Глава 10

Не в змозі заспокоїтися, Джейк не знаходив собі місця. Думки рвали його на частини, змушуючи кидатися то в одну, то в іншу сторону. Почуття до Вел, їхнє цунамі немов викинуло його на берег, розмазавши об прибережні скелі. Він збрехав їй, що не кохає її, і якщо знадобиться - зробить це знову. Це справжня мука, але якщо вони не зупиняться – їх спіткають набагато більші страждання. Щось виправляти вже було неможливо, залишалося тільки протистояти та триматися подалі: від своїх, від чужих, але найголовніше від неї. І ця неминучість викликала в ньому вбивчу зневіру. Вперше Джейк не знав, що йому робити. Він ненавидів це почуття приреченості й краху. Хотілося втекти, тільки знати б в який бік. Ці метання вибивали з сил. Щоб не спілкуватися з парітами, принаймні, якийсь час, він прийняв рішення відправитися на острів. Самотність – це як раз те, що йому було зараз необхідно. Острів був безлюдним, не рахуючи єгерів, які стежили за заповідником, і поле модуля ще перекривало площу острова, тому можна було не боятися. Залишалося тільки відправитися на пристань і взяти човен.

Джейк вже підходив до доків, коли раптом його увагу привернула дівоча фігурка, яка скорчилася між сміттєвими баками.

Мить ... і Джейк похолов, впізнавши в ній Валері.

- Вел! ... Вел, ти чуєш мене?! Прокинься, це я, - кинувшись до неї, Джейк почав торсати дівчину, намагаючись привести її до тями. Йому вдалося намацати слабкий пульс, але Валері ніяк не реагувала. Стягнувши з себе куртку й закутавши в неї дівчину, Джейк підхопив її на руки, рвонувши назад до машини. Дивлячись на її посинілі губи, йому стало по-справжньому страшно.

І єдиною метою для нього зараз стало встигнути довезти Вел до лікарні.

Це вже потім він усвідомить, що саме він відчув в цей момент, наскільки вона йому дорога, і те, що вона належала до ворожої раси для нього перестало мати значення, що кохання, яке виникло в його серці набагато раніше ненависті - не залишило там більше місця для інших почуттів. Він просто кохає, неможливо любить її.

Джейк почав кликати на допомогу вже з порога. До нього кинулися відразу кілька медиків. Уклавши дівчину на візок, вони спішно покотили її по коридору.

- Ні, юначе, вам туди не можна, - зупинила його медсестра, - Доктор огляне її і все вам розповість. Ви знаєте, як звуть дівчину?

- Так, я знайшов її випадково. ... Вона просто замерзла ... - пробурмотів Джейк, проводжаючи очима візок з непритомною дівчиною. - Її звуть Валері Колінз, вона не місцева, але тут у неї є родичі. Дарен Ледмер ... її батько, - цю фразу Джейк вже видавив знехотя, крізь зуби. Він знав, що якщо тут з'являться Ледмери - йому самому прийдеться піти. Ні, він не боявся шудр, просто розумів, що зараз варто уникати вибухонебезпечних моментів, тому що не був упевнений, перш за все за себе, на що він здатний в хвилини втрати самовладання. Зараз для нього було важливо, щоб з нею все було в порядку, навіть можливе протистояння для нього відійшло на задній план.

- Лікарю! - гукнув він чоловіка в білому халаті, який вийшов до коридора. - Як вона?

- Ви родич?

- Ні.

- Тоді я не можу обговорювати з вами стан моєї хворої.

- Послухай, ти! - Джейк рвучко притиснув молодого лікаря до стіни. - Мені важливо знати, як почуває себе дівчина, яку я кохаю, а якщо ти не скажеш - займеш сусідню палату, не виводь мене!

- Ви встигли вчасно, переохолодження спровокувало шок, але при належному догляді вона одужає дуже скоро, - невдоволено видавив лікар. - І якщо ви зараз же не підете, я викличу поліцію.

Вони зустрілися на сходах центрального входу лікарні. Джейк спускався вниз, Дарен Ледмер стурбовано поспішав до дверей. Їхні погляди перетнулися - незворушний повний зарозумілості погляд Джейка і спалахнувший ненавистю погляд батька його вже колишньої дівчини. Інакше шудри і паріти дивитися один на одного не вміли. Єдиним виключенням для Джейка тепер стала Вел.

***

- Де я? – жах, який слабкий у мене голос. Розплющивши очі, я здивовано дивлюсь на схилену до мене медсестру.

- Ви в лікарні, сюди вас доставили з крайнім ступенем переохолодження, але ви не хвилюйтеся, скоро ви видужаєте. Все буде добре.

- У мене є прохання. ... Я прошу, ... нікого до мене не пускайте ... з рідних. Я не хочу нікого бачити. Попереджаю, інакше я вистрибну у вікно, - вимовила я, тремтячи від відчаю, згадуючи вчорашні події.

- Добре, я попереджу вашого лікаря, - здивовано хитає головою медсестра, виходячи з палати. «Була б ти монстром, я б на тебе подивилася! Яка ж все-таки хрінь навколо мене юрбиться! А ці сволоти все знали і не сказали мені!»

Повільно переводжу свій погляд і загальмовано дивлюся у вікно. Там на вулиці сонячно та вітряно. ... І я все ще жива. Як дивно, вчора я не збиралася себе вбивати, а сьогодні шкодую, що цього не сталося.

Мої важкі повіки мимоволі опускаються, і я знову засинаю.

Чергове пробудження, і поруч з собою я вже бачу лікаря, помічаючи, що за вікном пізній вечір.

- Як ви себе почуваєте? Ми вводимо вам заспокійливе та знеболююче, крім основної терапії. Але, може бути, ви розкажете мені про ваш стан? - співчутливо звертається він до мене, перетворившись на суцільну увагу.

- Хріновий у мене стан, - втомлено відповідаю я, байдуже дивлячись крізь нього. - Хтось приходив до мене?

- Так, звичайно, ваш батько, але ви чомусь виявили бажання нікого не бачити, тому він не став заходити, може тому що ви міцно спали останні десять годин. Ви як і раніше не хочете відвідувань?

- Як і раніше.

- Навіть того, хто привіз вас сюди? Хлопця, котрий дуже явно дав мені зрозуміти, - відкашлявшись, лікар тре шию, - Що ви йому не байдужі.

Оживаючи, я тут же спалахую, а лікар продовжує з інтересом мене розглядати.

- Його звали Джейк? ... Як він мене знайшов?

- Все вірно, Джейк Грегор, - киває він. - Каже, що натрапив на вас випадково. Може, у вас є інша версія? Хто або що змусило вас опинитися на пристані напіводягненою серед ночі?