Фатум

Розділ 2

Єлена

 

Емпатія — це здатність однієї людини зосередитись на емоційному стані іншої людини, або навіть надприродної істоти, й розділити, або навіть відчути, його переживання так, немов би вони власні. Також можна сказати, що емпатія — це здатність поставити себе на місце іншого, так би мовити, «побувати в його шкурі» і по-справжньому перейнятися його проблемами та переживаннями.

Говорячи про емпатію, в першу чергу слід відзначити, що це досить складна, але дуже важлива здатність. Особливо якщо враховувати те, що людина чи інші істоти, які населяють земну кулю, є високо соціальними створіннями. Саме емпатія лежить в основі будь-яких здорових відносин. Завдяки цій здатності в мене з’являється можливість розуміти, як різні зовнішні чинники впливають на емоційний стан. Своєю чергою це допомагає приймати правильні рішення й здійснювати оптимальні дії стосовно інших.

Чесно кажучи, я ніколи не шукала собі друзів та не хотіла зближатися з іншими живими створіннями. Навіть тоді, коли жила в родині Божен, не вважала їхню доньку Марі-Енн своєю подругою. Я не думала, ким вони є для мене чи ким стали. Перегодя, коли вирішила покинути їх, в душі відчула неймовірне тепло, радість та щастя. Я зрозуміла, що це мої емоції, почуття до цих людей. Перед від’їздом я попрохала в них вибачення, що за десять років не змогла стати для них рідною, не могла стати для Мері-Енн подругою чи навіть сестрою.

За десять років далеко від батьківщини я також навчилася використовувати та маніпулювати емоціями проти самих живих створінь. З допомогою дару змогла розширити сприйняття світу, підвищити рівень задоволення й близькості від любовних відносин, адже точно знала, що мій партнер бажає. Я також не забувала про те, що мій дар повинен служити в ім’я добра. Хоча я не часто відчувала це почуття в інших живих створіннях, тому намагалася зменшити рівень агресії та сприяти мирному вирішенню конфліктів. Звичайно, що це не героїчні вчинки, але від них я відчувала себе напрочуд щасливо.

Крім позитивних моментів я також відчуваю високий рівень того негативу, який позначається на мені. Тому навчилася закриватися від своїх емоцій та почуттів, а все тому, що занадто завищена чутливість робить мне вразливою в емоційному плані. Якщо я можу пережити емоції інших, то свої мене можуть вбити.

Моїм недоліком стало те, що я не є сильним конкурентом в агресивному середовищі виживання. Ця умова змусила мене навчитися зосереджувати навкруг себе емоції, навчитися контролювати їх у виді енергії, яка кружляла наді мною, пропускати її через своє тіло та випускати назовні з силою, яка може руйнувати.

Після приїзду Іветта Грейсон запросила мене деякий час пожити в її розкішному двоповерховому будинку. Ів повідомила, що близько семи років живе без батьків, тому я прийняла її пропозицію. Я не дуже хотіла бачити батьків Ів, і не тому, що я їх звинувачую, а більше через те, що не хочу відчувати їхній біль від того, що своєю присутністю стану лише непотрібним спогадом та болем. Я не хотіла, щоб вони втручалися. Це була лише моя справа, тому про свої наміри я навіть не повідомила Іветту.

— У твоє життя втрутився чоловік, — наливаючи чай, промовила Ів, — безсмертний! Через це ніхто з моєї родини, в тому числі і я, не можемо бачити твою долю. Останнім часом щось блокує наші сили. Ми всі це відчуваємо. Батьки відлетіли в Шотландію, й тепер я повинна оберігати спокій всього населення міста. Я стала провидицею, і цей тягар зобов’язана нести, й не важливо, бажаю я цього чи ні.

— Ів, твої батьки навіть не змогла побачити смерть моєї родини, — я надпила теплий чай та поставила чашку на стіл. — А мене врятував лише випадок. Чи ти вважаєш, як і всі вважають, що тоді, в ту ніч, я повинна була також загинути?

— Єлено, я тобі намагалася зовсім інше донести, але ти мене не хочеш почути, — спокійно відповіла Іветта. — Я, як і ти, отримала цей дар не з власної волі. Мій батько десять років спокутує. Наші родини дружили віками, тому… для всіх це був удар. І на жаль, я не зможу тобі нічим допомогти.

— Я повернулася заради правди.

— Твоя жага правди може сколихнути наше місто.

— Я не звинувачую твою родину, якщо ти хочеш саме це почути.

— Ти повернулася заради помсти, — різко мовила Іветта. — Наше місто єдине, в якому поряд із людиною живуть інші надприродні створіння. І давайте будемо чесними, що провидці чи емпати також особливо не люди. У нас існує магія, яка ерами, століттями править усім живим на планеті.

Я нічого не відповіла, адже провидиця мала рацію. Вона не може бачити моє майбутнє, мою долю. Безперечно, що й так зрозуміло, навіщо я повернулася. Я вже говорила: коли палав мій будинок, коли загинули моя родина, в моїй душі зародилася темрява. Ів боїться, що з моєю появою може все змінитися, і передусім це та злагода, в якій живуть надприродні створіння поряд із людьми.

— Ів, я хочу навідатися до маєтку, — поглядаючи у вікно, промовила.

— Я знаю, — ставши поряд зі мною та обійнявши, відповіла Іветта. — Ти заслуговуєш на мир та спокій у душі. Тут навіть не потрібно бути емпатом, щоб відчути твою напругу.

Наступним ранком я зустріла свій маєток у руїнах. Я доторкнулася до кам’яної стіни й, пройшовши ще декілька кроків, побачила зруйновані східні, які вели на другий поверх. Навіть через десять років, навіть у руйнаціях я могла відтворити маєток у своїх спогадах таким величним, яким він був. На очі нахлинули сльози та спогади. Іветта залишила мене наодинці.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше