6

Ната

Я нічого не розуміла. Так просто… «чекай на мене, я скоро буду». Перший шок пройшов, а далі потягнулися години очікування. Я не здогадувалася чого чекати від цієї розмови. Чергових докорів, чи може погроз! Найгірші варіанти намагалася відбивати, адже ж він сказав, що все буде добре, що попіклується про нас. Можливо просто відкупиться, але й на тому спасибі.

Настя впросила мене схаменутись і підготуватись до зустрічі. Практично змусила привести себе в порядок, щоб чоловік не злякався мене. Я надто схудла. І так не могла похвалитися формами, так тепер взагалі мала хворобливий вигляд. Тільки шкіра обтягнута по кістках і темні кола навколо очей. А маленький животик, що тільки почав набирати форми, виглядав ніби штучно приставлений.

Часу було вдосталь. Пів тисячі кілометрів не так швидко подолати. За той час змогла себе добряче накрутити. Ходила по квартирі вся знервована, прислухаючись до будь-якого шороху за дверима. Настя кинула всі спроби мене заспокоїти. Блаженство… мій організм не витримав такої напруги, наказав поспати.

Тому Святослава зустріла Настя.

А я ж прокинулася від легеньких погладжувань по щоці. Нехотячи розплющила очі. Давно у мене не було такого міцного сну, без жодних сновидінь. Останнім часом я нагадувала якусь полохливу пташку, тільки б почути лишній звук, як прокидалася.

Мій погляд ковзає по кімнаті. На ліжку поряд зі мною вмостився величезний плюшевий білий ведмідь, в капелюшку і червоним бантиком на шиї, а поряд з ним пишний букет білих троянд. Свідомість моя відпочиває, і я бентежно дивлюся на ці подарунки і ніяк не можу зрозуміти звідки вони взялися.

Та рух поряд приводить мене до тями. Повертаю голову та зустрічаюся поглядом з очима Святослава. Завмираю на мить. Слів немає. Та й в роті наче пустеля. Так чекала його приїзду, а все проспала.

- Я … - пориваюся піднятися, та голова закрутилася і я знову лягла. Можливо і добре, буде можливість хоч трохи впорядкувати думки.

- Привіт, Нато! Радий тебе бачити! – тепло говорить чоловік, посунув моїх сусідів на ліжку, та вмостився на їх місце. – Як ти себе почуваєш?

- Важко сказати. – відповідаю, дивлюся в стелю. Ще не готова до прямих переглядин з чоловіком.

- Вислухаєш мене? – трохи стурбовано запитує чоловік, ніби я могла його відштовхнути і не погодитися.

- угу...

- Я повертався за тобою. Так я заплутався. В певний період все так на раз навалилося… я дійсно заплутався і часто діяв більше інстинктивно ніж обдумано, особливо з тобою. Мені дуже шкода, що я поводився, як покидьок. Проте, я зрозумів, що ти дуже важлива мені. І більше від своїх почуттів я втікати не хочу і не буду. Не знаю чи повіриш мені, та я справді повертався сюди кілька раз з надією тебе відшукати, та ти уже не працювала в тому готелі, і пропала ніби й не було тебе. Інколи мені взагалі здавалося, що ти тоді мені примарилась, чи просто наснилася, як багато разів до того.

Святослав говорив це все повільно, монотонно. Та від мене не сховалося те, як він зараз хвилюється. І як для нього важливо все висловити, виговоритися нарешті.

- Мені дуже шкода, що ти зараз так погано себе почуваєш! І зроблю усе можливе, щоб допомогти тобі. Але… я словами не зможу описати наскільки щасливий, що так сталося. Що ти зараз носиш під серцем нашу дитинку. І маю надію, що зможеш пробачити мені. І прийняти мене в своє життя не тільки як батька своєї дитини, але і як чоловіка. Я кохаю тебе, Наталя. Прошу, виходь за мене заміж? – на останніх словах, чоловік витягує з піджака чорну оксамитову шкатулку, відкриває її та замовкає, чекає моєї відповіді.

Дивлюся на цю прекрасну каблучку, погляду від неї не відводжу, навіть не помічаю як по щоці скотилася сльоза.

- Ну чого ти? – схвильовано мовить Свят.  – Я поспішив, так?

Навіть не знаю, що робити з цим ідіотом. Моїм ідіотом. Можливо варто змусити його помучитися, попереживати, та я зараз не втому стані, щоб грати в подібні ігри.

- Все добре! Так, Свят, я вийду за тебе! – і вже не стримуючи себе посміхаюся, посміхаюся крізь сльози.

Бо вже й не мріяла почути ці слова від коханого чоловіка. Саме так, коханого. Жіноче серце таке інколи сліпе і вперте…

Свят легенько витирає мої сльози та ніжно цілує в губи. Потім впевненим рухом одягає мені на палець обручку, яка, на диво, підійшла по розміру.  Лагідно цілує мої пальчики, трепетно погладжуючи.

Моя мрія здійснилася, хоча я від неї уже встигла відмовитись.

Вітаю, любі читачі! Сподіваюся, що історія прийшлася вам до смаку.

P. S. Якщо вам історія сподобалась - потіште автора, тицьніть на зірочку)))