Розділ 7

Єлена

Всі приховують не лише свої таємниці, і я втомилася жити в невіданні. Вихор різних емоцій та почуттів бушують у мені, адже не можу збагнути, чому всі так бояться того, що я повернулася? Коли стала вбачати погляди на вулиці, мене миттю огортав жах та жалість, тому що люди, ельфи, маги спостерігають за мною, і я помічаю одні й ті самі емоції від них.

Я декілька днів намагаюся знову зустрітися з безсмертним, добитися від нього відповідей, але ніде не можу його знайти. Я навіть наважилася поїхати в його помешкання, але й там нікого не було.

Іветта говорить, що не варто шукати зустрічей із безсмертним, що це може погано вплинути не лише на мене. Я своєю чергою киваю головою, таким чином погоджуючись із нею, але разом із цим шукаю його поглядом серед інших. Декілька разів мені навіть здалося, що бачила його на вулиці, але це знову виявилося лише моєю уявою.

Мої пошуки призвели до того, що одного разу на мене напала Чорна Анніс. Зловісна істота з блакитною шкірою, яка бродить в околицях Гісберта й насолоджується меню з ягнят та дітей. Якщо вона ловила дитину, то знімає з неї шкіру та носить її навколо талії. Її будинком була печера під назвою «Житло Чорної Анніс», яку вона вирізала в скелі своїми залізними кігтями. Батьки змушували дітей поводитися добре, кажучи їм, що Чорна Анніс прийде та забере їх, якщо вони будуть неслухняними. У дитинстві мене батьки також лякали цією потворою, але коли на власні очі побачила її, то зрозуміла, що всі страшні казки є реальністю.

На допомогу вчасно прийшла Іветта та молодий чоловік. Це був ще один із безсмертних. Високий, зі світло-каштановим волоссям та неймовірно гарними очима. Я вперше бачила рідкісну генетичну особливість, через яку праве око безсмертного було блакитного кольору, а ліве — карого.

 — Чорна Анніс дуже рідко нападає в наших околицях, — мовив чоловік.     

 — Так, це дійсно досить дивно, що саме зараз ця тварюка вирішила вилізти зі свого гнізда, — гнівно говорила Іветта.

Вона бачила видіння, що Чорна Анніс нападає, але Ів була дуже сильно здивована, що жертвою мала стати я.

 — Джеймсе, ми дякуємо тобі за допомогу, — промовила Іветта.

Я усміхнулась та взяла його за руку. По тілу пройшлося тепло. Його емоції були досить сильними, й найголовніше — позитивними, а я давно вже не відчувала таких емоцій!

 — О, у вас досить сильні та чисті емоції, — сказала. — Приємно зустріти безсмертного, який щирий та привітний. Не такий, як той цинік Габріель Велор! — скривилася, коли пригадала його.

 — Єлено… — штовхнувши в бік, мовила Ів.

 — Звертайтеся,  — всміхнувшись, сказав чоловік та пройшов через портал.

 — Із твоїм приїздом, Єлено, всі тварюки почали вилазити, — витираючи себе від блакитної слизоти, гаркнула Ів. — До речі, мене знайшов ельф Еміс та був дуже сильно здивованим, що безсмертний використав свою силу. Що, ти встигла вже дістати і його?

 — Ів, що ти знаєш про Габріеля Велора?

 — Габріель Велор… тобі краще не шукати з ним зустрічей. До речі, чоловік, який тільки що врятував тобі життя, — молодший брат Габріеля, — хмикнула.

От дурепа! Я закрила очі та вдихнула глибше повітря.

 — Гм, цікаво, — засміялася.

 — Нічого цікавого, Єлено! — закивала головою Іветта.

 — Ів, я пам’ятаю історію безсмертних. Габріель Велор зрадив свою родину та покинув орден Атарі, — не слухаючи застереження подруги, промовила.

 — Єлено, це досить заплутана історія, тому не варто дізнаватися його минуле. Він врятував твоє життя й на цьому тобі варто забути його! — серйозно сказала.

 — Я не можу, не можу забути його…

 — Ти збожеволіла! — крикнула Ів.

 — Я не можу забути його, тому що не відчуваю від нього емоції. Це не природно, так не повинно бути. Я це мала на увазі. А ти, ти про що подумала? — нахмурилася.

 — Ні про що, — фиркнула Ів.

Я відчула її злість та гнів, і тому, підійшовши ближче до подруги, взяла Ів за руку. Мій спокій передався Іветті, і я подякувала їй за допомогу. Дівчина лише відповіла, що не гарно маніпулювати чужими емоціями. Ну, вже не злиться на мене, і я тому рада.

Увечері, приймаючи ванну, вирішила, що варто навідатися до Гідеона Карбрея. Він, бувши полукровкою й маючи людську матір та батька мага, у свої сорок два роки добився мерського крісла.

Я пам’ятаю, що десять років назад Гідеон не виділявся якоюсь чеснотою, а був напрочуд злісною полукровкою, який своєю пихою та підступністю славився серед інших створінь. На мою думку, навіть орки не були такими жорстокими, яким був Гідеон.

Ще один факт, який змусив мене навідатися до теперішнього мера міста, так це те, що після пожежі в маєтку через декілька місяців Гідеон став мером. Тоді, бувши за кордоном, я намагалася знайти всі новини, які відбувалися в місті, й була досить сильно розчарованою, коли дізналась від родини Божен, що справу про підпал маєтку закрили. В той момент я вперше зірвалася та розтрощила пів району енергією своїх емоцій і після тих подій потрапила під особливий контроль Магічної Академії у Франції. Але з того часу я принаймні навчилася контролювати свій дар…