18 глава

*Вероніка 
Відкриваю очі і бачу уламки скла ,а під ними хлопці. Зриваюсь з місця і одразу спускаюсь з трибун. Паралельно до хлопців підходить лікар.Внизу лежить Марк ,а зверху на ньому Тім .Їх обступили інші гравці команди. Коли бачу цю картину ,по щоках починають текти гіркі сльози .Хоч би все обійшлось. На лід мене не впускає тренер і я спостерігаю за тим як Макс і Ваня допомагають піднятись Тіму. В нього злетів шолом і на голові кров. Також з носа текла кров .Коли його підняли ,то він похитнувся .Лікар почав його оглядати і сказав негайно нести до карети швидкої .Коли я побачила ,що Марк при свідомості ,то трохи заспокоїлась. Та він не зміг піднятись я злякалась .Скористалась тим ,що тренер відволікся ,перестрибнула через бортик і побігла до Гавриленка .Його тим часом підняв Олег .Губа розбита ,і він не може стати на ліву ногу. Я скривилась від побаченого. Швидко підбігла до нього. 
—Марк ...
—Дівчино, вам сюди не можна. Можливо в нього перелом. Їдемо в лікарню .
Олег і лікар беруть Марка під руки ,а я йду за ними .Глядачі проводжають хлопця оплесками. Гра продовжується та я не можу більше танцювати. Киваю Мії і та все розуміє .Думаю дівчатка впораються і без мене. 
—Я поїду з вами .—кажу до лікаря ,коли вони садять Гавриленка в карету швидкої допомоги. 
—Ви йому хто ?
—Дівчина .Прошу ,я маю бути з ним .
Чоловік схвально киває і я сідаю поруч .
—Ніко ,—Марк трохи підводиться ,та я зупиняю його .Витираю сльози і дивлюсь на хлопця .—Не плач .—торкається моїх щік. —Все буде добре. 
—Яке добре ?Цей придурок ледве тебе не вбив !—просто не витримую .
—Йому потрібен спокій .Не шуміть, будь ласка .—каже лікар і я стихаю .Беру Марка за руку і дивлюсь йому прямо в очі .
—Дякую ,що попередила. —каже він .
—Ти почув ?—здивовано запитую .
—Так.Я встиг трохи пригнутись і Тимур влетів прямо в скло. Розбив його і тоді впав на мене. Якби не ти ,то він би прижав мене клюшкою до борту і переламав всі кістки .

Я радію ,що до цього не дійшло та все одно дуже переживаю.
—Як ти?—турботливо запитую .
—Трохи губа пече і болить нога, але не переживай .Думаю ,що це просто розтягнення .Лікарю мене не так сильно болить. Можливо ,не треба до лікарні ?
—Ні ,після твоєї колишньої травми я зобов'язаний все перевірити. Зі здоров'ям не жартують .
—Що ?В тебе раніше була вже травма на цю ногу ?
—Так .—з якимось розчаруванням промовив Марк .—Перелом в двох місцях .Та тоді все обійшлось і зараз обійдеться. 
Ми під'їжджаємо до лікарні .Марка оглядає лікар ,а я чекаю на нього в коридорі. Секунди здаються вічністю...Намагаюсь себе чимось відволікти ,та в мене це погано виходить .
Чую розмову лікаря .Здається вони говорять про Тимура. В нього струс мозку .Та я ані трішечки про нього не переживаю .Серджусь і злюсь .Якщо з Марком щось серйозне ,то я зроблю його життя пеклом. Чую ,що він знаходиться в 4 палаті і прямую туди .Заходжу без стуку. В палаті лише він .Його голова обмотана бинтами ,а в носі вата .На лиці присутні декілька синців .
—Як ти посмів ?—підходжу до нього впритул. 
—Тихіше ,мене взагалі-то голова болить. 
—А мені байдуже !—переходжу на крик .Від чого Тім скривляється на обличчі .
—Я попереджала тебе не чіпати Марка ?А ?А якби ти йому хребет переламав чи плече ?
—І ?Мені начхати на нього. Мені потрібна тільки ти. Я зрозумів ,що люблю тебе ,а Гавриленко просто стоїть на нашому шляху .
—Ти дебіл ?Геть ідіот ?До тебе не доходить ?Немає ніяких нас !Я люблю тільки його. Змирись з цим ,а якщо ти ще раз до нього хоч підійдеш ,то я знищу тебе .—той широко усміхається .
—Невже ти справді його любиш ?—продовжує сміятись. 
—Люблю ,а тебе ненавиджу!—направляюсь до виходу. Гримаю дверима і виходжу. Бачу Марка. Швидко йду до нього і питаю в лікаря що з ним ?
—Мушу вас розчарувати. —каже лікар і робить паузу. Моє серце починає битись в рази швидше ,кидає то в жар то в холод .
—Невже все так погано ?
Той опускає очі і каже .
—Так .В вашого хлопця розбита губа і ви не зможете з ним цілуватись деякий час .—я округляю очі і бачу ,що лікар і Марк сміються .Що це за лікарські пранки такі ?Я ж так посивію .—Не хвилюйтесь ви так ,дівчино.В нього звичайна розтяжка .Перелому немає. —я спокійно видихаю. —Декілька днів постільного режиму і буде як новенький .
—Дякую вам лікарю .Я можу забирати свого пацієнта ?—запитую.
—Так .Ось вам рецепт мазів ,які потрібно купити. Натирайте в ногу зранку і ввечері .Дотримуйтесь постільного режиму і все буде гаразд .—я схвально киваю і допомагаю Марку добратись до таксі. 
—Тобі краще ?—запитую .Той понуро говорить:
—Як мені може бути краще ,якщо мені цілуватись заборонили. —наіграно лапається за серце .
—Ідіот. Я тебе зараз придушу!Скільки можна мене лякати за цей день ?—легенько вдаряю його по плечу .
—Ай .Мала ,досить сьогодні з мене ударів. В мене взагалі-то травма і я дуже втомлений .І тому...—на його лиці з'явилась усмішка .—Хочу маленьку компенсацію за цей поганий день .
—І яку ж ?—з цікавістю питаю .
—Поцілунок. —що за наглість .Закушую губу і кажу :
—Маркусику ,ти не чув ,що лікар сказав ?Ніяких поцілунків в тебе ж ранка .—вказую на його губу і лукаво посміхаюсь .
—Я що в ад попав ?Чи навіть на поцілунок не заслужив ?День поганий зроби його хоч трішки кращим .—мило кліпає очима. Я завертаю очі і солодко кажу :
—Ну гаразд .—той переможно усміхається і чекає на свою винагороду ,а я підношу руку до губей і тоді надсилаю йому повітряний поцілунок. Той дивиться на мене як дитина в якої щойно цукерку відібрали .Просто якийсь облом століття ,а я заливають гучним сміхом. 
—Ну ти й зараза ,Веронічко. 
—Ей ,ти мені тут не наглій ,бо сам на одній нозі додому поскачеш .
—Та добре ,добре. Це ж лише жарт.—піднімає руки догори .—То скажи мені хоч рахунок. Я ж маю знати чи виграв спір .
Блін ,я ж зовсім забула про гру .Заходжу в Інтернет і бачу рахунок 4:5 .
—Макс забив в овертаймі .—кажу ,щоб почув Марк. 
—Єс.—хлопець переможно усміхається .—А це означає ,що я виграв парі. 
—Так .—похмуро кажу .—І яке ж буде твоє бажання ?—з цікавістю запитую .
—Спокійно ,мала .Я відкладу його на потім .Хочу трішки тебе примучити. —я лише закочую очі .
—Ти невиправний. —таксі зупиняється біля дому і ми з таксистом допомагаємо Марку дойти до вітальні .Розплачуюсь за поїздку і йду до Гавриленка .
—Тобі щось потрібно ?—запитую і ставлю подушку йому під голову .
—Я хочу курячий бульйон .—заявляє ,коли я сідаю поруч .
—Ну поцілунок ти ж мені не хочеш дати ,тому прийдеться бульйоном обійтись .Приготуєш ?—дивлюсь на нього благальними очима .Я ж то з кухнею не було сильно дружу .Все вдома готує Іванна Іванівна ,а я дуже рідко .
—Я постараюсь .—кажу ,щоб не засмутити. Розумію ,що в тому ,що Марк зараз в такому стані є і моя провина .Це ж мій колишній у всьому винен. Гавриленко грає ігри на приставці ,а я чекаю на свої продукти .Замовила доставку в Інтернеті ,бо не хочеться Марка залишати самого і йти в супермаркет. В двері подзвонили. Підчиняю і забираю своє замовлення .Поки хлопець відволікся ,я подзвонила Іванні Іваннівній і попросила в неї рецепт. Надіюсь ,що в мене все вдасться ,а то знущань Гавриленка мені не оминути .
За декілька годин бульйон готовий .
—Марк ,я все приготувала. Ходи їсти. —Знущаєшся ?—ображено каже він. 
—Блін ,вибач .Я автоматично сказала. 
—Вибачу ...—лукаво посміхається .—Але якщо погодуєш мене бульйоном .
—Не пам'ятаю ,щоб в тебе були проблеми з руками .—пронизую цього хитрого лиса своїм поглядом .Беру тарілку і йду до нього.Той посувається і я сідаю поруч. 
—Веронічко ,я дуже втомлений .Невже тобі не шкода свого хлопця ?—дивиться на мене як кіт з мультика "Шрек".Я закочую очі і кажу :
—Ну добре .—той переможно усміхається і я підсуваюсь до хлопця. 
Дую на ложечку і наближаю її до Марка. Він смакує бульойн. Мої думки в той момент "Надіюсь він його не виплюне .Хоч би я все в нього дала .Він точно не пересолений ?".Ніби я самому президенту готувала ,а не Гавриленку. Той замислено ковтає суп і мучить мене очікуванням .Невеличка пауза і тоді він з серйозним лицем промовляє :
—Та смачно .Розслабся ти нарешті. —уста хлопця розпливаються в солодкій усмішці. Я з полегшенням видихаю.Марк з'їдає все ,що було в тарілці .Я теж вечеряю і дивлюсь на годинник. Вже пізня година. Пора б вже спати. Дивлюсь на Гавриленка. 
—До мене щойно дзвонив тренер. Я зможу тренуватись лише з наступного понеділка,а на рахунок Тимура ...Його вирішили оштрафувати. Він заплатить велику суму і його дискваліфікують на 5 матчів ,бо спеціально хотів мені нашкодити. 
—Ще легко відбувся. Краще б взагалі з команди вигнали .—відповідаю. 
—Це правда ,що ти влаштувала скандал в його палаті ?—упс .
—Звідки ти знаєш ?
—Лікар його чув і сказав тренеру .—з усмішкою промовив Марк .Я втупилась в підлогу. —Нікусь ,ти вирішила його добити ?—з усмішкою промовив Марк .Він так мило мене назвав .Я підійшла до нього.
—Я просто боялась ,що з тобою сталось щось серйозне. Надіюсь до нього дойшли мої слова...—опускаю голову ,та Марк торкається рукою мого підборіддя і дивиться прямо в очі.
—Мала ,ти чого ?Зі мною ж все вже добре. 
—А могло й не бути. Ти розумієш ,що б було якби ти не ухилився .В кращому випадку б просто пішов з хокею ,а в гіршому ...—стало моторошно ,коли я тільки уявила. 
—Але ж ти мене врятувала .Я почув тебе і зміг відхилитись .
—Просто мені стало страшно ,як тільки уявила ,що Тимур тобі нашкодить. Він погана людина .Я знаю це як ніхто інший ...—перед очима почали з'являтись страшні спогади. Сльози вийшли назовні.Я більше не змогла їх стримувати. 
—Ніко ,Ніко. Не плач ,мала.—він почав витирати мої сльози та я міцно прижалась до його грудей.Марк мене обійняв .Мені стало трохи краще та ніщо не зможе змити наших спогадів .Піднімаю голову і дивлюсь в ці небесні голубі оченята. Бачу в них розуміння і тепло ,а в моїх лише біль і страх .Розумію ,що Тимур зруйнував єдине ,що в мене було —довіру .І це кінець ...
—Я допоможу тобі піднятись в кімнату .—кажу і підводжусь з дивану. —Лікар казав ,що тобі потрібно лежати. 
—Ніко ,можеш дещо принести ?
—Так ,звісно .—спокійно відповідаю .
—На верхній полиці на шафі в мене в кімнаті. Ти одразу побачиш. —не розумію про що він ,але мовчки йду .Піднімаюсь сходами і заходжу в кімнату .Відкриваю шафу і дивлюсь на потрібну мені полицю .Дістаю і прикриваю рот руками від здивування. Це ж милиці .Що вони роблять в молодого хлопця ,який кожен день займається спортом!?Виявляється ,я  ще багато не знаю про Гавриленка .
Беру їх і спускаюсь до хлопця .
—Дякую ,що принесла. —забирає їх в мене і намагається встати. Я допомагаю йому і ми разом прямуємо в його кімнату. Я ж літаю в своїх думках і намагаюсь зібрати всі свої слова докупи ,щоб нарешті запитати. Хлопець сідає на ліжко і відкладає милиці .Я сідаю поруч. 
—Звідки вони в тебе ?—з переляком запитую .
—Це мій талісман ,можна сказати. Привіз з США .—він видихає і тоді продовжує —В мене була травма .Перелом ноги в двох місцях. Довга реабілітація ,біль ...Прийшлось купити милиці. Тепер вони стали моїм талісманом .—бачила ,що йому важко про це говорити. 
—Це не все ,правда ?—кажу ,бо бачу в його очах щось незрозуміле. Це ж лише частина історії...
—Одна помилка і ця травма спустили мене з небес на землю .Так  сказати принесли ясність в моє веселе життя ,а точніше показали реальність ,якою гіркою б вона не була .Але знаєш я не шкодую ,що все сталось саме так .Життя піднесло мені хороший урок...—ми разом дивимось на зоряне небо .Здається слова зайві. Кожен літає в своїх думках та всі вони про наше майбутнє й минуле ...
***
Прокидаюсь і одразу йду до Гавриленка .
—Як ти ?—запитую сідаючи поруч на ліжко .
—Вже краще .Я думав,що ти в універі .—каже протираючи очі .
—Ні .Я залишаюсь з тобою .
—Ммм...В мене появилась нянька ?
—Так. І ти зобов'язаний мене слухатись.  
—Ти що Фрекен Бок з "Карлсона" ?Злюка .
—Марку Антоновиче , поводьте себе добре.  —наіграно махаю в нього перед обличчям пальцем .
—А якщо не буду ?—лукаво усміхається .Тоді бере мене за п'ястя і тягне до себе .Я опиняюсь впритул до хлопця. Марк не зводить з мене погляду ...
Беру подушку і кидаю нею в хлопця .Він кидає в мене .Ми починаємо сміятись .Бій подушоками продовжується і вже за декілька хвилин все ліжко заповнюється пір'ям.Як же це смішно .Нагадало мені дитинство. Лежу біля Марка і одним рухом підіймаю пір'я догори. Воно знову літає по кімнаті .
—Ай ,Веронічко .Я ж казав ,що не буду добре поводитись .
—Маркусику ,ми тебе перевиховаємо ,тому марш в ванну ,а потім снідати .Я приготую сирнички з згущеним молоком .
—Сиринички це звісно супер ,але може коханому спинку потреш ,а тоді вже готувати. —знущається. 
—Гавриленко ,я тоді зараз ще другу ногу розтягну. Доки можна знущатись ?—кидаю в нього подушку .
—Не знав ,що в мене така жорстока дівчина. —наіграно закочує очі .
—Ей , амеба ,ти зараз дограєшся .—доки можна перевіряти мою нервову систему на міцність?
—А хворих бити не можна .
—А мені здається , що ти вже здоровий .—прискіпливо дивлюсь на нього .Сонячне проміння виблискує на голому торсі хлопця .Гавриленко лише в сірих спортивках.
—Добре ,йду я ,а то ще точно мені щось зробиш ,Веронічко. —лише закочую очі і йду на кухню.