Фатум

Розділ 19

Джеймс

 

Ізабель пішла. Мені хотілося повернути її, але я залишився стояти незворушно. Дівчина не повинна нести мій хрест безсмертя. Я порушив правила, тому й сам повинен нести відповідальність за свої вчинки. Тепер розумію Габріеля: він закохався в демоницю, я своєю чергою — в чистого та невинного янгола. Брат порушив правила, я також. Між нами була єдина різниця: моя Ізабель не збирається мене зачарувати, зрадити та вбити. Це лише одна моя перевага.

Ізабель виявилася тендітною та ніжною, а її дівоча краса звела з розуму. Я хотів бути поруч із нею, але не мав права втручатися в її людське життя. Я безсмертний, який буде жити вічно до останнього подиху світу, а вона лише людина.

Я  заплющив очі. Її ніжний поцілунок досі відчував на собі. Для воїна Атарі це було досить незвичне почуття.

 

Наступного дня вирішив навідатися до верховного мага й по дорозі, почувши своє ім’я, зупинився та повернув голову.

— Джеймсе Велоре, яка неочікувана зустріч.

Єлена Маршал мило усміхнулася та простягла руку. У білій довгій шубі вона виглядала королевою міста Парадайс, а сіро-блакитні очі дивилися ніби в самісіньку душу.

— У вас такі незвичайні почуття, Джеймсе.

— Єлено, що ти тут робиш? — простягнув руку у відповідь і намагався перейти на іншу тему.

— Я в пошуках, — відповіла.

— І як проходять пошуки?

— Гм... все досить стабільно, а точніше сказати — стабільно погано, — стенула плечима, й ми повільно пішли в бік вежі верховного.

— Як... Габріель? — знаючи, що між ними трапилося, все одно запитав.

Єлена зупинилася.

— Твій брат — неймовірний егоїст! — емоційно вигукнула.

Я хмикнув.

— Ти не відчуваєш його емоції, почуття, й це зводить тебе з розуму.

— Габріель для мене загадка, але я обов’язково дізнаюся його таємниці, — впевнено промовила Єлена.

— Але навіщо це тобі?

Єлена повернула голову та всміхнулася. Її усмішка була щирою.

— Я люблю загадкових чоловіків! — засміялася, але в очах я помітив смуток.

— Єлено, у мене до тебе буде одне прохання. Зможемо зустрітися через дві години в шинку Барталемія?

— Якщо потрібно, я прийду.

Я не знав, із ким залишити Ізабель, і зустріч із Єленою Маршал все змінила. Тепер залишилося віднайти верховного та дістати дозвіл на використання порталу. Алістер Таддеус чекає мене...

Крім верховного мага я також неочікувано зустрів... батька.

— Верховний наддасть тобі дозвіл відкрити портал, тим більше ти й без дозволу зміг пройти бар’єр, але це було не розумно, Джеймсе! Ми відчули сплеск сили Атарі, тому я відразу з’явився в Парадайсі.

— Як мама?

— Все добре. Лише одне її хвилює: вона сумує за вами. Століттями не бачити синів, не кожна матір таке витримає. Краще скажи, як Габріель?

— Ну, — нахмурився, — нічого не змінилося... з того часу, так точно.

— Я розумію, сину, що ти звинувачуєш мене. Я не зміг врятувати душу Габріеля від гніву архангелів.

— Батьку, я не звинувачую тебе. В тій страшній історії всі винні.

Батько кивнув.

— Я живу десять століть, сину мій. Коли народився Габріель, ми не вірили такому диву. Це було неможливим, щоб у безсмертних народилася дитина, причому не одна. Ви стали особливим та винятковим дивом, даровані архангелом Гавриїлом. — Батько опустив очі. — Сину мій, за ці прожиті віки я зрозумів одне: ви народжені для ad maiorem Dei gloriam...

— Для більшої слави Бога! — додав. — Я вже не впевнений у цьому, батьку, й моя віра похитнулася.

 


Ізабель
 


Місто Парадайс було величним містом магів. Монументальні споруди виднілися у крижаній пустелі. Тут ми знайшли захист... але чи на довго — це вже питання часу.

Джеймс повідомив, що верховний маг дозволив відкрити портал, і він повернеться в Гісберт. Я була досить схвильована такою новиною, й, помітивши мої незграбні рухи та нервову усмішку, Джеймс сказав:

— Ізабель, я не залишу тебе... але ти повинна також зрозуміти, що для твого повернення в Гісберт маю зробити одну роботу.

— Джеймсе, я...

— Заспокойся, дівчинко, — Джеймс відвернувся від мене та привітався з... я не повірила своїм очам, адже перед мною стояла Єлена Маршал, яку я зустріла в книжковій крамниці.

— О, яка неочікувана зустріч, — Єлена протягнула до мене руку та широко усміхнулася. — Я тебе пам’ятаю, Ізабель, адже саме твої емоції змусили мене зайти у книжкову крамницю в Гісберті.

Я помітила, як Єлена мигцем поглянула на Джеймса.

— Не знав, що ви знайомі, — знизавши плечима, промовив безсмертний.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше