Розділ 3. Таємниця нічної скрипки та Едвіна Друда

Наташа - дуже хороша дівчина. Можна сказати - дуже душевна і добра дівчина. Але коли вона приходить на побачення в брючному костюмі, що підкреслює її занадто пишні форми, мені стає трохи не по собі.

- Для чого ти так обтягнулася? - питаю я свою волооку подругу, про себе відзначаючи, що її хвилясте, темне, немов обсидіанова смола, густе волосся красиво спадає на кремовий, ніби величний замок, піджак.

- Для тебе старалася, - пояснює Наташа, і її великі, спокійні, оповиті серпанком очі швидко зволожуються.

- Та не для мене ти старалася. А для інших. Тепер твої найбільш красиві частини тіла може споглядати хто завгодно…

Ну, звичайно! Її піджак здається зараз лопне на крутих стегнах, які колишуться під час ходи, наче кораблі у морі.

- Ну ось, ти знову не задоволений! Тобі не подобається моя тонка талія ...  Все! Я повертаюся додому переодягатися ...

- Ну що ти, кохана, не варто ображатися. Ти у мене - найбільш вродлива з усіх дівчат і сліпуче розкішна!

Я заспокоюю подругу поцілунком в цикламенові уста, тому, що повернення не входить в наші плани ...

Тому, що над нами пливе аромат медової акації.

Тому, що вечір свіжий, і липка спека пішла, і відчуваєш в собі сили, і хочеться так крокувати і крокувати по мармуровій алеї вдалину...

І тому, що ми сьогодні йдемо в театр.

Піти в це не зовсім миле для мне місце - ідея Наташі. Вона таким способом хоче відвернути мене від усього сумного, що відбувається в житті.

Доведеться годинки три понудьгувати! Зображати з себе великого знавця театрального мистецтва. Ходити з багатозначним видом по фойє. Глибокодумно читати програмку. Сидячи в ложі, оглядати в бінокль сцену. Слухати налаштування оркестру. І поглядати на потужне кришталеве царство люстри, дивуючись, як вона до сих пір нікому не звалилася на голову. Дивитися з нетерпінням на червону важку завісу, коли ж вона відкриє театральні таємниці.

А потім ще довго дивитися на співаючих або декламуючих акторів, абсолютно не заглиблюючись в сюжет. І потайки позирати на годинник, чекаючи кінця.

Це що, тільки перше відділення закінчилося? Зараз в буфет підемо? А потім ще далі буде? Ого, як довго! Але, чого не зробиш для культурного дозвілля коханої дівчини!

Актор, який вийшов у другому відділенні нагадав мені батька. Спогади нахлинули, і я задумався над його дивною смертю.

 Відчувши на собі чийсь погляд, я глянув у лівий бік. На мене дивився чорнобородий чоловік з моноклем. Він сидів через одне місце. Інше його око презирливо мружилося.

Я насупився і втупився на нього. Чорнобородий відвів погляд. Я знову дивився на сцену, не розуміючи суті дії і згадував, де я бачив цього типа.

Наташа, трохи нахилившись вперед, уважно споглядала виставу. Її груди під піджаком бурхливо здіймалися. На мить вона взяла мою долоню, а я не витримавши, знову глянув у бік чорнобородого.

Але там нікого не було!

***

Наташа і я вийшли в прохолодний вечір і відчули ​​легкі крапельки дощу.

Вдихаючи свіжий запах лип і якихось духмяних квітів ми покрокували по алеї.

І коли ми сіли на лавці, вдалині від бузкового ліхтаря, Наташа, нарешті, дозволила поцілувати її. Волоока богиня швидко задихала, а потім, поклавши голову мені на плече, запитала:

- Згадай, який сьогодні день?

Дівчата іноді задають найпростіші питання, проте ставлять в тупик. Тому краще не вдаватися в їх сенс.

- П'ятниця, - буркнув я.

- Так сьогодні ж п'ятнадцяте число, - багатозначно заявляє Наташа, і, напевно, я мав би впасти, вражений цим відкриттям ...

- Ну і що? - тупо кажу я, дивлячись на миготіння на далекій трасі веселих вогнів.

Наташа широко розкрила свої чудові очі.

- Рік тому ми познайомилися з тобою! Ти забув?

- Ах, точно! Дійсно, забув! Якось з пам'яті стерлося ...

- Підозріло швидко стерлося, - розсердившись сказала Наташа. - І нічогісінько не пам'ятаєш?

Вона відсторонилася, сіла прямо, явно ображено дивлячись на помаранчевий колір кафетерію, звідки лунала ритмічна музика.

Я вирішив змінити ситуацію.

- Я пам'ятаю цей момент! Було вуличне кафе, зовсім подібне тому, що казково світиться вдалині. Мені було сумно. А тут з'явилося диво, прислане богами! Ти прошуміла повз мене, як гілка, повна квітів і листя, - вирішив я блиснути цитатою з класики, щоб реабілітуватися перед дівчиною.

Вона вже тепліше подивилася на мене.

- Милий, як ти красиво вмієш говорити! Якби ти тоді не зупинив мене, словами «не йдіть, інакше мені буде так самотньо, я вже закоханий в вас», ми б зараз не були щасливі!

І Наташа припала до моїх грудей, і крапельки дощу, що таємничо зашумів в листях, змішалися з крапельками її радісних сліз.

***