Фатум

Розділ 28

Єлена

 

— Габріелю, ти серйозно? — розвівши руками, промовила. — Чому ми саме тут?

Велор відкрив портал та переніс нас у його… замок. Такого я не очікувала.

— Ти сказала, що знаєш моє минуле? Звідки? — нахмурився.

— Ти що, збожеволів? — гаркнула. — Нам потрібно в інше місце!

Габріель похмуро поглянув на мене.

— Розповідай!

— Це якесь божевілля, Габріелю! У нас не має часу на дурниці...

— Єлено, доки демони не знайдуть маяк, архангели не спустяться на землю. Джеймс приховає маяк, і тому у нас досить багато часу… щоб поговорити!

Велор хмикнув та навхрест склав руки на грудях. Я пильно поглянула на нього й повільно підійшла. Габріель схилив голову.

— Тобі ніхто не говорив, що ти... ти просто... просто… бездушна тварина! — гнівно закричала.

— Гаразд, якщо не хочеш говорити, можеш піднятися на другий поверх. Перша кімната на ліву сторону по коридору, — відвернувся.

— Габріелю, якщо це для тебе так важливо, тоді слухай! — стиснувши кулаки, викрикнула.

Він повернувся та присів на край стола.

— Я радий, що ми знайшли спільну мову! — усміхнувся та… підморгнув.

Я істерично засміялась від його слів.

— Габріелю, насправді я не вважаю за потрібне говорити про це саме зараз!

— Але ти все ж таки вирішила розповісти.

— Чого ти добиваєшся? — підійшла ближче та поглянула в сіро-блакитні очі.

— Це ти знайшла мене й попросила про допомогу.

— Наш вибір великою мірою залежить від оточення, наших рис особистості та емоцій. Оцінюючи нове обличчя, за частку секунди ми визначаємо три основні якості, а саме: її привабливість, надійність та впливовість. З точки зору еволюції все має сенс. Я знайшла тебе, тому що хотіла сама цього. Я знайшла тебе, тому що нам всім потрібна твоя допомога. — Зробила ще один крок. — Я знайшла тебе, тому що ти потрібний не лише світу чи мені, але й брату!

Габріель сидів незворушно. Я зробила ще один крок. Стала навпроти нього й, дивлячись у вічі, розповіла про верховного мага міста Парадайс Вілларда та його книгу... й, коли дійшла до кульмінації, вираз обличчя Габріеля змінився.

— Що за... такого не може бути! — скривився.

— Серйозно? — вигнувши брови, промовила. — Це мені говорить безсмертний, який живе не одне століття? — розвела руками.

Габріель захитав головою та, розправивши плечі, промовив:

— Єлено, я не можу повернутися до Атарі, доки не поверну душу та свої сили. Мені заборонено ступати на ці землі.

— Що ти хочеш цим сказати?

Його теплий подих оповив моє обличчя. Я примружилась та перевела подих.

— Сама вирішуй, або ти йдеш зі мною, або відкрию портал й ти сама перейдеш на землі Атарі!

Я не знала, чи хотіла його побити відразу, чи зробити дещо інше...

— Я повинна зробити вибір? Габріелю, з кожним разом ти мене все більш дратуєш!

— Єле-но, — усміхнувся, — я повстану перед архангелом Михаїлом. З тобою чи без тебе пройду цей шлях. Вирішувати тобі!

— Ти підлий тип! — фиркнула. — Скільки віків ти тікав від себе? А зараз так спокійно говориш про все... Ти розумієш, що я тобі потрібна, адже без мого дару твоя душа не витримає того болю втрати та відчаю, але робиш все так, щоб я зробила сама вибір, а щоб попросити про допомогу, тобі не вистачає...

— Душі? — перервавши мою тираду, мовив.

— Не знаю... можливо, лише одного вистачить — бажання!

— Ти помиляєшся, бажання є!

Я звузила очі від його дотику по спині.

— Ти що надумав? — схвильовано запитала.

Габріель губами доторкнувся до шиї та вологим язиком провів слід. Серце в грудях почало калатати.

— Хвилюєшся? — солодко промовив Габріель.

Я намагалася відштовхнути його, але було вже пізно. Його сильні руки обхопили талію.

— Габріелю, відпусти! — почала пручатися.

Він продовжував цілувати шию, потім піднявся до вуха та плавно перейшов до вуст. Я відчула його язик на своїх губах. Він ледь доторкнувся до верхньої губи, а ноги вже підкосилися. Внизу живота відчула тепло, яке виривалося з мене та підіймалося вище. Я видихнула, й цей видих прозвучав ніби стогін. Велор продовжував гратися зі мною, але без повноцінного поцілунку. Схопивши на руки, Габріель піднявся на другий поверх та, відкривши кімнату, поклав на ліжко. Почуття здивування та збудження охопили мене. Габріель навис наді мною, продовжував дивитися у вічі та, повільно наближаючись до вуст, промовив:

— Відпочинь! Завтра вирушаємо в дорогу.

Я швидко почала кліпати очима й від здивування промовила:

— Це все?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше