5

Зустріч із столичними партнерами неприємно вразила Олега Степановича. Здавалося б, звичайні ділові переговори, яких досі було достатньо, і від яких ніколи не виникало особливого клопоту, тепер перетворилися на непереборні проблеми. Прагнучи вирішити протиріччя і спірні моменти, чоловік якось забув про майбутню вечерю з Тетяною. Тільки справившись зі всіма справами і повернувшись до себе в готельний номер, він, нарешті, пригадав про те, що на нього ще чекає зустріч з жінкою.

Поспішно прийнявши душ і квапливо переодягнувшись, чоловік вискочив з готельного номера. Спустившись в підземний гараж, де стояв його “Мерседес” він особисто всівся за кермо машини, коротко кинувши шоферу і охоронцю:

– На сьогодні вільні хлопці.

І не слухаючи заперечень підлеглих, Олег Степанович, швидко вивів автомобіль на вулиці вечірнього міста. Але перш ніж їхати в лікарню чоловік вирішив трохи прокататися по Києву і привести в порядок свої емоції і відчуття. Відверто кажучи, він був дуже злий на ті дрібні неприємності, які переслідували його останнім часом, і не хотів, щоб це роздратування були помічене Тетяною.

Через півгодини подорожі, повністю заспокоївшись, Олег Степанович під'їхав до лікарні. Тут його вже чекав стривожений начальник охорони. Докірливо поглянувши на свого шефа, Богдан Петрович холодно поцікавився:

– Все гаразд, шеф?

– Так! – коротко буркнув чоловік і наказав. – Поклич сюди Тетяну Ігорівну.

Охоронець прожогом кинувся в лікарню і через декілька хвилин повернувся разом з Тетяною. У напівпрозорому вечірньому платті, легких плетених босоніжках, з розпущеним пишним волоссям і схвильованим рум'янцем на обличчі жінка виглядала просто чарівно. У її іронічно примружених очах танцювали завзяті іскорки, а на вишневих губах грала щиро-ніжна усмішка. Ледь, стримавшись від вигуку захоплення, Олег Степанович протягнув жінці наперед куплений букет червоних тюльпанів, і вимовив:

– Шановна Тетяна Ігорівна, чи не погодитеся ви повечеряти зараз зі мною.

– Із задоволенням Олег Степанович приймаю вашу пропозицію.

Таня голосно розреготалася від їх такої обопільної галантності. Її дзвінкий сріблястий сміх був схожий на дзюрчання весняного струмочка. Він миттєво зачепив в душі чоловіка струни жалю про те минуле, повернути якого вже не вдасться ні за які гроші. Але попереду намічався цікавий вечір тому, швидко справившись з ностальгією, що налинула, він весело вимовив:

– Тоді поїхали в ресторан, – і, обернувшись до охоронця, що стояв поряд, тихо скомандував. – Богдан Петрович, я беру ваш джип, а ви на моїй машині повертайтеся в готель. До завтрашнього ранку ви вільні.

– Але.

– Ніяких але! Виконуйте.

Олег Степанович всадив жінку в автомобіль, сам вмостився за кермом і, не звертаючи уваги не незадоволений вираз обличчя охоронця, рушив в шлях. Чоловік чудово знав, що охоронець не виконувати цей його наказ і з почуття обов'язку обов'язково охоронятиме його на відстані. Але тепер ця опіка буде не такою очевидною і настирливою. Тепер у Олега з'явитися хоч би ілюзія свободи і воля, якої насправді у нього вже давно не було.

Приїхавши в престижний ресторан, де на них вже чекав ще вдень зарезервований столик, Олег Степанович зробив замовлення і, ще раз окинувши захопленим поглядом жінку, поцікавився:

– Тобі тут подобатися?

– Так! Дуже!

Після цієї відповіді Тані за столом наступило тривале мовчання. Чоловік гарячково думав, що ж ще сказати своїй супутниці, а та, опустивши голову, роздумувала про щось своє. Нарешті подали легку вечерю і лише тоді жінка, попросила:

– Олежику, розкажи, будь ласка, про своє минуле життя. Я ж нічого про тебе окрім чуток і пліток не знаю.

– А що саме тебе цікавить? – прямо запитав Олег Степанович.

– Так все підряд. Ми ж не бачилися з тобою стільки років. Хотілося б знати, як склалася твоя доля.

Тетяна пильно поглянула на чоловіка, і він зрозумів, що відвертої розповіді не уникнути. Але це, напевно, навіть було і на краще. Можливо, після щирої бесіди з колишньою коханою в його свідомості хоч щось прояснитися, і зникне та нез'ясовна туга, яка не дає йому спокою останній час. Тому одним ковтком осушивши чарку коньяку, Олег Степанович рішуче промовив:

– Так розповісти, власне кажучи, можна багато що. Після нашого розставання я з головою пішов в роботу і почав практично весь час віддавати своїм обов'язкам. Мою старанність було відмічено і оцінено керівництвом фірми, де я трудився. Дуже скоро мене підвищили на посаді.

Через рік на корпоративній вечірці я зустрів миловидну дівчину на ім'я Євгенія, яка сподобалася мені з першого погляду. Ми познайомилися, і весь вечір провели разом. Під час спілкування виявилось, що Женя дивовижно ніжна, чуйна і лагідна людина. Вона зачарувала мене своєю нев'янучою дотепністю, веселою вдачею і якоюсь наївною щирістю.

Після півроку божевільних залицянь і пристрасних зізнань в любові я зробив дівчині пропозицію. Вона відповіла згодою і через місяць ми одружилися.