Розділ 3

Єлена

— Це місце називається Арена, — повідомила Іветта. — Лише тут люди, маги, ельфи чи орки можуть збиратися заради видовища!

— Я помітила над аркою перед входом надпис на латині: «Fortes fortuna juva» — сміливим доля сприяє. Я не розумію, які ще видовища тут можна побачити? — не помітивши лукавої усмішки Ів, промовила.

— Скоро сама зможеш побачити, — підморгнула. — Тобі варто вийти зі свого кокону, Єлено!

Я хмикнула.

— Ти дійсно вважаєш, що бувши в цьому, гм… не дуже приємному місці, я зможу, як ти виразилася, вийти зі свого кокону?

— Не будь такою злючкою! — вигнула брови Іветта.

Іветта була досить загадковою, й тому я більше не змогла нічого в неї дізнатися.

Ми присіли за столиком на другому поверсі. Я, одягнута в чорну приталену сукню та сіре пальто, змушена була скинути верхній одяг, адже в цьому місці було досить жарко. Почала грати гучна музика й, оглянувшись, у залі я помітила істот різних рас, які трималися лише своїх компаній. Ніхто нікому не заважав. Всі були такими різними, але ця різниця в зовнішності чи силі нікого не турбувала. Як сказала Іветта, всі прийшли поглянути на видовище. Через хвилин десять музика припинилася, почала відкриватися стіна, й всі присутні гучно закричали та почали плескали в долоні. Мені самій цікаво стало, що було за тією стіною, й, коли вона нарешті повністю зникла, я побачила ринг. Тепер зрозуміло, як розважаються в цьому місті.

— Тобі сподобається, — шепнула на вухо Ів.

Емоції. По залу пройшлися захопливі емоції.

Майже як через п’ять хвилин конферансьє рингу повідомив, що всіх чекає особливе та захопливе видовище. Я швидко закрилася від емоцій присутніх, адже їх було наскільки багато та дуже різних, що я зрештою змусила себе захиститися від них невидимою оболонкою. Конферансьє рингу запросив на ринг спочатку одного бійця, а потім іншого. Я спрямувала дар на першого чоловіка та відчула неймовірний гнів. Переметнувши погляд на іншого, деякий час не могла зрозуміти, чому нічого не відчуваю.

Один із чоловіків був майже на дві голови вищий за іншого бійця та ширший від нього в плечах у три рази так точно. Я деякий час сиділа й не розуміла, чому всі ці істоти в залі так радіють, доки не розпочався бій.

Я відразу відзначила швидкість, спритність та витривалість другого бійця, адже отримуючи лише один удар від першого, можна відразу впасти додолу, а цей — тримався на ногах.

Я ного не розуміла в боксі, але відчула ейфорію від того, що відбувалося на рингу, й ті емоції, які вирували в залі, дали мені привід уважно спостерігати за дійством. Чоловік обертав свої ступні при ударах, зберігав свою стійку та баланс для більшої сили й рухливості. Пропустивши декілька ударів від першого бійця, чоловік все ж таки завдав вирішального удару, витягнувши лівий кулак по прямій вперед. В цю хвилину я відчула біль та втрату сил. Грізний супротивник впав додолу.

Вставши зі свого місця, відчула, як Івет схопила мене за руку, але я швидко смикнула її та направилася ближче до рингу й почала пробиратися через натовп, доки все ж таки зусиллями не дійшла до першого ряду.

Я зачаровано споглядала на чоловіка. Приблизно один метр сімдесят п’ять сантиметрів, татуйоване тіло, й найголовніше, що мене зацікавило в ньому, навіть не його рельєфне тіло з дванадцятьма кілограмами м’язової маси, а те, що я не відчула від нього жодних емоцій. Це було вперше! Чи ні?

Конферансьє рингу повідомив, хто став переможцем. Одні раділи, інші гнівилися, й серед натовпу я відчула неймовірну лють. Чоловік, який виграв неочікувано оглянувся. Наші погляди зустрілися. На його побитому обличчі була посмішка. Проте не відчула ніяких емоцій.

Чоловік підморгнув та почав наближатися в мій бік. Я почала розглядати тату на його тілі, й деякі показались мені досить знайомими. Ще декілька кроків, й він стояв би біля мене, якби Іветта не схопила за плечі та не потягнула за собою зі словами, що нам краще забиратися звідси.

Я оглянулася, чоловік вже стояв на тому місці, на якому декілька хвилин назад стояла я. Останнє, що я побачила, — це суровий погляд, сіро-блакитні очі та коротке, темно-каштанове волосся й надпис...

Було дивне відчуття, що раніше я знала цього чоловіка, бійця на рингу, але не могла зрозуміти, звідки його могла знати.

— Чому ми так миттєво пішли?               

— Розваги закінчилися, — строго сказала Іветта.

— Ів, ти мені щось не домовляєш? — нахмурилася та зупинилася біля входу.

— Я різко відчула головний біль, Єлено, — відповіла Ів і пішла до автівки.

Я насупилася й, повернувши голову до Арени, зітхнула й попленталася слідом за подругою.

Коли ми приїхали в будинок Ів, я намагалася не показувати свого обурення.

— Єлено, вже пізно. Відпочивай! — це перше, що вона промовила, коли ми зайшли.

— Ів, що там трапилося? — намагаючись більш спокійно говорити, я декілька разів вдихнула та видихнула.

— Я не повинна була відвозити тебе в Арену. Я не думала, що там буде безсмертний… я не могла бачити, до останнього не могла бачити… а потім видіння.

Іветта поводила себе досить дивно. Вона весь час щось намагалася сказати мені, але її слова були незрозумілими.