Фатальний подарунок

Глава 6. Ранок

Мирослава була певна, що коханий розсердиться на неї за поцілунок у сні, але той досить легковажно поставився до цього й щиро посміявся з даремних сумнівів. Богдан заспокоїв та запевнив дівчину, що вона не керує власною підсвідомістю, а поцілунок із ворогом зазвичай сниться до примирення.

– Можливо, ти правий, – вуст схвильованої Миросі торкнулась ледь помітна усмішка. Мирослава вже прийшла до тями й сама посміювалась над власними переживаннями, які раптово охопили її душу одразу після сновидіння. Іноді сни вміють збентежити своїми несподіваними подіями. – А можливо, – дівчина схилила голову набік й загадково примружила очі, – він у мене закоханий? А моя підсвідомість зчитала непомітні звичайному оку таємні знаки, – та вже за секунду вона пирснула від сміху, бо щиро вірила у непохитну неприязнь до власної особистості з боку Гліба.

– Хтозна, – Богдан посміхнувся у відповідь та ніжно поцілував кохану у вуста. Він не бажав засмучувати з самого ранку Миросю своїм баченням їх стосунків із другом, тому вирішив не продовжувати тему, викликану звичайним нічним маренням.

Закохана пара плавно перемістилась до кухні, де дівчина забралась на стілець з ногами та мрійливо спостерігала за тим, як чоловік готує сніданок та варить каву. Затишна кухонька наповнилась апетитними ароматами, а промені сонця почали осявати приміщення теплим світлом. Мирослава обожнювала ранки, коли Богдан ще не встиг зануритись із головою в роботу й належав їй одній.

– Дуже смачно, – дівчина вже встигла проковтнути кілька шматочків запіканки й тепер щасливо усміхалась та дивилась у глибокі сірі очі свого коханого. – Ти неймовірно готуєш.

На жаль, Богдан не міг дозволити собі надовго затримуватися за сніданком. Вже за годину чоловік сидів у машині й поспішав на роботу.

Мирослава лишилась вдома на самоті, увімкнула телевізор й почала прибирати у квартирі під сучасні пісні, що увійшли до чергового топу на музикальному каналі. Мирося вже остаточно оговталась від сну, який лишав по собі неприємний осад, коли у двері подзвонили.

Здивована появою неочікуваного гостя дівчина у першу мить припустила, що Богдан забув якісь документи й почала озиратись у пошуках теки, яка могла б лежати на поверхні. Мирослава дорогою до дверей так нічого й не знайшла, а вже на сходах її зустрів похмурий Гліб, який одразу хитнув у бік коридорної тумбочки:

– Я вчора забув, – його голос звучав хрипло, а очі вперто уникали зустрічного погляду.

– А, так, – Мирося одразу ж витерла мокрі після миття посуду руки й взяла забуту пляшечку, – я ще вчора помітила. Думала передати через Богдана чи подзвонити, але й сама потім забула, – вона простягнула чоловіку його річ й обережно посміхнулась: – Може, чай, каву? Чи поспішаєш на роботу?

Кілька секунд Гліб недовірливо дивився на дівчину, наче вона запропонувала щось непристойне чи заборонене. Після дивного сну чоловік відчував себе безглуздо. Йому здавалось, що відмова відбулась не лише у сновидінні, а й у реальному житті, тому він не сподівався на жодні вияви прихильності до своєї особистості з боку Мирослави. Весь ранок Гліб картав себе за даремні мрії та надії й збирався забрати пляшечку лише для того, аби не з’являлась спокуса приїхати раптом посеред тижня й наробити дурниць.

– У мене вихідний, – тихо видихнув чоловік й прокрутив в руках отриману назад пляшечку.

– Тоді проходь? – ніяково запропонувала Мирося й відступила в сторону, аби пропустити гостя до квартири. – У мене ще торт відучора лишився до чаю. Піца теж ще лишилась, якщо що.

Сон майже вивітрився зі свідомості дівчини, а пам'ять про досить дружню поведінку з боку чоловіка останнім часом підштовхувала до нових спроб налагодити стосунки із другом коханого. Зрештою, він припинив казати грубощі за її появи й почав поводитися по-людськи.

Гліб обережними кроками наблизився до дверей та переступив поріг. Коли він минулого вечора йшов, то був майже впевнений, що не повернеться сюди й вже точно не лишиться з Мирославою наодинці. Чоловік вже не вірив у щасливе майбутнє, наповнене взаємним кохання, тому не планував жодних активних дій. Якби Мирося не була такою наполегливою у своєму запрошенні, він спокійно пішов би геть. Здавалось, сама доля у цей момент змусила його лишитись й апатично погодитись на усе.

Зсередини квартири почувся знайомий писк, що сповіщав про закінчення прання.

– Я розвішу білизну, – Мирослава махнула долонею в бік ванної кімнати, – а ти поки проходь до кухні.

Гліб сумним поглядом прослідкував за зниклою за дверима ванної дівчиною й повільно просунувся до знайомого вікна. До самого повернення Миросі він продовжував нерухомо стояти й споглядати розквітлий ніжно-фіолетовий бузок.

– Що тобі зробити? Чай чи каву? – Мирослава повісила на гачок рушник, який висів на її плечі від появи Гліба.

– Чай, який був вчора. Смачний, – чоловік обернувся й побачив, як дівчина задумливо відкрила дверцята полички.

– Закінчився. Зараз дістану новий такий самий, – Мирося посміхнулась гостю й встала навшпиньки, аби дотягнутися до верхньої полички.

– Давай допоможу, – Гліб й сам не помітив, як опинився за спиною дівчини й обережним доторком руки вирішив посунути її в сторону, аби вона не заважала.

Саме в мить, коли пальці чоловіка торкнулись її спини, пам’ять Мирослави чітко відновила сон, який починався так само. Дівчина різко відскочила вбік, наче вжалена, й звернула до гостя нажаханий погляд. Кілька секунд ошелешений Гліб похмуро спостерігав за дивною поведінкою дівчини, чиї щоки раптом запалали червоним кольором. Мирося розуміла об’єктивну дивність своїх дій, тому швидко потупила очі й відвернулась до вікна, але згадка, що уві сні вона зробила так само, змусила її шалено розвернутися й буквально впасти на стілець.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше