софі та Адам припіднялись з кубів, які погасли щойно їхні тіла зісковзнули з них. Данка вказала рукою на портал і вони разом попрямували до нього. У цей раз Адам ступав набагато впевненіше невидимими стежками незвіданої реальності, яка дивувала все більше. Вона гіпнотично манила можливостями пізнати те на що він не міг і надіятись. Його мозок скипав від нескінченного потоку запитань генерованих свідомістю.