Глава 6

Двері мені відчиняє Надін і обличчя жінки відразу ж злякано витягується. «Ну, тітонько, вибач, я й не прагну тобі сподобатися, до таких гримз я зазвичай в друзі не набиваюся!»

- Прошу вибачення, я без попередження, але мені потрібно терміново побачитися з Дареном. Ваш чоловік, чи то пак, мій батько вдома? - і не чекаючи відповіді, рішуче вдираюся до вітальні, де виявляється Дарен про щось тихенько перемовлявся з двома хлопцями.

Всі троє тут же замовкають, обертаючись в мою сторону і в очах незнайомців спалахує непідробний інтерес.

«О, так, я стаю все популярнішою. Як вони мене там називають, знайда?»

- Вітаю. Вибач, що відволікаю, але мені конче потрібно поговорити! - випалюю я батькові, раптом відчувши внутрішню напругу. Незрозуміло що, але щось починає мене турбувати, сковуючи зсередини без видимих причин.

- Прошу знайомитися, моя дочка Валері, - вимовляє Дарен, роздратовано зітхаючи.

«Ну, і ти вибач, татко, що звалилася так невчасно»

- А це Грант і твій кузен Емін, - показує він мені рукою на хлопців.

Не вимовивши ні слова, хлопці по черзі привітно кивають, безсоромно розглядаючи мене в усі очі. Один з них, той що вище, Грант здається, так взагалі зараз в мені дірку пропалить!

- Так про що ти хочеш мене запитати, Валері? - Дарен теж здається мені сьогодні знервованим, і якщо це не магнітні бурі, то мабуть незаплановане знайомство порушило якісь його плани.

- Ще раз прошу вибачення, що перервала вас. Справа в тому, що я хотіла б затриматися в вашому місті, а так як я нікому на шию сідати не збираюся, то відповідно мені потрібна робота. І я подумала, що може бути, ти зможеш мені в цьому допомогти, - я намагаюся ігнорувати погляди хлопців, які мене капець як дратують, але потім вже додаю конкретно їм, - Хлопчики, а можна так відверто не витріщатися? Не те щоб ви мене цим ображали але ...

- А що ти вмієш робити? - замість батька зі мною заговорює Грант, ігноруючи моє зауваження, але продовжуючи розпочату мною розмову.

Високий, з гарною атлетичною фігурою хлопець, кароокий, чорнявий, можна сказати навіть дуже привабливий, але ця його випираюча самовпевненість чомусь відразу ж викликає в мені антипатію. Він тримається так зарозуміло, немов рішення тут приймає тільки він один.

- Я дуже добре вмію пристосовуватися і можу навчитися чому завгодно, - недбалим тоном кидаю йому у відповідь, нагородивши важким поглядом, - І зовсім не важливо, що я вмію, а чого ні.

- Так значить, це вона і є! Наша новознайдена мала! - цей вискочка підходить ближче, розглядаючи мене немов якийсь виставковий зразок. - Гарне ім'я, симпатична, майже смачненька фігура, та й личко нічого, прекрасне волосся й приголомшливі очі! - наші погляди з Грантом зустрічаються, і я ці самі очі звужую від злості.

- А ще у мене поганий характер! Теж мені, експерт задрипаний!

- Годиться, як раз те, що я хотів, - нахабно посміхається він мені.

- А в п'ятак не хочеш заробити? - відчуваю, що мене від нього починає зносити з котушок, в поганому для нього сенсі. Але Грант раптом починає сміятися закинувши голову.

- Ось тебе тут якраз і не вистачало! Вел, я спитав, що ти вмієш робити?! - насміявшись, вже наполегливо та іншим тоном повторює Грант. І дивиться на мене так вимогливо гад, я б навіть сказала владно!

- А я тобі не дозволяла називати мене так! Скороченим ім'ям мене називають тільки близькі! - сердито обурююся я і переводжу свій погляд на батька, не розуміючи, що відбувається в цьому домі. - Чому це він тут командує?!

- Тому що ти станеш моєю дружиною і ближче за мене у тебе вже нікого не буде! - уїдливо так заявляє мені Грант, ошелешуючи до неможливого, дражниться падлюка. Хоча вираз його обличчя дуже далекий від жартівливого. Схоже, він дійсно говорить серйозно, і це вражає мене ще більше.

- Ага, зараз, розбіглася! - роздратовано скривившись, повертаюся назад до дверей. - Гаразд, знайду собі роботу сама! І чому мені спало на думку, що новоявлений батько зможе мені допомогти?!

І тільки я кинулася до виходу, як слідом чую спокійний голос Дарена:

- У мене є своя пекарня. Мені якраз потрібна туди людина. Годиться такий варіант?

- Дуже добре! - обертаюся, примирливо посміхаючись, моментально змінивши гнів на милість. По правді кажучи, я дуже розраховувала, що Дарен запропонує мені роботу, тому що в одному з магазинчиків, куди я заглянула по оголошенню, де вже найняли продавця, мені якраз і порадили звернутися до Дарена Ледмера власника пекарні. 

- Коли зможеш показати мені нове місце роботи? Я можу увійти в курс справи прямо сьогодні.

- Я покажу, можу прямо зараз, можу навіть готівки підкинути, просто так з чистої симпатії, - знущально посміхаючись, пропонує мені Грант. Гарний чортяка коли посміхається, і бачить же, що він мене бісить!

- Так, Вел, ти можеш поїхати з Грантом, тим більше що вам доведеться працювати разом. Грант розвозить хліб на торгові точки, - як ні в чому не бувало, повідомляє мені батько, під моїм скептичним поглядом.

- Він же маніяк, я нікуди з ним не поїду! - з сарказмом помічаю я, не звертаючи уваги, як при цьому пирхнув сам Грант.

- Насправді Грант хороший хлопець. Просто він у нас так жартує.

«Ага, зараз, хороший хлопець! Думаєте, я не знаю різниці?»

- Точно, обіцяю, що не з'їм тебе по дорозі, лапочко моя, - знову посміхається цей нахаба, киваючи мені на вихід , переглянувшись з моїм батьком.

Я ніколи не вважала себе боязкою дівчиною. Грант, звичайно, напружує мене, але не до такої степені, щоб бігти від нього без оглядки, тому я впевнено виходжу за ним слідом, підозріло покосившись на Еміна, який так і не вимовив жодного слова. Може він німий? Але блідість у нього однозначно хвороблива.

- Мої новоявлені родичі вже всі знають про мене, і це не викликає у них захоплення адже так? - питаю в лоб у Гранта, як тільки ми опиняємося з ним на ґанку. Зупинившись, ми оглядаємо один одного допитливими поглядами. У нього очі великого сумного оленя. Парадокс, сам посміхається, а очі ні.