5

Ната

Я майже здалася. Нічого не виходило. З роботи мене звільнили, як тільки дізналися про мій стан. Та й працювати я не можу. Моє тіло зовсім не хоче слухати розум. Здається.

- Нато, подзвони йому. – вкотре пробує переконати мене Настя, щоб я зв’язалася з Святославом. – Він батько цієї дитини, як мінімум він повинен допомогти тобі фінансово.

- Ти не знаєш про що говориш. – продовжую заперечувати я, та сама вже змирилася з думкою, що гордість потрібно посунути в бік, і справді попросити про підтримку.

- Знаю, люба, знаю! Але тобі потрібна підтримка. Тобі лікар казав лягати на збереження, ти сама не впораєшся, та і я не зможу тобі допомогти, це ж копиця грошей, ні я, ні ти такої суми не маємо. Тим більше то вже не той термін, що він міг би наполягати, щоб ти перервала вагітність. – слова подруги мали свій сенс.

На п’ятому місяці вагітності ні про який аборт розмови бути не може. Що ж говорити. Остання ніч, що я провела в обіймах Свята, дала свої плоди! Чоловік на мить з’явився в моєму житті, та одразу залишив по собі подарунок.

Коли дізналася, що під серцем ношу його маля, була здивована, розгублена. Проте, й думки не з’являлося відмовитись від своєї дитини. Правда, на той момент і гадки не мала, що робити далі. Думала, допрацюю відповідний термін, а там вже щось придумаю, трохи відкладу коштів за той час.

Та не склалося як гадалося. Вагітність проходила важко. Мене сильно нудило,  через що я часто пропускала роботу, завжди була втомлена, кілька разів вмлівала. І здавалося б, що це все вже мало закінчитись. Та як виявилося я з тих, яким не пощастило більш-менш легко виносити дитину. Токсикоз продовжується і на цьому терміні, мій лікар наполягає на тому, щоб лягала в стаціонар, щоб бути кожного дня під наглядом. А це кошти, котрих я не маю.

- Телефонуй. – Настя подає мені телефон, та підбадьорливо потискує мені руку.

Беру телефон, помічаю як мої пальці тремтять, коли розблоковую екран і набираю по пам’яті ті заповітні 10 цифр, які давно намагалася забути. Слухаю довгі гудки, що перевертають всі мої нутрощі.

- Слухаю. – чую знайомий хриплий голос Святослава, а тіло усе покрилося сиротами.

Як я скучила. Невже мене ніколи не відпустять почуття до нього.

На мить розгубилася. Забула, для чого йому телефоную. Та подруга, тим що сильніше стиснула мою руку, повернула мене до реальності.

- Свят, це я – Наталя. – починаю, та голос мій звучить хрипло. – Я хотіла… мені потрібно тобі дещо сказати.

- Привіт, Нато! Приємна несподіванка! Радий тебе чути! Як твої справи?! – тепло говорить чоловік.

Я оторопіла, була приємно вражена і здивована такою відповіддю. Це врешті решт, надихнуло мене продовжити і на одному подиху вивалити на нього усю інформацію.

- Якраз щодо моїх справ! – почила я.

- І що з ними? А я вже подумав, що ти скучила за мною?! – він, що зараз фліртувати зі мною зібрався? Приємно, звичайно, та не на часі.

- Вислухай, будь ласка, і не перебивай. – прошу. В моєму голосі чується впевненість. Не дарма я так довго збиралася з духом, перед цим дзвінком.

- Добре. Кажи вже що хотіла! – трохи розчаровано кидає мені чоловік.

- Свят, я вагітна. Та наша ніч мала наслідки. Зараз на п’ятому місяці, і можливо, я б тебе не турбувала з цього приводу. Розумію, що тобі це ні до чого. Проте, в мене проблеми з здоров’ям, ну і… з фінансами. На цьому етапі мені не завадила б твоя допомога. – закінчую я свої зізнання.

В трубці чується мертва тиша. Навіть глянула на телефон, чи не обірвався зв’язок.

- Свят, ти щось скажеш? – несміливо запитую я.

- Де ти зараз знаходишся? Ти ще в Києві? – тихо та хрипло відповідає.

- Так. – тільки й встигаю відповісти.

- Надішли мені свій адрес, до кінця дня я буду в тебе. Тоді про все поговоримо й вирішимо! – спокійно говорить, а потім ніби про щось нагадав собі. – Не хвилюйся, Нато, все буде добре. Я попіклуюся про тебе і про дитину.

Ці його слова неабияк мене заспокоїли. Мені так потрібно було це почути "Все буде добре!"...

***

Свят

Дзвінок Наталі привів мене в ступор. Я був злий. І ні, дівчина не викликала в мене гніву, а тим більше новина, яку вона мені повідомила. Я гнівався на цю ситуацію, що створив сам, власними руками. На свою тупість і впертість. Та все ж, я зміг розібратися в своїх почуттях.

Коли Таня навідалась до дому зі своїм, тепер уже, законним чоловіком. До мене нарешті прийшло розуміння, що насправді мені потрібно. Я дивився на свою колишню наречену, щасливу. Розумів, що поряд зі мною вона ніколи так щиро не сміялася, не почувала себе настільки вільно. І я не заздрив Максиму і не ревнував Таню. Я більше не шкодував, що ми розійшлися.

Проте, на серці створилася нестерпна важкість. Я сумував за іншою, розумів, що втратив свій час, свій шанс. Та не зміг втриматись. Знову поїхав до столиці, знову посилився в тому готелі, та почав вишукувати Нату. Проте, мені це не вдалося. Мені повідомили, що вона звільнилася. А інших зачіпок, як її знайти я не мав.