кінець і початок

Аліса дивилася на кота, вона повинна була його вбити. Але ця помилка, через яку він опинився тут, не так лякала її, як приваблювала. Вона працювала в діагностичному відділку, де займалася налагодженням нейромереж різних роботів, але частіше Аліса давала висновок, по якому замінювали робота на нового. Лагодити нейромережу було економічно не вигідно, дешевше і легше зробити нову, ніж розбиратися у якомусь збою. От і зараз вона підписала акт, що цей AHP тобто “artificial home pet”, а серед люду просто електро-кіт, не підлягає ремонту. Старі власники мають отримати нового, а Аліса по інструкції повинна утилізувати штучну тваринку з дефектною нейромережею. Але дівчина противилась такому розвитку подій. Це вперше коли робота заставляла Алісу йти проти власного сумління. Зазвичай вона просто перезавантажувала нейромережу, і той, як новенький, повертався до господарів, рідше дефекти були настільки великими, що доводилось утилізувати робота, але то наче милосердя для них. Дівчина була в розпачі, Аліса втекла на цю планету, і обрала собі професію, щоб не мати діло з людьми, але зараз, дивлячись на цього електро-кота, вона розуміла, що від людей не відгородитися, навіть якщо мати діло тільки з роботами.

Ця штучна домашня тваринка була занадто велелюбна. Вона не давала спати господарям, бо хотіла відчути їх руки на своєму штучному хутрі. Цей кіт вередував коли його уникали і навіть псував меблі через брак уваги. По протоколу це був дефект тварини, але для Аліси винуватцями були господарі. Чому людина лише одним своїм кроком може принести стільки проблем іншим? Чому хтось вирішує жити чи ні, але від цього мають страждати інші? Такі думки вирували у неї в розумі. Протокол казав напряму - утилізувати, це кимось там вирішено, але потім жити з цим Алісі. Вона знову стала заручницею обставин, минулого разу це ніби перекреслило її мрії і сподівання, зараз під загрозою принципи і залишки самоповаги. Щоправда, тут у неї є трохи більше часу. Глибокий подих, заплющення очей, руки, мацаючи чудове штучне хутро, знаходять кнопку, сльоза стрімко біжить по щоці… натискання на клавішу. Електро-кіт задеревенів. Все, жалітися немає коли, та і після першого кроку, зробити другий легше.  

Руки Аліси трохи тремтіли, під час запихання кота до спеціального боксу. Акт про утилізацію AHP надіслано і інші документи заповненні. Жодних нарікань щодо виконання Алісою власних обов'язків немає бути. Але все одно її ноги мов нерідні і ступати, і робити вигляд, ніби нічого поганого вона не зробила, забирала остіні моральні сили. На сьогодні робочий день закінчено, Аліса, сідаючи в тролейбусну капсулу, думала про те, що цього разу вона стала злочинницею точно. З транспорту дівчина майже вибігла, тримаючи в руках бокс. Зачинивши за собою двері, Аліса впала на коліна,  неслухняними руками відкрила кляту коробку, і з силою натиснула на кнопку. Електро-кіт включився, а Аліса стала власницею цієї штучної домашньої тваринки благородно сірого кольору.       

Аліса працювала за терміналом, а новий мешканець квартири сидів дупкою на нозі, а передні лапки поклав на руку, котру Аліса тримала на підлокотнику. Легким мурчанням, той стримував ворушіння руки, і Аліса вже не робила спроби вирватися з цих ціпких лапок. Доводилось справлятися однією рукою, але все це тішило Алісу, вона вже не жалкувала. Якщо для того, щоб продовжувати бути людиною, потрібно стати злочинцем перед законом, то вона воліє зберегти те внутрішнє, що у неї залишилось. 

— Будеш Джейсоном? — Аліса сказала це з деяким жалем, але коту було все одно, як його називають, поки гладять.  

Домашній компьютер нагадав, що вже за півгодини Аліса має бути на зустрічі в ресторані, котрий знаходиться в готелі Calliotе. Це було недалеко, але якщо чесно, то Аліса не дуже хотіла їхати туди, точніше, вона боялася тієї зустрічі. Втікаючи від минулого, вона втікала і від рідних, не спеціально, але так вийшло. Сьогоднішній день вже був емоційно важким, але Аліса зняла з себе кота і почала переодягатись. Вона давно не одягала щось настільки офіційно-вихідне, як-не-як зустріч з сестрою буде в ресторані. Тому зараз, надягнувши сукню з квітковим орнаментом, вона почувалася не в своїй тарілці. Покрутившись біля зеркала, Аліса вийшла з будинку. 

Дорога в тролейбусній капсулі зайняла лише 5 хвилин. Аліса, хоч бачила готель на голографіях і з висоти пташиного польоту, коли спускалась в орбітальному ліфті, але ось так, стоячи у підніжжя, це були зовсім інші відчуття. Три високих башти і будівлі між ними створювали трикутник, стояти тут знизу всередині на цій площі, і бути огорненою ніби кріпосною спорудою, породжувало атмосферу захисту і впевненості. Покрутивши головою і озирнувшись, Аліса зрозуміла, що не знає куди йти далі, бо вона побачила аж пять входів, і біля кожного були люди. Дівчина полізла в інтерфейс додаткової реальності, щоби включити карту, як почула голос своєї сесри. Аліса і забула це відчуття, коли хтось кличе тебе, зараз це наповнило її теплими почуттями. 

Обернувшись і помітивши Агату, котра бігла до неї, Аліса теж почала робити кроки в її сторону, все скоріше і скоріше. Руки, котрі притягували до себе з неймовірною силою, тепле дихання, лоскоче вухо, і зовсім на хвильку відчуття чужого, але такого рідного серцебиття. 

— Ти теж скучила! — з цими словами Агата витерла її щоку.

Алісу прорвало, вона зарікалася плакати, але зараз неймовірно гарячі сльози мовби обпалювали шкіру, і це приносило разюче полегшення для неї. Коли Аліса підняла погляд на сестру, вона помітила як багряні промені сонця виблискують в мокрих очах її Агати. Вона також побачила Кевіна - чоловіка сестри, який майже не змінився, а лише трохи посивів. Коли вони зустрілись поглядами той промовив: