4

У мене не те що серце в грудях цієї хвилини обривається, я зовсім забуваю, як слід дихати.

Свєтка не відразу розуміє. Навіть сідає за першу парту, біля викладацького столу. І навіть не уявляє, що через пару хвилин поруч з нею виявлюся не я, а наш відмінник, який вийшов намочити ганчірку, щоб протерти дошку від крейди.

У секунду, коли це трапляється, навіть не знаю, хто спантеличений більше. Чи наш зубрила Семенов, який так і застиг біля свого місця, витріщивши очі. Враховуючи його окуляри, виглядає досить кумедно. Подвійно, так би мовити.

Чи то Світлана, що незрозуміло плескає нафарбованими чорною тушшю віями, і намагається скласти два плюс два.

Чи все ж таки я, від нервів почавша гризти нігті на руках, в апріорі не маючи подібної звички.

Подруга точно відчуває мій переляканий погляд, що застиг на її спині. Як інакше пояснити різкий поворот її голови і очі, що пропалюють прихованою люттю.

Мені хочеться зникнути прямо тут і зараз. Розумію, що ще вранці я не бачила у тому, що відбувається, якоїсь критичної проблеми, яка не має жодного рішення. Ключове слово «вранці», адже те, як усе склалося до цього моменту і розчарування в погляді Світлани вказувало на те, що я опинилася в повній дупі.

До кінця факультатива навіть думати забула, що прийшла сюди лише для того, щоб уважно вслухатись у кожне слово Віктора та насолоджуватись можливістю. Тільки продовжувала гіпнотизувати спину подруги, яка більше навіть не робила спроб повернутись у мій бік.

Рятівний дзвінок нарешті продзвенів, і я змогла нерішуче підійти до дівчини, що збирає свої речі з парти.

— Я не збираюся виправдовуватись, бо не вважаю, що трапилося щось страшне, — закусивши губу, вимовляю на видиху. — Але при цьому все одно почуваюся винною. Потрібно було одразу тобі все розповісти.

Вона піднімає свої очі і наші погляди зустрічаються. У її зелених оченятах танцюють демони під бурхливою блискавкою, не інакше.

— Ти хочеш сказати, що сама сіла до цього бовдура? Тобто викладач не просив розсістись по парах для роботи над спільним проектом?

Ось тепер точно "упс". Як сама до такого не додумалася?

Світлана і подумати не могла, що я зроблю щось таке з власної волі.

Вона обурювалася скоріше через те, що довелося сидіти з Семеновим, і через невдалу спробу втечі.

Відповісти не встигаю, бо нас зухвало перебивають.

У ніс проникає запах парфуму. Зовсім не розуміюся на всіх цих нотках і ароматах, але відразу ідентифікую його, як по-справжньому чоловічий. І знайомий. Адже вдихала його сьогодні протягом усього факультативу.

— О сьомій у мене тренування, — голос цього самовдоволеного негідника лунає зовсім поряд. — Зустрінемося о восьмій там, де минулого разу.

Він підморгує та йде.

Просто бере і йде, чорт забирай, залишаючи мене наодинці з розлюченою Світланою. Клянуся, бачу, як у неї око починає смикатися від перенапруги.

— У мене просто немає слів, - заявляє подруга, розчаровано вдивляючись у мої очі. - Як ти могла? Хіба довкола мало хлопців? Ах, так, точно! Адже ти робиш це тільки заради свого Вітюші! У такому випадку можна повністю наплювати на почуття кращої подруги, так?

Роблю глибокий вдих і похитуюся, немов від ляпаса. Свєтка мала на меті зачепити мене і чудово з цим впоралася.

Тішить, що в кабінеті до цієї секунди залишилися тільки ми вдвох.

— Знаєш, — категорично не хочу говорити про те, що через якусь частку секунди зірветься з язика. — Коли ти тільки зв'язалася з Баріновим, і повністю забила на нашу дружбу, вважаючи за краще проводити з ним кожен день, я ніколи не читала тобі нотації. Не розповідала, як ти повинна поводитися і що мені нескінченно мало бачитися з тобою поза школою всього раз на місяць. Але на відміну від тебе, я зрозуміла та прийняла твою позицію та почуття.Тепер задумайся, чи ти смієш говорити хоч слово, що я вперше зробила вибір не на твою користь, а на свою? Ось тому краще замовкни, і подумай, перш ніж починати.

Протягом мого монологу ми зі Світланою міняємось місцями. Тепер вона виглядає спантеличеною і винною, а я, навіть не намагаючись втихомирити в собі крайній степінь роздратування і злості, йду, грюкнувши дверима наостанок.

Той випадок, коли почуття власної гідності перевищує нікчемне відчуття провини.

Звісно, що продовжую розуміти, як не правильно вчиняю з подругою, вплутуючись у цю дурну гру з Баріновим. Адже можу закінчити будь-якої миті, але вперто продовжую йти вперед напролом, у спробі досягти свого.

Колись новина про те, що Свєтка зійшлася з Ромою, впала на мене, наче сніг на голову. Не було жодних передумов до такого несподіваного повороту. Подруга ніколи не говорила, що відчуває до нього почуття чи хоч би симпатію. Та й на людях нічого подібного не виявлялося. Завжди вони здавалися просто однокласниками, яким абсолютно начхати один на одного, і чиї світи аж ніяк не сходяться.

Мені легко судити, бо у молодших класах ми з Баріновим теж були друзями. Добре спілкувалися та веселилися разом. Навіть не пам'ятаю, в якому класі і чому, наше спілкування зійшло нанівець. Проте завжди продовжувала вважати, що ми перебуваємо у досить добрих стосунках, і я досить його знаю. Ця впевненість геть розбилася об скелі розчарування, коли вони зі Світланою почали стосунки.

На той момент стало зрозуміло – переді мною зовсім чужа людина, яку зовсім не знаю. Навіть тохи.

Можливо, в мені говорила образа та ревнощі. Адже Світлана, поринувши в Рому і свої почуття з головою, почала забувати про нашу дружбу.

Я розуміла, що це нормально – приділяти більшу частину свого часу своїй другій половинці. Тільки ось змусити себе перестати відчувати самотність не могла.

Все стало на місце, тільки-но вони розійшлися.

Так само різко, як і колись почали зустрічатися.

Світлана ніколи не говорила про причину. Просто побивалася кілька місяців, день у день плачучи на моєму плечі.