Фатум

Розділ 41

Ізабель

 

Світло перестало для мене існувати. Залишилася одна темрява. Вельзевул знущався не лише над моєю свідомістю чи тілом, з кожним разом отруюючи його більше, але і над принципами. Він продовжував глузувати, мотивуючи тим, що я перестану сприймати світло, перестану вірити в добро, що мною заволодіє темрява й боротися немає сенсу! Всі впадуть перед темною силою. Принципи добра, віри, кохання почали гаснути в мені. Образ батьків, Джеймса, Єлени з кожним разом зникали, а з ними зникала і я. Мій розум був затьмареним. Тіло покривалося чорною рідиною. Я кричала від болю, страху, кричала так сильно, наскільки могла.

— Ізабель, навіщо ти борешся? — злісно говорила Еллайза. — Скоро все зникне... світ стане іншим, а таким слабким, як ти, не буде місця в нових реаліях...

Її голос ставав гидким. Її образ я вже зненавиділа. Коли Еллайза говорила ці слова й постійно повторювала їх, у душі гарцювала лють.

— Досить вважати себе сильною! Ти слабка істота... ти ніхто! Станеш на нашу сторону, дізнаєшся про ту перевагу, ті почуття, які будуть робити тебе сильнішими!

— Я вибрала... сторону!

Я знову втратила зв’язок із реальністю. Я знову закричала. Моє тіло було в агонії.

— Я... вибрала... сторону!

Продовжувала говорити ці слова до тих пір, доки не втратила свідомість.


Єлена
 

Мені було боляче. Тіло не слухалося, воно було в агонії. Габріель вчасно схопив мене під руки. Судоми охопили мене, і я закричала...

Я втрачала зв’язок із реальністю. Мій крик пронизав тіло, свідомість, душу та серце. Вирвався з вежі та пройшовся по землях Атарі. Я розділила біль Ізабель і прийняла його, ніби він належав мені!

Я продовжила лежала в чоловічих обіймах. Доторкнувшись до його тату дракона, відчула силу, яка й повернула мене до реальності. Почуття Габріеля огорнули мене. Я відчула його прихильність, радість... кохання, які були спрямовані лише на мене. Велор зміг відкинути негативні емоції, які вирували в його душі, й все заради того, щоб я змогла відчути, як сильно я йому потрібна. Він став тією рушійною силою, тією тонкою ниткою, за яку я схопилася. Я обіцяла Габріелю, що врятую його, а натомість він знову врятував мене!

Габріель обережно взяв мене на руки та відніс на ліжко. Я обхопила його шию та, торкаючись до вуст, промовила:

— Я також тебе кохаю!

Габріель занурився в моє волосся та тяжко дихав.

— Мене врятувала твоя сила, мужність, твої почуття. Без них я б блукав у темряві. Без тебе я б не зміг повернутися!

— Габріелю, ми стали порятунком одне одному.

— Єлено, — він дивився не у вічі, а прямісінько в серце, — я вперше за всі віки відчув, яке кохання на смак та дотик. — Габріель ніжно доторкнувся вустами до плеча. — Я хочу завжди відчувати тебе, повністю.

У кімнату забіг Джеймс та вартові Атарі.

— Єлено, з поверненням! Ми чули твій крик. Твоя енергія пройшлася по кожному з воїнів!

— Джеймсе, це був не мій крик...

Я перевела погляд на воїнів, потім, поглянувши на Джеймса, відчула його страждання за Ізабель.

— Михаїл знайшов Ізабель! — неочікувано сказала. — Час збиратися! — піднявшись із ліжка, додала.

— Єлено, зачекай...

— Габріелю, — я взяла його за руку, — я відчула біль Ізабель. Він став моїм! Наш зв’язок набагато сильніший, ніж я думала. Я потрібна їй! — перевела погляд на Джеймса. — Ми всі їй потрібні!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше