Розділ 24

Єлена

Від побаченого була досить пригніченою. Я витерла сльози з обличчя, одягнула шубу та вийшла з підземелля. На вулиці вже потемніло. Я глибоко вдихнула повітря, й холод пронизав мої легені.

— Єлено!

До мене підійшла Ізабель та взяла мене за плечі.

— Що з тобою? — поглядаючи на мене, промовив Джеймс.

— Я бачила частину минулого... твого брата.

Джеймс опустив голову.

— Габріель не може пробачити себе. Навіть бездушний Габріель все життя мучиться від цього. Касікандріера знищила його сутність…

— Ходімо вечеряти, — тихо промовила.

Мене хитнуло вбік, й Ізабель підтримала мене за руку.

Прийшовши в шинок, присіла за столик та дивилася перед собою. Я ще не готова була емоційно відкритися, але дотик рук Ізабель вивів мене зі ступору. Я перевела погляд на Джеймса, й він зітхнув.

— Алістер Таддеус мертвий. Його знищив вищий демон, а Гідеон Карбрей зник. Я шукав сліди демонів, але натомість лише находив мертві тіла ельфів та магів.

— Це жахливо! — промовила Ізабель. — Що ти дізналась, Єлено?

Я розповіла слова верховного та від себе додала, що не знаю, яким чином відчую маяк.

— Джеймсе, а ти знаєш, де Габріель? — запитала.

— Точно можу сказати, що вже не в Гісберті.

Я зрозуміла, що він весь час тікає від самого себе.

— До затемнення залишилося кілька днів. Я маю підготуватися, й тому залишу вас, милі, з вашими почуттями, — усміхнувшись, промовила.

Я вийшла з шинку. Поглянула направо, потім наліво, помітила магів, які закутувались у шуби та прямували до своїх домівок. Я вирішувала, куди йти далі, й почуття повели мене назад у підземелля бібліотеки.

Я повинна повністю відчути почуття Габріеля, тому, взявши в руки книгу, занурилася у транс і знову побачила поле бою та Велора, який стояв на самоті посеред трупів безсмертних товаришів.

Габріель оглянувся й запитав:

— Ти хто така?

Від питання я вигнула брови та помітила здивування в його очах.

— Габріелю, — піднявши руки, сказала, — я не демон. Я сама не можу зрозуміти, як можу говорити з тобою, бачити тебе та відчувати... твої емоції. Я можу тобі довести, що я емпат.

Чоловік недовірливо поглянув на мене. Почувши гул та побачивши, як розколюється навпіл небо, Габріель схопив мене за руку й серйозним тоном сказав:

— Я не знаю, хто ти, але тобі варто тікати звідси!

Сурми з неба змусили нас закрити вуха та пригнутися, й знову почувши гул, я закричала від болю. Габріель закрив мене своїм тілом. Я відчула його емоції, які переповнені смутком та жалем, і, неочікувано для себе, передала свої емоції та почуття йому. Велор поглянув на мене, й дихання збилося від цього погляду, в якому я бачила біль та лють.

З неба спустився він. Ми оглянулися, і я від тремтіння перестала дихати. Габріель поклонився. Перед нами повстав у білих військових латах, з великими білими крилами та полум’яним мечем архангел Михаїл. Його велична постать, світло-блакитні очі, русе волосся заворожували. Я широко відкрила очі від величі та сили архангела й не могла повірити, що переді мною повстав верховний командувач, Архистратиг Божого війська.

— Піднімись, воїне! — стримано промовив архангел. — Ми далекі від людських поділів, адже головне наше завдання й сенс нашого буття — прислухатися, слухати, а відтак — служити. Ми не бунтуємо, не повстаємо перед Творцем, хоча й наділені волею. Маючи цю волю, ми всі перебуваємо в гармонії з божественними особами Трійці, й не маємо найменшого бажання йти протилежною стороною чи зупинятися на шляху. Ми перебуваємо в мирі, в довірі, адже наше існування — сенс від сенсу, світло від світла. Але твої дії — знищили нашу гармонію… Твою долю вже вирішено! Зрада ордену Атарі означає смерть, але ти зможеш спокутувати свою провину перед Всевишнім. Пройде час, століття, зміниться світ та потечуть бурхливі ріки, а ти будеш споглядати на світ і не знайдеш спокою! — архангел перевів на мене погляд. — Коли життя знайде вихід до світла — зупиниться час! Збережи в серці добро та сили заради захисту.

— Михаїле, я прошу тебе, відпусти нещасну, — Габріель поглянув на мене.

— Але ти навіть не знаєш, хто вона. Можливо, ця юна діва — твій ворог?

Я чекала відповіді Габріеля й не розуміла, що відбувається.

— Вона не ворог, — впевнено промовив чоловік. — Я готовий понести покарання.

— Прийде час, і ви знову зустрінетеся... а ти, воїне, забудешся, заблукаєш у темряві та не зможеш пригадати лише цю мить... Минуле та майбутнє перетнулися!

Я розплющила очі та почала кашляти, від чого з’явилися на очах сльози. Що за... як таке могло трапитись? До горла підступала нудота. Оглянувшись, трішки заспокоїлася, адже була в підземеллі бібліотеки. В книзі почали зникати рядки. Я підскочила з місця та відійшла. Книга спалахнула, й лише попіл залишився від неї.