Розділ 32

Габріель

Полум’яний меч Михаїла пролетів над головою. Почувся крик та шерех крил. Я підхопив тіло Єлени й, обернувшись, побачив демона Беліала з відрубаним крилом. Перед нами стали Михаїл та Гавриїл. Архангели, розправивши крила, закрили нас.

— Беліале, повертайся в безодню, звідки вийшов!

Від голосу Михаїла гора здригнулася.

У руках Гавриїла з’явився спис.

Рафаїл, відкривши портал, наказав йти за ним.

Діставшись порталу, озирнувся. Михаїл та Гавриїл почали бій із Беліалом та його військом демонів, які оточили гору.

Пройшовши через портал, потрапили в біле місто янголів.

— Рафаїле, — поклонившись, звернувся до архангела, — життя Єлени Маршал не повинно так закінчитися! Заради неї я готовий віддати своє безсмертя.

Коли Рафаїл повернувся й приховав величезні крила, я побачив, що поряд із ним була душа Єлени.

— Ти найсильніший воїн Атарі! — почав говорити архангел. — Твоя зрада — це наш великий сум, наше особисте горе... але ти довів, показав, що не підкорився темній силі. Ми віками спостерігали за тобою. Ми повстали перед Творцем на твій захист! Тобі подаровано помилування! Поверни собі душу та силу дракона. Будь тим, кому доля провокувала стати величним, бути нашим прототипом на землі, захисником всього живого!

— Але без Єлени я не зможу жити, — поглянув на її тіло. — Краще самому померти, ніж бачити, як вона загине!

Рафаїл пильно поглянув.

— Ти повертаєш свої емоції та почуття. Дівчина стала лише поштовхом для повернення душі.

— Як, як це може бути? — піднявши погляд на Рафаїла, запитав.

— Я не забрав твою душу та силу! — почув голос Михаїла й оглянувся.

Після бою крила Михаїла та Гавриїла стали сірими та в пилюці.

— Мій брат запечатав твою душу та силу дракона у твоїй свідомості! — сказав Гавриїл. — Лише ти можеш повернути їх, через почуття та віру.

Рафаїл торкнувся до чола Єлени. Я почув, як дівчина почала кашляти, й, наблизившись, допоміг піднятися.

Єлена широко відкрила очі та, поглянувши спочатку на Михаїла та Гавриїла, перевела погляд на Рафаїла. Її рука сильніше стиснула мою руку.

— Ви архангели? О, — видавила із себе. — Я відчувала, як помираю. Моя душа ніби височилась над тілом...

— Будь мужньою, Єлено! — сказав Михаїл.

Архангели зникли в білому сяйві.

— Ти мала рацію, Єлено! Михаїл не забрав душу та силу дракона. Вони запечатані в мені!

Єлена доторкнулася до моїх грудей та, піднявши свої сіро-блакитні очі, з ніжністю промовила:

— Fatum non accidit, Габріель. Ти повернеш свою душу та силу.

— Доля не випадковість, — усміхнувся та поцілував Єлену в чоло. — Ти більше впевнена в мені, ніж я в собі!

— Габріелю, я відчуваю до тебе велику, дуже велику прихильність.

Я обійняв її сильніше та відкрив портал.

— А що ж тоді відчуваю я?

Єлена засміялась та лагідно доторкнулася до губ.

— Ніжність? Бажання? Це досить сильні емоції для такого бездушного, як ти...