Фатум

Розділ 8

Єлена

 

Різких запах сірки увірвався в мій страшний сон. Я була у темряві й не могла вибратися з неї. Почала кричати, намагалася відчути чиїсь емоції, але крім свого страху та відчаю більше нічого не змогла відчути.

 — Це лише сон, лише страшний сон. Я скоро прокинуся…

 — Це не сон, Єлено! — прозвучав хрипкий голос.

Я зі страхом почала оглядатися, адже не бачила, хто це промовив.

 — Єлено, не варто мене боятися...

 — Іди до біса! — крикнула. — Покажися…

Не встигнула договорити, як позаду почула шерех і оглянулася. Постать із полум’яними очима стояла незворушно. Лише його очі видавила те, що він дійсно був із роду демонів.

 — Ти Аббадон? — тихо запитала.

 — Так!

Постать почала наближатися. З кожним його кроком я могла розгледіти обличчя. Воно було молодим та чудовим. Аббадон посміхнувся. Він наблизився ближче, і його очі стали зеленими, а посмішка не сходила з вуст.

 — Ти сама прийшла до нас. У твоїй душі я бачу темряву, твій гнів затьмарив твій розум. Ти попала в пастку своєї пітьми, — спокійним та лагідним тоном промовив.

Коли Аббадон доторкнувся до моєї щоки, я відчула біль. Він вселився в чоловіка, який став одержимим цим могутнім демоном. Я скористалася емоціями того нещасного та змогла ввібрати в себе його біль.

 — Ти не зможеш мене здолати! — гаркнув Аббадон.

Він зрозумів, що я забрала біль нещасного чоловіка...

Я зібрала всю силу, емоції, які були та належали не лише мені, й відштовхнула демона енергією, яка вилилася з мого тіла. Аббадона відкинуло на декілька метрів. Він голосно заричав, від чого темрява почала рухатися, і я побачила промені осяння. Впавши на коліна, відчула слабкість. Світло почало пробиватися крізь темряву.

 — Єлено? Єлено? Тікай звідси... Єлено!

Я почула голос Лаури. Моєї любої кузини Лаури Маршал.

 — Ти помреш разом із нею, — гаркнув Аббадон та, піднявши мене за горло, відкинув.

Я вдарилася об якусь стіну, й зі скроні потекла кров. Розплющивши очі, побачила, що знаходжусь у підземеллі.

Зовнішність Аббадон почала змінюватися, й на зміну прекрасному чоловічому образу появилися довгі, смертельно небезпечні, чорні обвуглені кігті й великі, не менше смертоносні ікла, а на голові виросли роги. Він ставав вищим. На його тілі з’явилися пекельні тріщини, немов вулканічна порода з розжареною лавою.

 — Ти в моїй клітці, — хриплим голосом мовив Аббадон. — Ти не зможеш вибратися звідси!

 — Я спробую! — піднімаючись на ноги, промовила. — А ти повернешся туди, звідки виліз, демоне!

Аббадон голосно засміявся. Його дикий, несамовитий сміх віддався по стінах підземелля.

 — Є-лен-нооо?

Я знову почула голос Лаури.

Аббадон силою скував руки в ланцюги та поволік за собою. Ми стали перед однією з камер. Він схопив мене за обличчя та наказав дивитися. Від побаченого по щоках потекли сльози. У камері перед мною повстала Лаура. Відчула її біль, який поєднався з люттю та гнівом. Я намагалася закрити очі, але Аббадон знову наказав дивитись на неї. Лаура була у брудному, довгому лахмітті. Чорне волосся спадало пасмами на обличчя. Вона повільно наблизилась, і її кістлява рука обволокла грати.

 — Ти не повинна... повертатися... не повинна, — ледве промовляючи, через кашель, сказала кузина.

Очі Лаури були блакитними, ніби чисте небо, але такими пустими...

 — Вона сильна, але з’явилася ти. Вона вже не потрібна нам... Ти знайдеш маяк!

Лаура опустилася на коліна та обхопила обома руками грати. Вона плакала та прохала, щоб я її вбила, що вона більше не витримує...

 — Я не підкорюся! — закричала.

Аббадон відпустив мене.

 — Тоді вона буде помирати в муках!

Демон застосував силу. Лаура від болю почала корчитися на землі та кричати вже не своїм голосом. Коли вона підняла голову, чорні очі дивилися прямісінько на мене.

 — Єлено, забери мої сили! Благ-а-ю...

Лаура знову закричала. Вона боролася з темною сутністю, яка захопила її тіло.

 — Ти не врятуєшся. Безсмертний більше не прийде... Він втратив свою могутність... Моя сестра допомогла цьому, тому підкорися нам і не чекай від когось порятунку!

Почуття, емоції почали переповнювати мене. Страх, злість, гнів сплелися в одне ціле. Я вже не могла себе контролювати. Лаура знову поглянула на мене своїми блакитними очима.

 — Врятуй ме-не... забери... мої сили!

 — Ні... — закричав Аббадон.

Лаура віддала мені останні свої сили, емоції та спогади. Я відчула, як її життя згасає.

 — Я люблю... тебе...

Лаура заплющила очі. Мене окутала емоційна енергія, і я крізь сльози закричала. Мій крик пронизав кожний камінець у цьому підземеллі. Аббадон намагався захопити мене своєю темною силою. Він всіляко старався пробитися через мій енергетичний бар’єр. Зап’ястя пекли від ланцюгів. Я не могла повірити в те, що за десять років я зустріла та відразу втратила кузину. Я відчула, що Аббадон пробився через бар’єр, але в останню хвилину сильні руки схопили мене та затягнули в портал...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше